Історія/3. Історія науки і техніки

 

К.і.н. Бородай І.С.

Інститут розведення і генетики тварин, Україна

 

Становлення наукових основ вітчизняної зоотехнії в контексті діяльності сільськогосподарських товариств

 

У становлення зоотехнічної науки в Україні досить помітний внесок здійснили сільськогосподарські та спеціалізовані галузеві товариства, завдання яких полягали у пошуку раціональних прийомів та зростанні культури ведення тваринництва; організації дослідних полів, станцій, музеїв, виставок, конкурсів, бесід; публікації спеціальних видань; придбанні племінного матеріалу та сприянні збуту продукції тощо. За характером своєї діяльності сільськогосподарські товариства розподілялися на загальні й спеціалізовані (галузеві), за територіальним принципом – на всеросійські, регіональні та місцеві.

Серед перших товариств, заснованих на теренах Російської імперії – Вільне економічне товариство (1765), діяльність якого набуває всеросійського значення і спрямовується на накопичення та опрацювання статистичних даних, розробку та запровадження спеціальних програм розвитку сільського господарства, публікацію спеціальної літератури тощо. На сторінках «Трудов Вольного экономического общества» не зрідка друкувалися наукові праці з різних проблем тваринництва. Зокрема, в 1794 та 1799 роках опубліковано видатні для свого часу праці М.Г. Ліванова «Руководство к разведению и поправлению домашнего скота» та «О земледелии, скотоводстве и птицеводстве» [1].

У 1820 р. відкривають Московське товариство сільського господарства, у складі якого функціонує ряд об`єднань тваринницького профілю. Зокрема, сформоване в 1833 р. Головне Московське товариство поліпшеного вівчарства займається розробкою заходів підйому цієї галузі, налагодженням вовнової торгівлі, публікацією видань з даної тематики. У 1847 р. у складі товариства також формують комітет шовківництва, а ще через два роки – бджільництва. З 1856 р. розпочинає свою діяльність комітет акліматизації тварин, за ініціативи якого завозять іноземні породи, здійснюють пошук найбільш оптимальних для умов Росії. У 1854 р. Московське товариство поліпшеного вівчарства реорганізовують на комітет скотарства, одне з найважливіших завдань якого полягає в організації виставок великої рогатої худоби. Заслугою саме цього комітету є проведення з 1867 р. щорічних аукціонних виставок телят у Москві, а з 1884 р. – племінної худоби. Особливу участь у становленні комітету взяли М.В. Верещагін (батько молочного скотарства в Росії), М.П. Горбунов, О.П. Перепьолкін, І.О. Стебут, П.О. Пахомов та ін. [6].

Серед товариств регіонального типу на українських землях одним із перших заснували Імператорське товариство сільського господарства південної Росії (Одеса, 1828). Його фундатори (О.Ф. Ланжерон, С.О. та О.С. Потоцькі, І.О. Вітт, А.І. Едлінг, Л.О. Наришкін та ін.), передусім, доклали значних зусиль до підйому галузі вівчарства у даному регіоні, його якісне перетворення з грубововнового на мериносове. У 1844 р. за пропозицією І. Демоля створено спеціальну комісію, яка розробляла заходи з поліпшення місцевих порід овець (романівської, цигайської та ін.) на основі схрещування їх з мериносовими вівцями [3].

Одне із першочергових завдань товариства полягало в поліпшенні порід великої рогатої худоби на півдні України. Члени товариства (О.О. Армфельд, П.Н. Абаза, М.Я. Бродський, С.К. Деконський та ін.) особливої уваги надавали зростанню м’ясної продуктивності тварин, запроваджували премії за краще відгодовану худобу.

Також опікувалися запровадженням та розвитком галузі шовківництва. З цією метою у складі товариства сформували спеціальний комітет, дійсними членами якого (Н.А. Райко, К.Я. Дессмет, І. Демоль) у 1841 р. представлено проект розвитку галузі, який був схвалений і асигнований Міністерством державних маєтностей. Першочергового значення надавали поширенню саджанців тутових дерев та грени шовкопряда, організації показових вигодівель, курсів та бесід. Діяльність комітету також позначилася у випробуванні ряду машин для розмотування шовку та сприянні збуту шовкової сировини [3].

У другій половині ХІХ ст. на українських землях розгортають активну діяльність й інші сільськогосподарські товариства. Однак, слід зауважити, що лише деякі з них змогли відкрити у своєму складі відділи тваринництва. Прослідкуємо це на прикладі Полтавського, Харківського та Київського сільськогосподарських товариств, діяльність яких у галузі тваринництва була найбільш значущою.

