Психология и социология / 7. Общая психология

А. Ю. Багрієнко, Н. М. Гуцуляк

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

«Я-концепція» як предмет дослідження в зарубіжній та вітчизняній психології»

Я-концепція, як центральна ланка самосвідомості людини, є важливим чинником організації психіки. Вона регулює поведінку людини, визначає її очкування та готовність до взаємодії та спілкування у соціумі. Як система уявлень людини про себе, вона вміщує усвідомлення нею: а) когнітивних властивостей, котрі організуються в «образі-Я»; б) емоційно-ціннісних самоставлень, які виявляються у самооцінці; в) вчинково-креативних дій, що характеризуються проявами перших двох компонентів; г) суб'єктивно сприйнятих соціальних чинників, що впливають на її афективний стан [4].

Існує чимало різних поглядів зарубіжних та вітчизняних науковців на структуру «Я-концепції». Найбільш відома схема запропонована М. Розенбергом: 1) «теперішнє Я» (яким індивід бачить себе в дійсності в даний момент); 2) «динамічне Я» (яким індивід поставив собі за мету стати); 3) «фантастичне Я» (яким слід бути, виходячи із засвоєних індивідом зразків поведінки і моральних норм); 4) «майбутнє (можливе) Я» (яким, як здається індивіду, він може стати – і це не обов'язково позитивний образ); 5) «ідеалізоване Я» (яким прийнято бачити себе – цей «образ-Я» може включати в себе компоненти і «справжнього», і «ідеального», і «майбутнього Я»); 6) цілий ряд «зображуваних» Я-образів і масок, які індивід виставляє напоказ, щоб приховати за ними якісь негативні або хворобливі риси, слабкості свого «реального Я» [14].

В. Джеймс розглядав "Я" як «Я»-об'єкт (те, що пізнається) і «Я»-суб'єкт (те, що пізнає). Вчений доводив необхідність розгляду свідомості в її пристосувальній функції до середовища на фоні селективності сприйняття станів і навколишніх предметів. Додатково В. Джеймс поділяв ці компоненти на «образ Я», що включає "духовне Я", "соціальне Я", "фізичне Я" і "матеріальне Я", самооцінку, вчинки викликані ними [12].

З. Фрейд розглядав «Я-концепцію» у тісному зв’язку з тілесністю людини. Вчений наголошував на важливості соціальної взаємодії, проте вважав, що всі психічні акти походять з біологічної природи тіла [15].

К. Хорні відокремлює «актуальне Я» та «реальне Я» від «ідеального Я». Вчена визначає «актуальне Я» як все те, чим людина є на даний момент. «Ідеальне Я» вона визначає як «диктатуру невротичної гордості». «Реальне Я» – це сила, яка діє в напрямі індивідуального зростання та самоактуалізації, будучи вільною від неврозу [16].

Ш. Самюель виділяє чотири складові «Я-концепції»: образ тіла, «соціальне Я», «когнітивне Я» і самооцінку. Кожний із цих компонентів має складну, неоднозначну за своїм походженням структуру. «Ідеальне Я» складається з цілого ряду уявлень, які відображають потаємні сподівання та потяги індивіда. Ці уявлення бувають відірваними від реальності [11].

Г. Саллівен виділяв "Я-хороше", пов'язане з приємними спогадами, "Я-погане", пов'язане з болем і загрозою втрати безпеки, і "не-Я", яке заперечується у зв'язку з нестерпною тривогою частини "Я"» [17, с. 165].

Г. Херманс розглядає «Я» як діалогічне, яке розкладається на декілька субмодальностей «Я», які впливають одна на одну. «Я» виглядає як сукупність автономних позицій, представлені саме цими субмодальностями. У процесі діалогу вони знаходяться у різних позиціях, переміщуючись від субмодальності до субмодальності як фізичне тіло у просторі. Відповідно «Я» змінюється в залежності від субмодальностей, які вступають у діалог [9].

Х. Маркус виділяє «Я-схеми» – когнітивні структури, узагальнення щодо себе, які вироблені на основі минулого досвіду, спрямовують і впорядковують процес переробки інформації, пов'язаної з "Я". Вчена ввела поняття "робочої Я-концепції" – «Я-концепції» в даний час і в заданому соціальному контексті взаємодії, частини загального репертуару «Я» [6].

Д. Ліхтенберг розглядає «Я-концепцію» як чотирьохступінчасту схему розвитку в усвідомленні власного «Я»:

1) самодиференціація (формування первинного досвіду);

2) об'єднання впорядкованих груп уявлень про себе;

3) інтеграція у зв'язне «Я» тілесних уявлень про себе і грандіозних «образів Я»;

4) упорядкування зв'язного «Я» у психічному житті та його вплив на "Его" [7].

Х. Хартманн спробував визначити відмінності між поняттями "Его" і "Я". Вчений розділив "Его" на «Я, що сприймається» (нарцисичне "Его"), що сприяє набуттю чіткого відчуття себе, і "Его", що не сприймається. Цей поділ призвів до зсуву акценту з "Его" до структури "Я" [14].

