Право/
3.Охрана авторского права.
к.ю.н., доцент Романюк О.І., Падова І.Г.
Донецький національний університет економіки і торгівлі
імені Михайла Туган-Барановського
Охорона об’єктів авторського та суміжних прав
На сучасному етапі
розвитку України є дуже актуальною проблема захисту авторського права та
суміжних прав.
Творча діяльність є
запорукою інтелектуалізації суспільства, зростання виробничих сил, появи нових
товарів. Із розвитком технологій, з появою нових носіїв інтелектуального
продукту та механізмів його обігу на ринку охорона і захист інтелектуальної
власності постали для країн на перший план [1].
Найпоширенішою
діяльністю людини по створенню об’єктів інтелектуальної власності є творча
діяльність у галузі літератури, мистецтва, музики, науки. Результати цієї
діяльності невичерпані за формами, прийомами, способами об’єктивного вираження,
а їх створення й використання потребує відповідного правового регулювання та
надійної правової охорони. Традиційно результати духовної творчості відносять
до об’єктів авторського права. Поняття «авторське право» вживається в об’єктивному
і в суб’єктивному значеннях. Авторське право в об’єктивному значенні – це
цивільно-правовий інститут, що регулює відносини, які складаються у зв’язку зі
створенням і використанням творів літератури, науки і мистецтва. У суб’єктивному
значенні авторське право – це ті особисті немайнові та майнові права, що
належать особам, які створили твір літератури, науки і мистецтва або їх правонаступникам
чи іншим суб’єктам авторського права [2].
Норми, що регулюють
авторське право містяться у різних нормативно-правових актах: головним нормативно-правовим
актом у сфері авторського права є Конституція України; основні положення щодо
регулювання відносин у сфері охорони та захисту об’єктів авторського права містить
ЦК України та Закон України «Про
авторське право і суміжні права» [3].
Також охорони
авторського права тією чи іншою мірою стосуються закони України «Про мови в
Українській РСР» від 28.10.1989 р. (остання редакцiя вiд 01.04.2003 р.), «Про рекламу» від 3.07.1996
p. (остання редакцiя вiд 12.08.2011 р.), «Про видавничу справу» від
05.07.1997 р. (поточна редакцiя вiд 04.06.2011 р.), «Про державну підтримку
засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» від 23.09.1997 р.
(остання редакцiя вiд 01.01.2011 р.), «Про кінематографію» від
13.01.1998 р. (остання редакцiя вiд 04.08.2011 р.), «Про топографо-геодезичну і
картографічну діяльність» від 23.12.1998 p.( остання редакцiя вiд 17.11.2010 р.) [4].
Особливу групу
джерел сучасного авторського права становлять міжнародні договори. Найважливішим
джерелом є Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів (1886
p.), до якої приєдналася Україна. В основу Бернської конвенції покладено три
принципи.
·
Принцип національного режиму полягає в тому, що твори,
створені в одній країні-учасниці, повинні отримувати в інших країнах-учасницях
таку ж охорону, яка надається в цих країнах творам своїх громадян.
·
Принцип автоматичної охорони означає, що охорона за
національним режимом надається автоматично без будь-яких формальних умов
реєстрації тощо.
·
Принцип незалежності охорони полягає в тому, що охорона
надається в країнах-учасницях незалежно від наявності охорони в країнах
походження твору.
Міжнародно-правова
охорона суміжних прав здійснюється на підставі
Міжнародної конвенції про охорону інтересів виконавців, виробників
фонограм і організацій мовлення 1961 року. За цією Конвенцією охороняються
права виконавців, права виробників фонограм, права організацій мовлення.
Основним принципом
Римської конвенції є принцип національного режиму. Так, виконання охороняється
за національним режимом країни-члена, якщо воно мало місце в іншій країні, що
домовляється. Охорона фонограми надається за національним режимом країни-члена
за умови, якщо виробник фонограм є громадянином іншої країни, що домовляється;
перший запис звуку зроблено в іншій країні, що домовляється; фонограма вперше
опублікована в країні, що домовляється. Кожна країна, що домовляється, надає
організації мовлення національний режим за умови, якщо штаб-квартира
організації мовлення знаходиться в іншій країні-члені або якщо передачу в ефір
здійснено за допомогою передавача, що знаходиться в іншій країні-члені Римської
конвенції. Якщо міжнародним договором, учасником якого є Україна, встановлено
інші правила охорони, ніж ті, котрі містяться в Законі України «Про авторське
право і суміжні права», то застосовуються норми міжнародного договору [5].
Отже, законодавство
України про охорону авторського права і суміжних прав має перспективу подальшого розвитку та досягнення міжнародного рівня.
Література:
1. Корчевний Г.В. Розвиток законодавства про адміністративну охорону
авторського права і суміжних прав в Україні [Електронний ресурс]/ Г.В.
Корчевний. // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. - 2003. - Вип. 22. Режим
доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/VKhnuvs_2003_22_66.pdf
2. Підопригора О.А. Поняття авторського права [Електронний ресурс]/ О.А.
Підопригора // Часопис цивілістики. - 2012. - Вип. 13. - С. 28-38. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Chac_2012_13_7.pdf
3. Про авторське право і суміжні права: закон України від 23.12.1993 №
3792-XII // Законодавство України
[Електронний ресурс] Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/3792-12
4. Романюк
О. І. Інтелектуальна власність: навч. посіб. для студ. екон. спец. / О. І.
Романюк – Донецьк: ДонНУЕТ, 2012. – 270 с.
5. Міжнародна конвенція про охорону
інтересів виконавців, виробників
фонограм і організацій мовлення - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_763