Хавруняк Ігор

Чернівецький національний університет ім. Юрія Федьковича

Оздоровчий напрямок фізичного виховання студентів

У сучасних умовах розвитку відбувається в суспільстві різке зниження стану здоров'я населення і довголіття. Найбільш перспективною стосовно трудових ресурсів держави є студентська молодь. Проте лише 10% мають нормальний рівень фізичного стану і здоров'я, знижується потенціал суспільства. Але вона також є дуже уразливою за станом здоров’я і викликає стурбованість дослідників. Тільки оптимальне фізичне навантаження у поєднанні з раціональним харчуванням і способом життя, є найбільш ефективним попередженням багатьох захворювань і збільшення тривалості життя.

Науково доказано, що здоров'я людини на 20% залежить від лікарів, на 30% від природного стану навколишнього середовища, 50% від умови і способу життя [2]. За даними Латвійського інституту фізичної культури, половина випускників та випускників середньої школи мають надмірну масу тіла. Кількість жінок, котрі страждають ожирінням у нашій країні перевищує 50%, а чоловіків -30%. Згідно з М.М. Яковлєвим до 60 - річного віку доживають 90% худорлявих і лише 60% повних, до 70 - річного віку відповідно 50% і 30%, до 80 - річного віку - 30% і 10%. Якщо врахувати те, що збільшення маси тіла на 10% відносно до нормальної скорочує життя на 14%, збільшення на 20% - скорочує тривалість на 45%, а збільшення на 25% скорочує життя на 74%.

Дані засвідченні в цільовій комплексній програмі „Фізичне виховання – здоров’я нації” вказують на те, що у 90% дітей, учнів і студентів мають відхилення у здоров’ї, понад 50% - незадовільну фізичну підготовку, 61% молоді віком 16 – 19 років мають низький та нижче середнього рівні фізичного здоров’я, а віком 20 – 29 років – 67,2%.

Погіршення стану здоров’я молоді зумовлено різними факторами, такими як: недостатня рухова активність, несвоєчасне харчування, великі розумові навантаження і стреси, недосипання, наявність різних шкідливих звичок та ін., особливо у контексті наслідків аварії на ЧАЕС.

Зараз фізична культура виступає, як найбільш прийнятний засіб покращення здоров’я населення, але у фізичному вихованні студентів існує декілька суттєвих недоліків. Зокрема недостатня увага приділяється фізичному здоров’ю молоді.

Фахівці вважають, що низька рухова активність призводить до розвитку ішемічної хвороби серця. У людей, у яких недостатня рухова активність, порушується обмін речовин, погіршується функція дихання. Все це приводить до зниження витривалості, падіння працездатності. Істотно підвищується ймовірність серцево-судинних захворювань, надмірна маса тіла і стреси. Відомі кардіологи відзначають, що при надмірному нервово - емоційному збудженні рухова активність і фізична робота найбільш сприятливі для нормалізації діяльності.

Стан здоров’я студентської молоді викликає все більше побоювання. Студенти відрізняються за рівнем розвитку рухових якостей та рівнем здоров’я. В зв’язку з чим, розробка та впровадження в практику фізичного виховання об’єктивних характеристик функціонального стану організму, який дозволить на біологічному рівні відобразити потенціал соматичного здоров’я в кількісних показниках є найнеобхіднішою організаційно-методичною акцією, яка буде націленою на реальне втілення в життя оздоровчо-гуманістичної концепції фізичного виховання студентів.

Оздоровча роль фізичної культури, рухової активності загальновідома і детально висвітлена в наукових працях [2,3,4 та ін.]. Хронічний дефіцит рухової активності, починаючи з дитячого віку, порушує процеси фізичного розвитку, обумовлює виникнення предпатологічних і патологічних станів.

В зв’язку з чим, фізичне виховання студентів необхідно націлювати на вирішення оздоровчих задач. Тому в даній ситуації оздоровча фізична культура і виступає, як основний засіб покращення стану здоров'я та працездатності людини.

Принцип оздоровчої фізичної культури полягає в тому що фізична культура повинна сприяти зміцненню здоров'я. «Здоров'я - це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб та фізичних вад». Щоб фізична культура давала позитивний вплив на здоров'я людини, необхідно дотримуватись певних правил:

- засоби і методи фізичного виховання повинні застосовуватись тільки такі, які мають наукове обґрунтування їх оздоровчої цінності;

- фізичні навантаження повинні плануватися відповідно до можливостей учнів;

- у процесі використання всіх форм фізичної культури потрібно забезпечити регулярність і єдність лікарського, педагогічного контролю і самоконтролю.