Самосвідомість, як динамічна характеристика «Я-концепції», у вітчизняній психології є сукупністю психічних процесів, в результаті якої утворюється уявлення індивіда про себе як суб'єкта дій і переживань. Переважна більшість вітчизняних вчених виділяє в самосвідомості два компоненти: когнітивний і емоційний.

І. С. Кон, розкриваючи поняття "Я" як активно-творчого, інтегративного початку, що дозволяє індивіду не тільки усвідомлювати себе, а й свідомо спрямовувати й регулювати свою діяльність, відзначає подвійність цього поняття. Свідомість містить в собі двояке "Я":

1) "Я" як суб'єкт мислення, рефлексивне "Я" – активне, суб'єктне, екзистенційне "Я" або "Его".

2) "Я" як об'єкт сприйняття і внутрішнього відчуття – об'єктне, рефлективне, феноменальне; категоріальне "Я", або «образ-Я», «поняття Я», «Я-концепція» [5].

В. В. Столін виділяє три рівня «Я-концепції»:

1) фізичний «образ Я» (схема тіла), обумовлений потребою у фізичному благополуччі організму;

2) соціальна ідентичність, пов'язана з потребою людини в приналежності до спільності та обумовлена прагненням бути в цій спільності;

3) «образ-Я», що диференціює – характеризує знання про себе в порівнянні з іншими людьми і надає індивіду відчуття власної унікальності, забезпечує потреби у самовизначенні та самореалізації [11].

Д. А. Ошанін виділяє в «образі-Я» когнітивну і оперативну функції. Когнітивний «образ-Я» є "сховищем" відомостей про об'єкт. За допомогою когнітивного образу виявляються потенційно корисні властивості об'єкта. Оперативний «образ-Я» – це ідеальне спеціалізоване відображення перетвореного об'єкта, що формується в ході виконання конкретного процесу управління та підпорядкування завданню дії [1].

Ю. І. Матвєєв розглядає «Я-концепцію» як уявлення індивіда про свої соціальні якості, про свій реальний, можливий і необхідний соціальний статус, про потреби, інтереси, ідеали, що інтегрувалися у складну динамічну систему. Ця система регулює і спрямовує всі свідомі дії людини. Ядро цієї концепції – сукупність установок індивіда стосовно самого себе. Її якісні параметри визначають три компоненти, що характеризують соціальну установку як цілісне утворення – когнітивний, емоційний, поведінковий. Когнітивна (пізнавальна) складова «Я-концепції» набуває вигляду сукупності переконань, обґрунтованих або необгрунтованих, але таких, в яких людина впевнена. Емоційна складова набуває вигляду оціночно-емоційного ставлення індивіда до самого себе, до образу власного «Я». Поведінкова (конативна) складова спрямовує дії індивіда, які базуються на уявленнях про себе самого, про свої потенційні можливості [11].

Згідно розробленій В. А. Ядовим диспозиційній теорії особистості, окремі установки не існують у особистості самі по собі, а складаються в певну ієрархічну систему диспозицій. Перший, нищий рівень становлять елементарні установки, які формуються на основі вітальних потреб і в найпростіших ситуаціях. Другий рівень диспозиційної структури – це система соціальних установок, які характеризуються уже всіма компонентами (когнітивними, емоційними, поведінковими) і формуються у людини на базі оцінки окремих соціальних об’єктів і ситуацій. Третій рівень – базові соціальні установки, які визначають загальну спрямованість активності особистості. Четвертий, вищий рівень мотиваційної ієрархії утворює система ціннісних орієнтацій на мету життєдіяльності та засоби досягнення цієї мети, детерміновані загальними соціальними умовами життя даного індивіда [10].

І. І. Чеснокова в структурі самосвідомості виділила: самопізнання, емоційно-ціннісне ставлення до себе і саморегулювання поведінки особистості [18].

В. С. Мерлін виділив у структурі самосвідомості чотири основні компоненти, які запропонував розглядати як фази розвитку: свідомість тотожності, свідомість "Я" як активного початку, як суб'єкта діяльності, усвідомлення своїх психічних властивостей, соціально-моральна самооцінка [8].

В. С. Мухіна структурними одиницями самосвідомості вважає ціннісні орієнтації, які наповнюють структурні ланки самопізнання. На думку вченої, структура самосвідомості включає:

1) орієнтацію на визнання своєї внутрішньої психічної сутності та зовнішніх фізичних даних;

2) орієнтацію на визнання свого імені;

3) орієнтацію на соціальне визнання;

4) орієнтацію на фізичні, психічні та соціальні ознаки певної статі;

5)орієнтацію на значимі цінності в минулому, теперішньому, майбутньому;

6) орієнтацію на основі права в суспільстві;

7) орієнтацію на обов’язок перед людьми.

Самосвідомість виглядає як психологічна структура, яка є єдністю ланок, що розвиваються за певними закономірностями [9].

А. В. Мудрик розуміє під «Я-образом» узагальнене уявлення про самого себе, яке змінюється з віком. Система окремих самооцінок органічно вплітається в «Я-образ» і багато в чому формує його, але з ним не співпадає. Більше того, окремі самооцінки можуть навіть суперечити «Я-образу» [4].

