Економіка / З Фінансові Відносини

 

Краківська І. Л.

Науковий керівник Голишевська Л. В.

Вінницький національний аграрний університет, Україна

 

ЩОДО ОПЛАТИ ЗЕМЕЛЬНОГО ПОДАТКУ

 

Земля є одним з найстаріших в історії об’єктом оподаткування. І хоч зараз плата за землю не має суттєвого бюджетного значення, існування цього податку зумовлено цілим рядом чинників. З фіскальної точки зору надходження від плати за землю мають стабільний характер, від цього податку майже неможливо ухилитись, оскільки неможливо сховати земельну ділянку. Крім того, вона як об’єкт оподаткування піддається чіткому обліку. З соціальної точки зору плата за землю виступає досить справедливою формою оподаткування, оскільки більше податку сплачує той, хто має більшу кількість землі і кращої якості.

З точки зору економічної ефективності вона також має деякі переваги: з одного боку - стимулює ефективне використання землі, а з другого боку, при встановленні диференційованих ставок з залежності від регіону може сприяти більш рівномірному розміщенню продуктивних сил на території країни.

На питання щодо сплати земельного податку суб’єктами малого підприємництва, що використовують спрощену систему оподаткування, і які здають земельну ділянку або приміщення на ній в оренду важко дати однозначну відповідь. У державній податковій адміністрації щодо цього є декілька думок. Одні дотримуються того, що земельний податок все ж потрібно сплачувати, інші – не потрібно, але є ще одна думка, найпоширеніша останнім часом – земельний податок не потрібно сплачувати, якщо такий вид діяльності, як оренда чи здавання нерухомості в оренду буде внесено до Свідоцтва про сплату єдиного податку. Це питання набуває дедалі більшої актуальності.

Земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України від 25.10.2001 № 2768-ІІ (далі - Кодекс), а справляння плати за землю - Законом України «Про плату за землю» від 03.07.92 № 2535-XII (далі - Закон № 2535). Вирішення спірних моментів щодо сплати земельного податку суб’єктами малого підприємництва, що здають в оренду будівлю (споруду) чи земельну ділянку, хвилює насамперед «практиків». Цим питанням на сьогоднішній день  праці бухгалтерів, аудиторів та юристів: К. Гривнак, О. Рабзі, Д. Павленко, О. Хрипун, Р. Драчов, М. Пецкович та ін.

Відповідно до статті 206 Кодексу та статті 2 Закону № 2535 використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку і визначається залежно від грошової оцінки земель. Власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок. Об’єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні. Суб’єктом плати за землю (платником) є власник землі і землекористувач (ст. 5 Закону № 2535). Підставою для нарахування земельного податку, як визначено статтею 13 Закону № 2535, є дані державного земельного кадастру [3].

Відносини, пов’язані з орендою землі, регулюються Законом України від 6 жовтня 1998 р. №161-XIV «Про оренду землі», згідно з яким орендодавцями землі в Україні можуть виступати сільські, селищні, міські, районні ради і власники землі (стаття 5 Закону). Спочатку розглянемо деякі поняття цього Закону. Договір оренди – це угода сторін про взаємні зобов’язання, визначені статтями 22-24 Закону, відповідно до яких орендодавець за плату передає орендарю у володіння і користування земельну ділянку для господарського використання на обумовлений договором термін. Орендна плата за землю – це платіж, що вноситься орендарем орендодавцю за користування земельною ділянкою. У разі, коли орендодавцем виступає власник землі, то орендар, уклавши при цьому договір на оренду землі з власником, сплачує власнику орендну плату за землю, а власник, по-своєму, сплачує на рахунок відповідної ради, на території якої знаходиться земельна ділянка, земельний податок [4].

Але Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб’єктів малого підприємництва» від 3 липня 1998 р. № 727/98 говорить про звільнення суб’єктів малого підприємництва від сплати деяких податків, водночас і плати (податку) за землю [5].

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2000 р. № 507 «Про роз’яснення Указу Президента України від 3 липня 1998 р. № 727», суб’єкт малого підприємництва, який перейшов на спрощену систему оподаткування і який не є платником земельного податку, звільняється від його сплати тільки за земельні ділянки, які він використовує для здійснення підприємницької діяльності. А при передачі земельних ділянок під будівлями, спорудами або їх частинами іншим суб’єктам, які використовують ці ділянки у своїй підприємницькій діяльності, він сплачує земельний податок на загальних підставах [6].