Полтавське товариство, при якому функціонувала постійна комісія з тваринництва, засновують у 1865 р. У напрямі розвитку тваринництва щонайперше добилися ряду позитивних зрушень у галузі каракулівництва. У 1880 р. проведено наради вівчарів з участю представників Міністерства державних маєтностей, стурбованого скороченням чисельності мериносових овець на території краю. На одній із нарад професор Харківського університету і член товариства А.Є. Зайкевич виступив з доповіддю про проблеми розведення грубововнових овець, звернув увагу на решетилівську вівцю, відзначивши можливість її метизації з бухарською каракулівською вівцею, перевагою якої є цінні смушки. За час існування товариства організовано 10 експедицій до Бухари, завезено майже 1,5 тис овець каракулівської породи, запроваджено аукціони з їх продажу серед сільських господарів [14].

Товариство також опікувалося розвитком галузі свинарства на Полтавщині. З другої половини 80-х років підіймалися питання організації експорту свиней та постановки дослідів з їхньої відгодівлі. Президент товариства Д.К. Квітка звернувся до Міністерства державних маєтностей з клопотанням щодо виділення необхідної суми коштів для постановки дослідів з порівняння ефективності відгодівлі різних порід свиней. Оскільки було виділено мізерну суму (900 р. на 3 роки) обмежилися дослідами з доцільності відгодівлі простої місцевої та беркширської порід свиней, визначення затрат корму на одиницю приросту, ефективності годівлі при використанні азотистих і крохмалистих кормів. Ряд дослідів проведено з метисами, одержаними від схрещування місцевих свиней із беркширами. Згодом аналогічні досліди проведено із залученням лінкольнської породи свиней.

У поширенні культурних порід свиней значну роль відіграли сільськогосподарські виставки, що регулярно організовувалися товариством у Полтаві, Ромнах, Лохвиці та інших повітах губернії. Слід відмітити, що розбудова галузі свинарства краю не обмежувалася завезенням закордонних порід та їхнім схрещування з місцевими породами, а й передбачала створення власної племінної бази. Полтавська губернія кінця ХІХ – початку ХХ ст. була однією із перших, де розпочали створення мережі племрозплідників свиней та парувальних пунктів. У тому, що саме цей регіон став центром племінного свинарства, є безсумнівно заслуга Полтавського товариства сільського господарства [14].

У становленні наукових основ тваринництва помітну роль відіграло засноване в 1880 р. Харківське товариство сільського господарства. Відділ тваринництва у його складі відкрили лише в 1907 р., який упродовж 1908-1916 років очолював один із фундаторів вітчизняної зоотехнічної науки, професор П.О. Пахомов. Найзначнішим здобутком відділу було заснування в 1909 р. першої в Україні племінної книги великої рогатої худоби – Харківської, яка стала прообразом сучасних державних племінних книг. Лише в 1913 р. П.О. Пахомов зі своїм помічником П.М. Лемпицьким записали до неї 595 племінних тварин, зокрема, сірої степової – 242, швіцької – 118, симентальської – 235 голів. До Харківської племінної книги заносили як чистопородну, так і помісну худобу. Вона була відкрита для сірої української, симентальської, червоної колоністської та швіцької порід. У наступні роки відділ відкрив її філіали при Київському, Умансько-Липовецькому та Полтавському товариствах сільського господарства. За сприяння відділу в 1912 р. започаткували орловську племінну книгу, яка з невеликими змінами зберегла статут харківської і розглядалася, як її філіал [12].

Відділ тваринництва Харківського товариства сільського господарства переймався проведенням контрольних годівель худоби. Так, лише в 1913 р. у 14 господарствах 4 контроль-асистентами здійснювалася контрольна годівля худоби. Під контролем знаходилося 376 корів, при цьому у 6 господарствах він тривав цілий рік, а в інших – від 45 до 359 днів [9].

У червні 1874 р. затверджено статут Київського товариства сільського господарства та сільськогосподарської промисловості, його головою обрано М.В. Рєпніна, замісником – С.М. Ходецького. Утім, внаслідок ускладнень на Балканському півострові товариство на цьому етапі не змогло розгорнути плідної роботи. Його зусиллями проведено обласні з`їзди сільських господарів (1890, 1892, 1895, 1897), організовано сільськогосподарські виставки в Києві (1897, 1913). Питання тваринництва товариство на чолі з Ю.Л. Давидовим почало розглядати лише з 1912 р., відколи у його складі відкрили спеціальний відділ, який у рік заснування очолював К.Г. Вульф, а потім старший спеціаліст з тваринництва департаменту землеробства В.В. Гоштольд-Букраба [4].

