Право/5.Кримінальне право і кримінологія

Кожуховська В.В.

Чорноморський державний університет імені Петра Могили, Україна

Ресоціалізація та виправлення засуджених жінок в Україні: актуальні питання

Жіноча злочинність останнім часом зростає стрімкіше за чоловічу, і це спостерігається в усьому світі. З 1990 року кількість злочинів, вчинених жінками в Україні, зросла удвічі. Зросла і їх частка у загальній злочинності. Співвідношення жіночої і чоловічої злочинності нині становить 1:7. В структурі злочинів, які скоюють жінки, частішають вбивства чоловiкiв за насильство в сім’ї, пияцтво, перевезення наркотиків, крадiжки.

За визначенням Н. А. Перинської, термін «ресоціалізація» (від лат. re (повторна, відновлювальна дія) і лат. socialis (суспільний) означає повторну соціалізацію і є процесом засвоєння соціальних норм та культурних цінностей [1, с. 161-162]. Протягом цього процесу людина переживає різкий розрив зі своїм минулим, а також відчуває необхідність вивчати і піддаватись дії цінностей, які радикально відрізняються від тих, що склались до цього.

Для ресоціалізації індивіда в суспільстві йому необхідні знання, уміння, навики, які дозволять особі після певних негативних дій чи ситуацій повернутися до нормального психологічного стану та життя. Сферами застосування різноманітних методик і видів ресоціалізації є пенітенціарна система, реабілітація наркозалежних осіб тощо.

Можна погодитись з Д. В. Ягуновим, що актуальність питань ресоціалізації засуджених, в тому числі і жінок, обумовлена такими обставинами:

- засуджені в Україні є групою соціального виключення, що є реальною небезпекою для суспільства;

- існування такої соціальної групи призводить до ситуації, коли пенітенціарна система неспроможна нейтралізувати негативні наслідки, пов’язані з виконанням покарань;

- в Україні досі ще не створені державно-управлінські механізми соціальної роботи з засудженими, які дають можливість стверджувати, що робота з ними є справді комплексним напрямком соціальної політики [2, с. 180-182].

У науці кримінально-виконавчого права виправлення і ресоціалізація розглядається як один із напрямків діяльності органів і установ виконання покарання, який сприяє вихованню у засуджених соціально адекватних якостей, є внутрішнім процесом позитивних змін в особистості засудженого та його співпрацею із персоналом органів і установ виконання покарань, відновлення та розвитку соціально корисних зв’язків і відносин як у період відбування покарання, так і після звільнення [3, c. 76].

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кримінально-виконавчого кодексу ресоціалізація – це свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві. Необхідною умовою ресоціалізації є виправлення засудженого [4].

Основними засобами виправлення і ресоціалізації засуджених є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив.

Жіноча злочинність відрізняється від чоловічої деякими якісними показниками. Можна назвати дві сфери суспільного життя, де жіноча кримінальна активність проявляється найчіткіше.

По-перше, це сфера побуту, де жінок штовхають до злочину негативні обставини шлюбно-сімейних, родинних і сусідських стосунків. У цій сфері жінки здебільшого вчиняють такі насильницькі злочини, як вбивство, у тому числі своєї новонародженої дитини, нанесення тілесних ушкоджень і хуліганство. 

По-друге, це сфера, де жінка виконує професійні функції, передусім пов'язані з можливістю вільного доступу до матеріальних цінностей. Це, насамперед, торгівля, громадське харчування, медицина, освіта, легка промисловість. Тут жінки найчастіше вчиняють корисливі злочини: розкрадання майна шляхом крадіжки, привласнення, розтрати або зловживання посадовим становищем, обман покупців, а також хабарництво. Зростає і число крадіжок особистого майна та шахрайств [5, с. 261].

Обрання такого виду покарання, як позбавлення волі на певний строк задля досягнення мети виправлення засуджених жінок може обернутися невідворотними негативними наслідками, а саме тим, що цей вид покарання відзначається високим рівнем репресивності, і як свідчать численні дослідження вітчизняних та іноземних науковців, найбільш пов'язаний із негативними для особи наслідками (вторинна криміналізація, стигматизація, втрата соціальних навичок, втрата суспільно корисних зв’язків тощо). Після відбування покарання засуджені жінки майже не можуть відновитися як особистості в суспільстві. До цього додається перелiк хвороб, якi вони отримують у в’язницi: туберкульоз, ВIЛ/СНIД, соматичні хвороби, хронічні статеві хвороби. Тому засуджена жінка в сучасній пенітенціарній системі є особливим об’єктом ресоціалізації [6, с. 138-144].

Отже, найголовнішою проблемою ресоціалізації засуджених жінок є недосконала система відбування покарань, яка має враховувати всі фактори непередбаченого негативного впливу на засуджених, аби сприяти їх виправленню, соціалізації, максимально знизити вплив негативної ресоціалізації, криміналізації жінок. Також слід приділяти чи не найбільшу вагу моральній ресоціалізації, підготовці та адаптації до життя поза закладами обмеження волі. Крім того, в процесі ресоціалізації засуджених мають брати учать не тільки пенітенціарні органи та установи, а й інші державні органи, громадські організації, також має виховуватись в суспільстві толерантне і рівноправне ставлення до осіб, які відбули вже своє покарання.

Засуджені жінки потребують особливої уваги при застосуванні до них заходів ресоціалізації, в зв’язку з тим, що Кримінальний кодекс, зокрема статтями 79 і 83, передбачає звільнення таких жінок від відбування покарання, тому необхідно не просто звільнити жінку, а здійснювати якісний контроль за її наступною поведінкою як державний, так і громадський.

Тому для ресоціалізації жінок мають створюватись комплексні програми підготовки до життя на волі, які повинні включати різні аспекти роботи з засудженими: правові, соціальні, психологічні, освітні, професійні, медичні, фізкультурно-оздоровчі тощо.

Література:

1. Перинская Н. А. Ресоциализация // Знание. Понимание. Умение. — 2005. — № 4. 

2. Ягунов Д.В. Ресоціалізація засуджених як складова державної соціальної політики // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. Ї Одеса: ОРІДУ УАДУ, 2002. - №12.

3. Науково-практичний коментар до Кримінально-виконавчого кодексу України / [Богатирьов І. Г., Джужа О. М., Богатирьова О. І. та ін.]; за заг. ред. докт. юрид. наук, проф. І. Г. Богатирьова. – К. : Атіка, 2010. – 344 с.

4. Кримінально-виконавчий кодекс - [Електрон. ресурс].– Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1129-15 (станом на 01.01.2014 р.)

5. Кудрявцева В.Н. Кримінологія: підруч. [для студ. вищ. навч. закл.] — М., МАУП, 1999. — 397с. 

6. Жевакіна Н. В. Особливості ресоціалізації засуджених жінок // Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка – 2013. - № 11 (270), Ч. II. – червень - [Електрон. ресурс].– Режим доступу: http://alma-mater.luguniv.edu.ua/magazines/visnyk/2013/11_2_ped.pdf