М. Й. Боришевський розглядає «Я-образ» як результат самопізнання та емоційно-ціннісного ставлення людини до себе. Це той рівень самосвідомості, при якому людина досягає найбільш зрілого усвідомлення сутності своєї особистості [11].

Згідно з зазначеною вище інформацією, можна зробити висновок, що зарубіжні та вітчизняні науковці визначають компоненти «Я-концепції» залежно від їхнього розуміння тих процесів, що відбуваються в самосвідомості. «Я-концепція» індивіда включає в себе когнітивну, афективну та поведінкову складові, які є самостійними, але одночасно і залежними одна від одної. «Я-концепція» – це найвище утворення самосвідомості, яке втілює інтегровані смислові конструкти, що тісно пов’язують між собою стратегію життя, саморозвиток, самоадаптацію.

Література

1. Абдуллин, А. Г. «Образ Я» как предмет исследования в зарубежной и отечественной психологии / А. Г. Абдуллин, Е. Р. Тумбасова // Вестник ЮУрГУ. Серия: Психология. – 2012. – №6 (265). – С. 4-11.

2. Белинская, Е. П. Временные аспекты Я-концепции и идентичности [Текст] / Е. П. Белинская // Мир психологии. – 1999. – N3. – С. 140-147.

3. Бернс, Р. Развитие Я-концепции и воспитание [Текст] : Пер. с англ. / Р. Бернс ; ред. В. Я. Пилиповский. – М. : Прогресс, 1986. – 422 с.

4. Гуменюк, О. Я-концепція у плині соціального довкілля [Текст] / О. Гуменюк // Психологія і суспільство : український науково-економічний та соціально-психологічний часопис. – 2004. – № 2. – С. 124-143.

5. Кон, И. С. В поисках себя: личность и ее самосознание [Текст] / И. С. Кон. – М. : Политиздат, 1984. – 335 с.

6. Лисина, М. И. Проблемы онтогенеза общения [Текст] : научное издание / М. И. Лисина / Науч.-исслед. ин-т общ. и пед. психологии ; Акад. пед. наук СССР. – М. : Педагогика, 1986. – 145 с.

7. Лихтенберг, Дж. Д. Клиническое взаимодействие: теоретические и практические аспекты концепции мотивационных систем [Текст] : Пер. с англ., ред. А. М. Боковиков / Дж. Д. Лихтенберг, Ф. М. Лачманн, Д. Л. Фосседж. – Москва : Когито-Центр, 2003. – 367 с.

8. Мерлин, В. С. Личность как предмет психологического исследования [Текст] : Учебное пособие по спецкурсу / В. С. Мерлин. – Пермь: ПГПИ, 1988. – 79 с.

9. Мухина, В. С. Изобразительная деятельность ребенка как форма усвоения социального опыта [Текст] : монография / В. С. Мухина. – Москва : Педагогика, 1981. – 240 с.

10. Петровский, А. В. Психологический лексикон : энцикл. словарь: в 6 т. – Т.3. Психология развития / Под общ. ред. А. В. Петровского, Ред.-сост. Л. А. Карпенко. – М. : Per Se ; СПб. : Речь, 2005. – 175 с.

11. Пушкар, В. А. «Я-образи» у структурі «Я-концепції» особистості – співвідношення понять у психології [Текст] / В. А. Пушкар // Вісник Чернігівського національного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка: Збірник наукових праць. – 2011. – Т. 1. – № 94. – С. 129-134.

12. Райгородский, Д. Я. Психология самосознания : [Хрестоматия] / Ред.-сост. Д. Я. Райгородский. – Самара : Бахрах-М, 2000. – 672 с.

13. Рубинштейн, С. Л. Основы общей психологии [Текст] : учеб. пособие для студентов вузов, обучающихся по направлению и специальностям психологии / С. Л. Рубинштейн. – М. ; СПб. ; Н.Новгород ; Воронеж : Питер, 2007. – 705 с.

14. Тайсон, Ф. Психоаналитические теории развития [Текст] : Пер. с англ. / Ф. Тайсон, Р. Тайсон; / Под общ. ред. М. В. Ромашкевича. – Екатеринбург : Деловая книга, 1998. – 528 с.

15. Фрейд, З. Введение в психоанализ [Текст] : лекции: Пер. с нем. / З. Фрейд. – 2-е изд., стер. – М. : Наука, 1991. – 455 с.

16. Хорни, К. Невроз и развитие личности [Текст] : Пер. с англ. / К. Хорни; / Под ред. В.Е. Кагана, Д. А. Леонтьева. – М. : Смысл, 1998. - 375 с.

17. Хьелл, Л. Теории личности [Текст] : основные положения, исследование и применение : Пер. с англ. С. Меленевская, Д. Викторова. - 3-е междунар. изд. / Л. А. Хьелл, Д. Дж. Зиглер. - СПб. ; М. ; Харьков : Питер, 2002. – 608 с.

18. Чеснокова, Н. И. Самосознание личности [Текст] / Н. И. Чеснокова // Теоретические проблемы психологии личности. – М.: Издательство Московского Университета, 1974. – С. 209-225.