Ібрагімова С.Ю., Ібрагімов Е.Ю.

Буковинський державний медичний університет

Дослідження важливих питань процесу професійної підготовки фахівців оздоровчо-реабілітаційної сфери

Соціально важливою проблемою сучасної педагогіки є формування високої кваліфікації фахівців будь якої галузі людської діяльності. Особливо це стосується фахівців з фізичної реабілітації осіб з обмеженими можливостями, після тяжких хвороб, травм тощо, що дотепер не отримали належного визнання і реалізації в Україні. Адже проблематика цього напряму є не відомчою, а міжгалузевою не тільки по основних аспектах їх функціонування, але і за принципами формування системи підготовки фахівців.

Існуюча ж нині в нашій країні система охорони здоров'я по суті своїй мало зацікавлена в розвитку здорового способу життя населення, продовженні її активної фази і профілактиці захворювань, підготовці фахівців відповідного профілю – тим більше в нинішніх умовах інтенсивної комерціалізації медицини.

Зважаючи на негативні зміни стану здоров’я населення, прийнято ряд міжнародних (ВООЗ, ЮНЕСКО) та державних документів, що наголошують на актуальності питань моралі та здоров’я в сучасному суспільстві. Ці два питання є, як об’єктом дослідження в багатьох галузях науки і практики, так і об’єктом маніпуляцій з боку нечистих на руку політиків, ЗМІ, дільців від медицини. В умовах загострення оздоровчих і демографічних проблем суспільства виникла необхідність створення у вищих навчальних закладах нової спеціальності «фізична реабілітація», мета якої полягає в підготовці фахівців-педагогів оздоровчої спрямованості. Процес фізичної реабілітації є діяльністю з відновлення здоров’я людини шляхом усунення чи компенсації різноманітних вад (В .Г. Григоренко, В. М. Мухін, С. М. Попов, Б. В. Сермєєв, В. М. Синьов), шляхом дії на організм фізичних чинників, в тому числі фізичних вправ, що призводить нас до підвищення ефективності системи фізичного виховання (Е. С. Вільчковський, Г. І. Григоренко, О. Д. Дубогай, С. М. Канішевський, І. В. Муравов, В. П. Мурза), ним не обмежуюючись, розуміючи важливість морального розвитку наук, пов'язаних із здоров’ям людини.

Потреба у фахівцях такого профілю, на жаль дуже велика, бо техногенна діяльність сучасної цивілізації несе за собою не тільки технічний прогрес, але й його негативні наслідки: травми на виробництві, в дорожніх пригодах, тяжкі хвороби тощо. Причому з розвитком цивілізації кількість людей, що так чи інакше позбавляються повноцінних фізичних можливостей зростає і вони в силу цього немов би випадають з соціуму, не живуть повноцінним людським життям, не приносять користі ні собі, ні суспільству, а тому не відчувають задоволення від життя. Серед цього контингенту дуже поширена схильність до самогубства, до вживання наркотиків, взагалі до асоціальної поведінки.

Принцип гуманізму, а саме він повинен застосовуватися у будь-яких педагогічних діях і вчинках, вимагає спеціальної роботи зі специфічним контингентом осіб з обмеженими фізичними можливостями. Вони повинні стати повноцінними членами суспільства, повернути собі радість рухів, радість життя. Застосування сучасних оздоровчих технологій в системі комплексного відновлення реабілітантів дозволяє своєчасно попередити розвиток небажаних ускладнень, розширити резерви структурно-фізіологічних можливостей організму до репарації, регенерації та реституції, компенсувати порушення фізичного, психологічного плану, відновити працездатність та інші здібності особистості. Але цю роботу повинні проводити фахівці високої кваліфікації, які пройшли спеціальну психолого-педагогічну і медичну підготовку. Проблема їх підготовки стає нагальною, що підкреслюється в ряді державних документів останніх років.

Таким чином, підготовка спеціалістів-реабілітологів є необхідною складовою загального руху суспільства до гуманної, особистісно-орієнтованої цивілізації. На жаль, їй дотепер не приділяється належної уваги, хоча певні кроки у цьому напрямі вже зроблені.

Для України, як і взагалі для пострадянського простору, підготовка специалістів-реабілітологів залишається багато в чому інноваційною, не зважаючи на відкриття кафедр фізичної реабілітації більш ніж в двадцяти вищих навчальних закладах нашої країни та ґрунтовні наукові дослідження, що виконані з цієї проблематики останнім часом (В. Мухин, В. Кукса, Т. Д'яченко, Ю. Лянной, А. Міхеєнко, Н. Пересадин, А. Вовканич, Т. Круцевич тощо). Але ці дослідження мають вузькоспрямований характер в них аналізуються лише окремі аспекти проблеми підготовки фахівців з фізичної реабілітації у системі післядипломної освіти.

