Філософія / соціальна філософія

К.андидат психологічних наук Коновальчук В.І.

Черкаський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних працівників, Україна

Творчий розвиток особистості у освітньому просторі

Численні суперечності сучасного світу зумовлені, зокрема, еволюційним переходом світового співтовариства на новий щабель свого розвитку передбачають осмислення їх причин та необхідність усвідомлення найперше того, що технократична модель розвитку, яка склалася у попередньому столітті, не просто не відповідає потребам окремо взятої особистості в її духовному розвитку та вдосконаленні, а, найчастіше, унеможливлює їх. Саме тому і технократично орієнтована освіта не лише зводить особистість до статусу функціонера, але і детермінує латентну загрозу для майбутнього всього людства, звільняючи суб'єкта від моральної відповідальності за наслідки "виробничого функціонування". Необхідність антропоцентричної переорієнтації актуалізує низку проблем освітнього характеру, пов'язаних із пошуком шляхів "пробудження" духовного потенціалу особистості, його розкриття та оптимального використання в загальнолюдських інтересах. Здатність до творчої діяльності є необхідною умовою збереження наявного потенціалу та на його основі подальшого прогресу суспільства

Накопичене у науці осмислення творчої особистості, перш за все, є узагальненим результатом досліджень письменників, істориків, мистецтвознавців, які стосувалися проблеми творчості. Дослідження ґрунтувалися на аналізі продукти їх діяльності; рукописів, листів, висловлювань, картин. Спочатку здібності до творення вважалися винятковим та унікальним феноменом, долею обраних натур. Така позиція була рівносильна визнанню, що творчі особистості живуть і проявляють себе за особливими психологічними законами і правилами. Але по мірі розвитку науки, а також різних теорій, концепцій, підходів у галузі творчості вчені дійшли висновку, що творчий потенціал притаманний кожній людині. Різниця лише в конкретному матеріалі творчості, мірі вираженості, масштабах досягнень і визнанні їх соціальної значущості. Однак, творчість може виявлятися у вирішенні повсякденних завдань, у спілкуванні, її можна спостерігати в «звичайному» життєвому розумовому процесі. Аналіз філософської та психолого-педагогічної літератури дозволяє нам розглядати творчість як діяльність, іманентно притаманну людині, в результаті якої народжується щось нове. За ознакою новизни процес творчості може мати як об'єктивну, так і суб'єктивну значущість. Результат творчості може виявлятися не лише у створенні будь-якого продукту, але і в розвитку самого суб'єкта творчості.

Творчість як джерело розвитку внутрішньо притаманне людині, природі і суспільству. У вітчизняній філософії концепція становлення творчої особистості опирається на ідеї самопізнання і самовдосконалення М.Бердяєва, культурологічну концепцію М.Бахтіна, на ідею становлення "пасіонарної особистості " Л. Гумільова, на пріоритети духовних цінностей П.Флоренського і має глибокі історичні корені. Особливий інтерес представляє концепція М.Бердяєва і його розуміння творчого процесу як "розкриття нескінченного, польоту в нескінченність, що не є об'єктивацією, а трансцедентуванням" [1, 196]. Мета творчості, згідно із Бердяєвим, - "не створення культурних продуктів, а струс і підйом всієї людської сутності..., зверненість до перетворення світу, до нового неба і нової землі" [1,197].   Процес становлення творчої особистості розглядається сьогодні як міждисциплінарна проблема і вивчається в різних аспектах. У наукових дослідженнях простежуються погляди стосовно зв'язку процесу творчості з інтуїцією, несвідомою роботою думки, і, перш за все, з розвитком особистості .

У філософському аспекті розвиток розглядають як саморух явища на підставі внутрішніх протиріч і під впливом зовнішніх факторів. В системі педагогічних знань цей процес розуміється як зміна особистості під впливом закономірностей розвитку психіки, взаємозв'язку внутрішнього стану суб'єкта та соціальної ситуації його розвитку. Даний процес має характеристики динаміки, створення, появи, вдосконалення, інтеграції. У вітчизняній науці розвиток трактується як процес, який детермінується як зовнішніми (екологічними, соціокультурними), так і внутрішніми ( спадково- біологічними, фізіологічними, психічними) чинниками, що зумовлюють кількісний і якісний ріст організму [2,3]. Це означає , що розвиток включає певну свідому діяльність суб'єкта з розкриття своєї «самості», передбачає пізнавальний пошук особистістю ідеалу, зразка в соціумі, в культурі, включає її емоційно - вольову зосередженість на створенні себе, розкритті свого власного самобутнього «я». Процеси розвитку «самості», вибудовування особистісної концепції усвідомлюються більш ясно і чітко і набувають прогресивної динаміки розгортання, коли людина стає і філософом і вчителем для самого себе. Тому, на сучасному етапі дослідження використовують більш широке поняття - «саморозвиток». Під саморозвитком передбачається розуміння як динаміки в цілеспрямованому соціокультурному процесі свідомої, раціональної самоосвіти (самонавчання, самовиховання, самовизначення), так і спонтанних змін в природно зумовленому процесі різнобічної самореалізації індивіда [3,4].