Принцип оздоровчої спрямованості зобов'язує спеціалістів фізичної культури і спорту так організовувати фізичне виховання, щоб воно виконувало і профілактичну, і розвивальну функцію. Це означає, що за допомогою фізичного виховання можна було б:

- удосконалити функціональні можливості організму, підвищуючи його працездатність до негативних впливів;

- компенсувати використання всіх форм фізичної культури, потрібно забезпечити регулярність.

Так, Л.Я.Іващенко та Н.П.Страпко доведена достатність триразових занять фізичними вправами у тиждень. Разом з цим, для людей з низькими функціональними резервами на початкових етапах рекомендуються п’ятиразові заняття оздоровчої спрямованості, для вдосконалення рухової активності. А для підтримки високого фізичного стану чи стабільного рівня здоров’я достатньо дворазових занять.

А на практиці в вузах України заняття з фізичної культури проводяться лише 2 рази на тиждень і лише на перших двох курсах навчання. То ж про яке оздоровлення тут можна говорити?

В свою чергу фізичне виховання студентів націлено в загалом на розвиток рухових якостей, з яким явно не впорюється, тому що багато авторів констатують низький рівень фізичної підготовленості у значної частини студентів вищих учбових закладів різного профілю.

Також треба відмітити той факт, що нормативні вимоги програм з фізичного виховання є неадекватними та пред’являються усім студентам, не враховуючи їхні функціональні здібності та фізичний стан.

Цілковито очевидно, що удосконалення фізичного виховання в вузах тіснішим чином зв’язано з вирішенням медичних аспектів здоров’я студентів. Мова йде, перш за все, про діагностику стану здоров’я та відповідно з цим обґрунтованим розподіленням на медичні групи для занять фізичною культурою.

Зараз все більш поширюється думка розглядати здоров’я людини з позиції комплексного підходу або холістичного, згідно з яким трьома рівням ієрархічної організації людини (соматичному, душевному і духовному) відповідають і три аспекти здоров’я: соматичний, психічний (душевний) та духовний. Спеціалістами з фізичної культури і спорту повинно братися до уваги фізичне (соматичне) здоров’я людини, тому що вплив фізичних навантажень на організм людини, перш за все відображується в змінах морфо-функціональних характеристик.

На даний момент в вузах нашої країни регламентація рухової активності на заняттях з фізичної культури відбувається в залежності від налічення студентів до певної медичної групи (загальної, підготовчої, спеціальної), яка враховує стан здоров’я, який, в свою чергу, характеризується наявністю або відсутністю якого-небудь захворювання.

Слід зауважити і появу нових оздоровчих напрямків, які все частіше використовуються як методи та засоби на заняттях з фізичної культури. Серед них зокрема такі течії оздоровчої фізичної культури, які дають оздоровчий ефект. До них можна віднести: аеробіку і її різновиди: степ, джаз, аквааеробіку, танцювальну аеробіку (сіті - джем, хіп-хоп), фітнес, шейпінг, стретчінг. Вибір тої чи іншої методики занять фізичними вправами з оздоровчою спрямованістю є співвідношення з реальними обставинами, можливостями, вимогами, деколи є справою смаку й інтересу.

Оздоровчий, лікувальний і тренувальний вплив фізичних вправ на організм стає більш ефективним, якщо вони правильно поєднуються із загартуванням у вигляді водних процедур, сонячних і повітряних ванн, а також масаж. У системі оздоровчої фізичної культури виділяють основні напрями: оздоровчо-рекреативний, оздоровчо-реабілітаційний.

Оздоровча - рекреативна фізична культура - це відпочинок, відновлення сил за допомогою засобів фізичного виховання (рухливі і спортивні ігри, туризм, полювання).

Основними видами фізичної рекреації є гімнастика, фізкультурні паузи, туризм, пішохідні і лижні прогулянки, масові ігри: волейбол, теніс, бадмінтон.

Оздоровча - реабілітаційна фізична культура - це спеціально спрямоване використання фізичних вправ як засобів лікування і відновлення функцій організму, порушення або втрачених внаслідок захворювання, травм та інших причин. В оздоровчо-реабілітаційній фізичній культурі значно зростає роль таких методичних принципів, як принцип індивідуалізації і поступового підвищення навантаження.

Індивідуальні заняття реабілітаційного типу можуть також мати як загальнооздоровчий так і спеціально спрямований характер. Велику роль у системі підготовки спортсменів відіграє спортивна - реабілітаційна фізична культура. Вона спрямована на відновлення функціональних і пристосувальних можливостей організму після довгих періодів напружених тренувальних навантажень, особливо під час перетренування та ліквідації наслідків спортивних травм.