Крім того, складності цій проблематиці додає та обставина, що ця підготовка здійснюється у вищих навчальних закладах різного спрямування та профілю з різною відомчою приналежністю (педагогічних, фізкультурних і навіть технічних).

Відомо, що становлення і розвиток спеціальної професійної освіти пов'язаний із закономірними змінами громадського життя і формуванням об'єктивних передумов, для того, щоб той чи інший вид освітньої діяльності став особливо актуальним у певний час і в певному місці.

В даний час спеціальність „фізичний терапевт” існує більш ніж у сімдесяти країнах світу. Фахівець з фізичної терапії займається лікуванням функціональних, перш за все рухових, порушень і використовує для цього не медикаментозне лікування, а фізичні вправи, мануальну терапію, масаж і дію різних природних чинників (тепла, світла, високих частот і ультразвуку, води).

У вищих навчальних закладах України нова спеціальність „фізична реабілітація” з'явилася на початку 90-х років XX століття. Об'єктивними передумовами відкриття цього напряму фахової підготовки в Україні стали:

- погіршення екологічних та економічних умов життя населення країни;

- відчутний зріст показників захворюваності та смертності населення;

- прискорення темпів інвалідизації та збільшення соціально детермінованої патології;

- збільшення частки захворювань, що важко піддаються лікуванню традиційними засобами;

- тенденція до „помолодшання” тяжких хвороб;

- зниження якості життя великих шарів населення;

- падіння гігієнічної грамотності населення.

Все це і обумовило необхідність розв'язання важливішої проблеми підготовки висококваліфікованих та компетентних кадрів фізичних реабілітологів, призначених вирішувати задачі фізичної реабілітації представників різних соціальних верств населення України.

До того ж, весь цей комплекс проблем наклався на загальну системну кризу медицини та охорони здоров'я у нашій (і не тільки в нашій) країні. Але підготовка фахівців такого профілю не була передбачена програмами медичних ВНЗ України.

Загальноцивілізаційні тенденції розвитку, що характеризують початок XXI століття, до зближення націй і народів, їх держав, створення єдиного економічного, культурного, а значить і освітнього простору (яскраве тому підтвердження Болонський процес, що як відомо, має на меті створення єдиного простору вищої освіти в Європі) тощо, багато в чому стимулювали початок підготовки фахівців з фізичної реабілітації як виконання певного соціального замовлення.

Професія фізичного реабілітолога відноситься до інноваційних і тому у підготовці фахівців з фізичної реабілітації слід застосовувати найбільш прогресивні навчальні технології та підходи. Треба визначити основний механізм педагогічної діагностики сформованості спеціальних знань, умінь та навиків, визначити показники формування різних рівнів компетентності та професіоналізму студентів-реабілітологів в системі післядипломної освіти, науково обґрунтувати несуперечливу систему педагогічних умов, що сприяють формуванню висококомпетентного, конкурентноздатного, готового до рішення будь-яких професійних завдань фахівця-реабілітолога, створити систему комплексного формування професійної компетентності студентів-реабілітологів на базі проектної методики засобами особистісно-орієнтованої освіти.

Виходячи з цього фізреабілітаційна освіта, якою стали оволодівати студенти у фізкультурних та педагогічних вищих навчальних закладах, призначена вирішувати дві основні задачі:

1. за короткий термін підготувати умілих, грамотних, освічених фахівців-реабілітологів;

2. виховати їх високоморальними, гуманними, готовими до надання максимальної допомоги під час кризи здоров'я, готовими сприяти відновленню його оптимального рівня у тих осіб, хто має знижену інтелектуальну та фізичну працездатність.

Основною тенденцією розвитку сучасної науки і техніки, на нашу думку, є його прискорення, що в свою чергу породжує тенденцію до постійного зростання вимог до якості підготовки фахівців. Адже тільки висококваліфіковані спеціалісти здатні якісно і в короткий термін освоїти нову технологію. Ця тенденція розповсюджується на всі сфери людської діяльності, в тому числі й на сферу фізичної реабілітації.

Раціоналізація і глобалізація знань, швидко зростаюче значення використання Інтернету як безпрецедентної для історії людства інтерактивної бібліотеки (і не тільки), новітні комунікаційні технології не могли не вплинути і на оздоровчу сферу. Правда, треба зауважити, що цей вплив носить неоднозначний та не завжди сталий характер, що потребує окремого дослідження.

Одночасно все більш зростаючий вплив діяльності людини на довкілля, що приймав часом агресивний характер, викликав зміни екологічного балансу, що все менше піддаються коригуванню. За принципом зворотної дії ці зміни здійснюють помітний вплив на здоров'я самої людської популяції: частішають „зриви” адаптаційних можливостей як окремих людей, так і цілих спільнот і народів, відбувається дестабілізація фізичних реакцій організму, розвивається депресивний стан, відхилення від нормального розвитку як у дітей, так і у дорослих.