Плата, яка справляється з наймача будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), складається з плати за користування нею і плати за користування земельною ділянкою (ст. 797) [2].

Таким чином, при наданні будівель або їх частин (майна) суб’єктом підприємницької діяльності, який перейшов на спрощену систему оподаткування, іншому суб’єкту господарювання, земельні ділянки під цими об’єктами суб’єкт підприємницької діяльності вже не використовує, а використовує інший суб’єкт господарювання. Крім цього, згідно зі статтями 91 і 96 Земельного кодексу України власники земельних ділянок і землекористувачі зобов’язані забезпечувати використання землі відповідно до цільового призначення та умов її надання, залежно від чого здійснюється оподаткування земельних ділянок.

Зміну цільового призначення земель провадять органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність, надання у користування або вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою. Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України (ст. 20) [1].

Надання в оренду суб’єктами підприємницької діяльності, які перейшли на спрощену систему оподаткування, окремих будівель або їх частин іншим суб’єктам господарювання призводить до зміни цільового використання земельної ділянки, на якій розміщено зазначені об’єкти. Враховуючи це платники єдиного податку, які не використовують земельні ділянки, надані в оренду в своїй підприємницькій діяльності, не звільняються від сплати земельного податку за ці ділянки. Але суб’єкт малого підприємництва може внести в Свідоцтво про сплату єдиного податку здавання в оренду нерухомості і здавання в оренду земельної ділянки окремо як вид підприємницької діяльності і тоді він звільняється від сплати земельного податку. Хоча навряд чи це буде вигідно, адже знайдеться не багато бажаючих платити двічі: за оренду будівлі і за оренду земельної ділянки. Тому все ж таки варто сплатити земельний податок.

Згідно з Земельним кодексом України, при переході права власності на будівлю та споруду право власності на земельну ділянку чи її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування – на підставі договору оренди. Тобто, перехід права власності на будівлю (споруду) не тягне переходу права власності на земельну ділянку, на якій розташована така будівля (споруда). Перехід права власності на землю потребує окремого врегулювання шляхом укладання цивільно-правових договорів між власником земельної ділянки та покупцем будівлі (споруди) (ст. 120) [1].

Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу право власності на земельну ділянку виникає після отримання його власником документа, що засвідчує право власності на земельну ділянку, та його державної реєстрації. І тому, оскільки суб’єкт малого підприємництва не є власником земельної ділянки, він не є платником земельного податку.

Отже, у питанні щодо сплати земельного податку з суб’єктів малого підприємництва, що здають в оренду земельну ділянку чи будівлю (споруду) існує багато нез’ясованих нюансів. Здебільшого все залежить від того чи є такий суб’єкт малого підприємництва  власником земельної ділянки і які види підприємницької діяльності він вніс у Свідоцтво про сплату єдиного податку. З огляду на те, що не всі деталі цього питання є врегульованими як на практиці, так і законодавчо доцільно продовжувати досліджувати підняту проблематику. Прийняття Проекту Податкового кодексу може вирішити цю проблему, адже тоді суб’єкт малого підприємництва не буде звільнятись від сплати земельного податку і це вирішить більшість спорів.

Література

1. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року N2768-III

2. Цивільний кодекс України вiд 16.01.2003 року № 435-IV.

3. Про плату за землю. Закон України від 03.07.92 р., № 2535-XII (із змінами і доповненнями).

4. Про оренду землі. Закон України від 06.10.98 р., № 161-XIV (із змінами і доповненнями).

5. Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб’єктів малого підприємництва. Указ Президента України від 03.07.98 р., № 727/98.

6. Про роз’яснення Указу Президента України від 3 липня 1998 р. № 727. Постанова Кабінету Міністрів України 2 від 16.03.2000 р., № 507.

7.  [Електрон. ресурс]. – Доступний з: http://www.visnuk.com.ua

8. [Електрон. ресурс]. – Доступний з: http://www.kontrakty.com.ua