Оздоровче тренування чітко відрізняється від спортивного:

- поступове нарощування інтенсивності та тривалості навантажень;

- різноманітність засобів;

- системність занять.

Постійне збільшення часу для оздоровчого тренування - ось головна тенденція, яка повинна визначити руховий режим людини до глибокої старості. Найбільш часто профілактично - оздоровчий ефект фізичного тренування пов'язують із використанням вправ помірної інтенсивності. У зв'язку з цим отримали поширення рекомендації до використання з оздоровчою ціллю циклічних вправ (біг, їзда на велосипеді, гребля та інші).

Оздоровча ходьба - найбільш доступний вид фізичних вправ - може бути рекомендована людям усіх вікових груп, які мають різну підготовку і стан здоров'я. Особливо ходьба корисна людям, які ведуть малоактивний спосіб життя.

Однаковою для всіх залишається тільки одна вимога, яка забезпечує пристосування організму для зростаючого тренувального навантаження.

Плавання є гарним засобом впливу на серцево-судинну систему. Горизонтальне положення тіла в воді, ефективна дія м'язів в поєднанні з глибоким диханням. Полегшена робота серця під час планування робить можливим тривале плавання в повільному темпі й для людей похилого віку.

Їзда на велосипеді зміцнює серцево-судину й дихальну системи. Великий оздоровчий аеробний ефект дає і заняття на комп'ютеризованому велотренажері з автоматичним завданням навантаження. Зі всіх видів фізичних вправ найбільшу користь для здоров'я приносять ті, які виконуються довгий час і при достатньо повному забезпеченню киснем, тобто рухи виконуються в аеробному режимі. Саме до таких вправ належить пересування на лижах. Якщо під час ходьби, бігу та їзди на велосипеді втягуються в роботу переважно м'язи ніг, то під час пересування на лижах в роботу втягуються і м'язи верхніх кінцівок та тулуба.

Аеробіка - система вправ у циклічних вправах спорту, пов'язаних із проявом витривалості (ходьба, біг, плавання) направлена на підвищення функціональних можливостей серцево-судинної і дихальної системи. Дихальна гімнастика - це спеціальні вправи для розвитку дихальної мускулатури.

Ці факти вказують на значущість використання всіх видів, засобів та способів оздоровчої фізичної культури на заняттях з фізичного виховання у вищих закладах, а саме недостатній рівень рухової активності, який і провокує зниження рівня фізичного здоров’я. Тому дуже важливу роль у вирішенні цієї задачі відіграє переконання молоді в необхідності самостійних занять, переведення студентів зі стану управління в стан самоуправління, тому що існуючі заняття з фізичної культури не можуть гарантувати не тільки задоволення біологічної потреби у руховій активності, а й безпечного рівня здоров’я.

Оздоровча фізична культура - основний засіб покращення стану здоров'я та працездатності людини, що виражається в активізації та вдосконаленні обміну речовин, покращенні діяльності центральної нервової системи.

Заняття фізичними вправами забезпечують адаптацію серцево-судинної, дихальної й інших систем до умов м'язової діяльності, відновлення після зрушень, які викликає фізичне навантаження. А тому в заняттях повинна переважати оздоровча спрямованість і здійснюватись поетапний контроль фізичного здоров’я студентів.

Література

1. Бобылев Ю.П. Сравнительная оценка физической подготовленности студентов транспортного и гуманитарного вузов// Всес. научн.-практ. конф. «Физическое воспитание и спорт в вузах». – Харьков: МПС, 1991. – с.8-9.

2. Давиденко О.В., Єднак В.Д. Характеристика функціональних параметрів та фізичної працездатності студентів основного відділення вузу. // Оптимізація процесу фізичного виховання в системі освіти: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції. Київ – Тернопіль. – 1997. – с.157 – 159.

3. Егорычев А.О., Пенцик Б.Н., Бондаренко К.А., Смирнова Ю.А. Здоровье студентов с позиции профессионализма // Теория и практика физической культуры. – 2003. - №2. – с.53 – 56.

4. Курочкина М.В. Система оценки и нормативы физической подготовленности студентов, проживающих в различных зонах радиационного контроля: Методические рекомендации. – Киев. – 1998.

5. Линець М.М. Основи методики розвитку рухових якостей. К.: Штабр, 2007. - 218с.

6. Мухін В.М. Фізична реабілітація. - К.: Олімпійська література, 2005.- 471с.

7. Язловецький B.C., Верич Г.Є., Мухін В.М. Основи фізичної реабілітації: Навч. посібник. -Кіровоград: РВВ КДПУ імені Володимира Винниченка, 2004. - 238с.