Тельнова Інна Василівна

Наук. кер. – Підгорецька В.М.

Буковинська державна фінансова академія

Механізм міжбюджетних відносин як фактор стимулювання економічного зростання

Після набуття Україною статусу незалежності почався процес становлення національної фінансової системи. Важливою складовою цього процесу є відродження місцевих фінансів як об¢єктивної економічної реальності, властивої фінансовим системам усіх сучасних цивілізованих держав, що пов¢язано з радикальною зміною концепції державної влади, відмовою від її радянської моделі. Це також викликано початком становлення в державі інституту місцевого самоврядування, процесами розмежування функцій та завдань публічної влади по вертикалі між її центральним, регіональним і місцевим рівнями.

Практика свідчить, що ще гострою залишається проблема формування ефективної бюджетної політики як ключової умови досягнення реальної фінансової стабільності в країні, забезпечення стійкого економічного зростання необхідних доходів для всіх ланок бюджетної системи. А отже вивчення напрямків вдосконалення системи міжбюджетних відносин на Україні є дуже актуальним та має велике практичне значення. У вітчизняній та зарубіжній літературі досить широко висвітлена практика взаємовідносин бюджетів різних рівнів. Такі ключові наукові положення як оптимізація організації міжбюджетних відносин досліджувались у працях вчених XIX століття, зокрема В. Лєбєдєва, І. Озерова, М. Сірінова, Е. Селігманова, В. Твердохлєбова. Міжбюджетні відносини стали предметом дослідження сучасних учених В. Андрущенка, С. Буковинського, О. Василика, О. Гончаренко, В. Опаріна, С. Юрія та ін.

Досліджуючи проблеми та особливості механізму міжбюджетних відносин, потрібно підкреслити, що однією з найважливіших проблем є створення моделі організації міжбюджетних відносин в країні. Модель міжбюджетних відносин – це інституціональний підхід до визначення організаційних основ взаємовідносин між державними і місцевими органами влади, який пов’язаний із політикою уряду або регіональної адміністрації у вирішенні питання розподілу доходів і видатків за рівнями бюджетної системи.

Зарубіжна практика організації міжбюджетних відносин ґрунтується на двох основних моделях: бюджетного федералізму та бюджетного унітаризму. Ключовим фактором, що складає основу моделі є форма державного устрою. Бюджетний федералізм існує в країнах з федеральним державним устроєм.

Для країн з унітарним державним устроєм характерна організація міжбюджетних відносин на принципах бюджетного унітаризму. Суб’єктами міжбюджетних відносин в таких країнах є центральні органи влади та органи місцевого самоврядування. Місцеве самоврядування є однією з умов успішного здійснення демократичних перетворень в Україні. Самоврядування повинно узгоджуватись з діяльністю центральних органів. До предметів ведення місцевого самоврядування віднесене широке коло питань, в тому числі: володіння, користування і розпорядження муніципальною власністю, місцеві фінанси, формування, затвердження і виконання місцевого бюджету тощо.

Україна є унітарною державою, тому логічно було б прийняти унітарну модель. Проте побудова моделі міжбюджетних відносин на основі принципів бюджетного федералізму має багато переваг. Ця теорія дає можливість вирішити питання, які функції держави ефективніше виконувати централізовано, а виконання інших функції можна передати місцевим органам влади. Реформування міжбюджетних відносин в Україні слід здійснювати з урахуванням принципу теорії бюджетного федералізму. Фінансову децентралізацію необхідно здійснювати з одночасним підвищенням відповідальності місцевих органів влади за прийняття ними рішень. Насамперед варто зазначити, що протягом 2000-2007 рр. склалася стійка тенденція до зменшення питомої ваги власних доходів місцевих бюджетів у загальному їх обсязі. Так, якщо в 2000 р. частка доходів місцевих бюджетів без урахування трансфертів становила 76,6% їх загального обсягу, то у 2003 р. - 65,8, а в 2007 - 57,9 % . З іншого боку, спостерігається тенденція до зростання доходів місцевих бюджетів за рахунок міжбюджетних трансфертів, що надаються з державного бюджету. Якщо у 2000 р. питома вага трансфертів у дохідній частині місцевих бюджетів становила 17,2 %, то у 2003 р. вона збільшилася до 34,1 %, а в 2007 р. становила 45,8 %. Таким чином, трансферти з державного бюджету залишаються вагомим інструментом фінансового розподілу та основним джерелом формування доходів місцевих бюджетів.

Однією з основних причин недостатньої ефективності чинної системи міжбюджетних відносин є відсутність чітко визначеного рівня децентралізації фіскальної системи. Закріплені за місцевими бюджетами джерела доходів створюють передумови переважно трансфертного регулювання міжбюджетних відносин [2, c.82].

Потребує уточнення і певного удосконалення механізм економічного обґрунтування розмежування доходів між бюджетами та механізм розподілу трансфертів із державного бюджету, а також трансфертів, що здійснюються з місцевих бюджетів щодо бюджетів нижчого рівня. Кошти місцевих бюджетів повинні стати економічною базою для фінансування заходів держави в соціально-економічній сфері. Бюджетний унітаризм і надалі повинен бути визначальною концепцією реформування системи взаємовідносин між бюджетами усіх рівнів.

Таким чином, проблему міжбюджетних відносин слід розглядати з точки зору окремого фінансового механізму. Запровадження обґрунтованих пропозицій сприятиме удосконаленню руху міжбюджетних грошових потоків, раціоналізації системи заходів регулювання взаємовідносин бюджетів різних рівнів.

Список використаних джерел:

1. Волосова І.С. Напрями вдосконалення міжбюджетних відносин в Україні. // Держава і регіони. - 2008. - № 6 - С. 342-345.

2. Гончаренко О.В. Механізм міжбюджетних відносин в Україні // Актуальні проблеми економіки. – 2007. – №4. – С.75-85.