Членами правління відділу тваринництва (С.О. Базаров, А.Л. Васюткін, К.О. Гамалея, М.А. Давидов, В.І. Душинський та ін.) уже в перші роки розроблено програму заходів з його поліпшення, серед яких вирішального значення надавалося організації контрольних союзів, веденню племінних книг, влаштуванню курсів для контроль-асистентів, заснуванню шкіл скотарів, оцінюванню племінного матеріалу, експорту й імпорту племінної худоби та продукції тваринництва. Особлива заслуга відділу полягала у намаганні об’єднати діяльність усіх сільськогосподарських товариств південно-західного краю, розробити єдину програму підйому вітчизняного тваринництва.

У 1913 р. відділ заключив договір із Комісією Союзів швейцарських скотарів щодо придбання племінної худоби. Для ознайомлення зі станом скотарства в Швейцарії видано книгу Н.Н. Ге «Материалы по обследованию швейцарского скотоводства». Цього самого року у зв’язку зі зростаючим імпортом коней із Бельгії видано книгу В.В. Гоштольд-Букраби «Краткий очерк о бельгийской лошади».

Відділом тваринництва Київського товариства сільського господарства започаткована практика організації контрольних союзів, діяльність яких спрямовували на порівняння продуктивних якостей різних порід худоби, залежності рівня удоїв від кількості спожитого корму. Перший контрольний союз на Київщині був заснований у 1913 р., а вже наступного року організували 6 контрольних союзів, у зоні діяльності яких знаходилося 1014 корів. Наступного року ще два контрольні союзи заснували в Подільській губернії, під їх контролем перебували 28 господарств [7]. Слід зауважити, що досвід роботи тогочасних контрольних союзів був невдалим. Вивчаючи загальний стан господарств, на жаль, проблемами племінного вдосконалення порід худоби контрольні союзи не переймалися. Поєднуючи лише незначну частину заможних господарів і відзначаючись винятково монополістичним характером, вони не використовували своїх можливостей. Інша причина невдалої практики контрольної справи в Україні крилася у відсутності будь-якої плановості та координації роботи. Нарешті, гострий брак досвідчених контроль-асистентів унеможливлював подальше запровадження прогресивного почину.

У кінці ХІХ – на початку ХХ ст. товариства сільського господарства вже функціонували в кожній губернії. Доступними для широких верств населення вони стали лише з 1898 р. після уведення в дію нового статуту, що значно спрощував порядок їх відкриття. Із затвердженням 4 березня 1906 р. тимчасових правил для товариств відкрилися ще більші можливості для їх чисельного росту. Якщо в 1901 р. в Україні функціонувало лише 200 сільськогосподарських товариств, то в 1904 р. це число подвоїлося, а в 1906 р. досягло 700 [11]. Їх порівняна загальнодоступність та відносна незалежність сприяли тому, що вони набули значення досить серйозних проводирів сільськогосподарської культури та навичок суспільної діяльності. Попри значну поширеність сільськогосподарських товариств, частка їх у тваринницькій галузі була незначною. Так, у 1884 р. серед 83 сільськогосподарських товариств були лише 3 товариства та 1 відділ з бджільництва, 2 товариства і 1 відділ зі скотарства, 2 товариства і 2 відділи з рибництва, 1 товариство з птахівництва та 1 з акліматизації тварин і рослин. У 1900 р. із 276 товариств загального типу – 3 товариства всеросійського і 4 регіонального значення зі скотарства, відповідно 3 та 4 з птахівництва, 2 місцевого значення з шовківництва, 1 та 9 з рибництва, 1 та 2 з акліматизації рослин та тварин [1].

З-поміж галузевих товариств всеросійського значення набуває створене в 1871 р. Московське товариство поліпшення скотарства, у структурі якого функціонують відділи конярства, вівчарства, молочного господарства та птахівництва. Вагомий внесок у зростання культури ведення тваринництва здійснили його члени: М.В. Верещагін, П.М. Кулєшов, Е.К. Бродський, О.О. Армфельд та ін. [8].

Найбільше число спеціалізованих товариств обслуговувало галузь птахівництва. Серед них, організоване в 1880 р. Московське товариство любителів птахівництва, яке влаштовувало щорічні виставки сільськогосподарської птиці в Москві та інших містах. Відкриті в 1886 та 1897 роках Імператорське російське товариство птахівництва і Російське товариство сільськогосподарського птахівництва мали свої друковані органи – «Вестник птицеводства» та «Птицеводческое хозяйство», в яких регулярно висвітлювали ключові питання птахівництва [5].