Інтенсивне теоретичне осмислення шляхів розвитку освіти в галузі педагогіки і психології "зсередини" призводить до необхідності узгодити ці пошуки з соціально-філософськими та культурологічними установками щодо освіти як ресурсотворчого суспільно-державного та особистісного феномену. При такій постановці проблеми змінюється філософський підхід до освіти як тотального цілого. Від абстрактно-гносеологічного чи навіть абстрактно-соціологічного рівня він наближається до з'ясування особливостей реального функціонування і відтворення цілісного процесу освіти. Стає зрозумілим, що сучасна освіта особистості має бути не простим накопиченням у її соціокультурному просторі цінностей, ідей, вироблених суспільством, а розвитком семантичного простору особистості на основі інтеграції її творчого потенціалу і актуального соціального простору.

Для сучасного освітнього процесу характерним є відхід від розуміння сутності освітніх процесів як траєкторії руху, або лінійно спрямованого певного шляху, по якому має рухатися особистість відповідно до нормативів і регламентів у процесі набуття знань. Саме тому за останні роки в науковій літературі набуло достатньо широкого поширення і використання поняття «освітній простір». Особливо актуальним поняття освітнього простору виявляється для галузі педагогічної практики, де воно розглядається як педагогічна реальність, зокрема, площина, де суб'єктивно задаються численні стосунки та зв'язки, здійснюються спеціальні види діяльності різних систем, що впливають на розвиток особистості і процес її соціалізації. Аналіз найбільш вживаних тлумачень освітнього простору свідчить з одного боку про семантичну місткість цього поняття, його багатогранність і на цій основі виявлену багатозначність, часом, фрагментарність тлумачення різними авторами. Попри це є можливість виявити істотні характеристики: цілісність і інтегративність із соціумом і світовим освітнім простором; структурованість; сформованість цінностей, які визначають орієнтири, траєкторії і можливості для саморозвитку і самодинаміки особистості на різних етапах її становлення. Доцільно акцентувати основну функцію освітнього простору - сприяння розкриттю та розвитку самобутнього творчого потенціалу особистості.

Наукове осмислення сутності освітнього простору передбачає насамперед розуміння учня як учасника і творця навколишнього діяльності. Людина сьогодні не тільки « міра всіх речей», а й творець, будівник нової реальності в досягненнях культури і цивілізації.      У дослідженнях останніх років розвивається ідея, що для розвитку творчості необхідне нерегламентоване середовище із демократичними відносинами [6], підкреслюється домінування ідеї провідної ролі гармонійно організованою освітнього середовища як «джерела», «простору життєдіяльності», яке живить розвиток особистості [7, 8]. Йдеться про освітній творчо розвиваючий простір, що сприяє саморухові особистості дитини, через систему впливів на його значущі цінності. Цінності виступають змістотворчою основою життєвого простору особистості та освітнього простору зокрема. Однак, підкреслюючи важливість впливу зовнішнього середовища на розвиток, не можна недооцінювати роль внутрішніх чинників психічного розвитку особистості, її активності як суб'єкта, оскільки зовнішні впливи завжди переломлюються через внутрішні умови

Література:

1. Бердяев Н.А. Самопознание: Опыт философской автобиографии.— М.: Паук, 1991. - 318 с.

2. Психологический словарь /под ред. В.В. Давыдова и др. - М.: Педагогика, 1983.-447с.

3. Психологический словарь /под ред. В.П. Зинченко, Б.Г. Мещерякова. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Педагогика - Пресс, 1999. - 440 с

4. Психология развития: учебник для вузов /Т.М. Марютина, Т.Г. Стефа-ненко, К.Н. Полеванова и др.; под ред. Т.Д. Марцинковской. - М.: Академия, 2001. - 352с.

5. Анциферова Л.И. Психология формирования и развития личности. - М.: Педагогика, 1981.-318с.

6. Дружинин В.Н., Хазратова Н.В. Экспериментальное исследование формирующего влияния среды на креативность//Психологический журнал.-1994. -ТЛ5,№4. -С.83-93.

7. Виленский М.Я., Мещерякова Е.В. Образовательное пространство как педагогическая категория. //Педагогическое образование и наука (Научно-методический журнал). - 2002. - №2.- С.9.

8. Борисова Т.Ф. Образовательное пространство как фактор социального воспитания школьников. Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук. – М., 1999. – С. 19.