На цьому фоні і відбувалася зміна парадигми підготовки спеціалістів фізичної реабілітації. В основному, як показав теоретичний аналіз, цей процес йшов у напрямку обґрунтування необхідності нових спеціалізацій, підвищення якості підготовки фахівців, актуалізації акмеологічного принципу підготовки професіонала, здатного гнучко вирішувати на творчому рівні постійно виникаючі складні проблеми, пов'язані зі збереженням та відновленням здоров'я нації в цілому і кожної окремої людини зокрема.

Питанням теоретичного узагальнення педагогічних підходів до процесу збереження та відновлення здоров'я сучасної людини були присвячені матеріали численних наукових статей, доповідей і тез виступів на регіональних, всеукраїнських та міжнародних конференціях тощо. Їх аналіз доводить зростання інтересу до питань професійної підготовки фахівців фізичної реабілітації та оздоровлення різних груп населення не тільки в нашій країні, але й у ближньому і далекому зарубіжжі.

Як відомо, під реабілітацією розуміється процес відновлення здоров'я, структурно-функціональних можливостей (анатомо-фізіологічного статусу) організму, працездатності і креативності людини, потерпілої унаслідок захворювань, травм і (чи) інших несприятливих фізичних, виробничих, соціальних і інших чинників.

В той же час процес фізичної реабілітації є взаємодією, співробітництвом людини з людиною, тому соціальна, духовна складові відіграють в ньому не менш важливу роль, ніж. спеціальні медичні та фізкультурні знання. Потрібно готувати реабілітологів не просто до роботи з тілами та організмами, а до спілкування, співпраці з душами живих реальних людей, з їх проблемами, турботами, прагненнями, що має проблеми із здоров'ям, якій необхідна допомога не тільки в реабілітаційними заходами, але і людською підтримкою, розумінням, участю. Тому процес підготовки фахівців-реабілітологів повинен бути максимально олюднений, максимально педагогізований. Адже в практичній діяльності фахівець з фізичної реабілітації стикається з різними проблемами: відновлення здоров'я людей після травми чи хвороби; проведення профілактичних заходів; корекція розвитку підростаючих дітей різного віку; догляд за хворими і багато що інше. Всі ці проблеми при їх вирішенні потребують дійсного практичного гуманізму, небайдужості, прагнення своєю працею допомогти хворим людям. Великою мірою якості, що допоможуть фахівцю-реабілітологу вирішувати ці складні завдання на рівні вимог та тенденцій світового розвитку, повинні бути сформовані вже під час його навчання у ВНЗ, тобто потрібна чітка педагогічна система, спрямована саме на формування гуманістичних якостей особистості з урахуванням специфіки майбутньої спеціалізації студентів-реабілітологів.

Таким чином, можна констатувати, що проблема підготовки фахівців фізичної реабілітації є важливою не тільки з вузькомедичної точки зору. Тому важливим аспектом є конкретне визначення основних критерій та рівнів сформованості спеціальних знань, умінь та навиків, показники компетентності та професіоналізму студентів-реабілітологів в системі післядипломної освіти, науково обґрунтувати несуперечливу систему педагогічних умов, що сприяють формуванню висококомпетентног,о конкурентноздатног,о готового до рішення будь-яких професійних завдань фахівця-реабілітолога, розробити та експериментально перевірити підходи до комплексного розвитку особистості студентів-реабілітологів в системі післядипломної освіти на базі проектної методики.

Література

1. Клочкова Е.В., Бистон Сара, Дидур М.Д. Развитие физической терапии в России. Проблемы и перспективы // Ученые записки Санкт-Петербургского государственного медицинского университета им. акад. И.П.Павлова. 2002г. http://209/85/135/104/search?q=cache:UuIjguzr6uUJ:www/eii.ru/pt/ph.doc

2. Матеріали обласної науково-практичної конференції "Збереження трудового потенціалу працюючих в сучасних економічних умовах". http://www.ufoz.ukrmed.info/index.php?go=Pages&in=view&id=SNS=862c1423c603e43f42abbc2757161cac

3. Пересадин Н.А., Дьяченко Т.В. Реабилитология. Стратегия и тактика зффективного восстановления здоровья. Монография. - Луганск: Знание, 2004. - 480с.

4. Платонов В. Береги здоровье смолоду http//www.zn.ua/3000/3450/55278

5. Физическая реабилитация: Учебник для академий и институтов физической культуры/ Под общей ред. проф. С.Н. Попова. - Ростов н/Д:изд-во "Феникс", 1999. - 608 с.