В Україні значного поширення набули відділи-філіали Імператорського товариства сільськогосподарського птахівництва. У 1903 р. їх відкривають в Київській, Катеринославській, Полтавській, Подільській, Олександрійській, Ананьєвській та Одеській губерніях. Вони опікуються поліпшенням птахівництва на основі поширення племінної птиці, організації публічних виставок та конкурсів яйценосності, публікації та поширення спеціальних видань. Зокрема, Полтавським відділом Імператорського товариства сільськогосподарського птахівництва проводилися щорічні стаціонарні та пересувні виставки в даному регіоні. Як одне із дійових засобів у справі поліпшення птахівництва здійснювалося поширення племінної птиці серед місцевого населення [10].

В Україні особливої популярності набувають товариства бджільництва. Перше з них засновує в 1868 р. в Коломиї (Галичина) О.І. Наумович. У 1893 р. таке товариство відкривають у Харкові. У 1896 р. за ініціативи О.Х. Андріяшева засновують Південноросійське товариство бджільництва в Києві. Пасічні товариства відкривають у 1897 р. в Катеринославі, у 1903 р. – у Полтаві, у 1908 р. – в Одесі, а згодом майже у всіх містах України. Створюються й перші кооперативні товариства – «Трудова пасіка» (1908), «Всеукраїнський пасічницький кооперативний союз» (1918), «Рій» (1926) [2].

Для галузі шовківництва важливого значення набуло створене в 1896 р. Київське товариство шовківництва, зусиллями якого проведено низку показових вигодівель шовкопряду, організовано школи і курси шовківництва, публічні читання і бесіди, публікації відповідної літератури, бібліотеки та музеї, показові шовкомотальні, надавалася регулярна допомога щодо придбання та збуті коконів, поширення насіння і саджанців [13].

Таким чином, у становленні наукових основ у тваринництві на початкових етапах, коли ще тільки засновувалися перші дослідні станції та відкривалися учбові відділення та кафедри зоотехнії, помітну роль відіграли сільськогосподарські та галузеві товариства. Їх зусиллями здійснювався пошук раціональних прийомів та зростання культури ведення тваринництва, організація дослідних полів та станцій, публікація спеціальних видань, придбання племінного матеріалу та сприяння збуту продукції тощо.

ЛІТЕРАТУРА:

1.     Андреев Б. Общества сельско-хозяйственные // Полная енциклопедія русскаго сельскаго хазяйства и соприкасающихся съ нимъ наукъ. – Т. VІ. – С.-Птб, 1902. – С. 45-55.

2.     Бородай, І. С. Становлення та розвиток наукових основ бджільництва в Україні / І. С. Бородай //Історія науки і біографістика: електр. наук. зб. – 2009. – №4. – Режим доступу: http: /www.nbuv.gov.ua/E-Journal/JNB/2009-3/08waips.html. – Заголовок з екрана.

3.     Исторический обзор пятидесятилетней деятельности Императорского общества сельского хозяйства южной России с 1828 по 1878 гг. / Сост. секретарем общества М. П. Боровским. – Одесса, 1878. – 276 с.

4.     Киевское общество сельского хозяйства и сельскохозяйственной промышленности за двадцатипятилетие с 1876 по 1901 г. (Краткий очерк). – К., 1901. – 55 с.

5.     Отчет о деятельности за 1911 год (год ХХVІ) / Императорское русское общество птицеводства. – С-Птб, 1912. – 23 с.

6.     Отчет о деятельности Императорского Московского общества сельского хозяйства, его комитетов, отделов и комиссий за 1896 г. и журналы заседаний общества в 1896 г. – Вып. ХLІ. – М., 1897. – 239 с.

7.     Отчет о деятельности Контрольных союзов при отделе животноводства Киевского общества сельского хозяйства за 1915 г. – К., 1916. – 29 с.

8.     Отчет о деятельности Московского общества улучшения скотоводства в России в 1881 г. – М., 1882. – 9 с.

9.     Отчет о деятельности отделения животноводства Харьковского общества сельского хозяйства за 1912-1913 гг. – Х., 1914. – 22 с.

10. Полтавский отдел Императорского Российского общества сельско-хозяйственного птицеводства: очет за 1910 год. – Полтава, 1911. – 88 с.

11. Справочные сведения о сельскохозяйственных обществах по данным на 1915 г. / Под ред. В. В. Морачевскаго. – Петроград, 1916. – 230 с.

12. Труды Харьковского Общества Сельского Хозяйства. – Вып. 9: Деятельность общества за 1913 г. – Х., 1914. – 184 с.

13. Устав Киевского общества шелководства. – К., 1896. – 15 с.

14. Якименко, М. А. Історія розвитку тваринництва Полтавщини ХІХ – ХХ ст.: монографія / М. А. Якименко, В. М. Нагаєвич; М-во аграр. політ. Укр., Полтав. держ. аграр. акад. – Полтава, 2007. – 208 с.