Олексієвець Л.С.

Рівненський державний гуманітарний університет

ЖАНРОВА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ СУЧАСНОГО ПУБЛІЧНОГО МОВЛЕННЯ

Ораторська мова – систематизована сукупність мовних засобів граматичного, лексичного та фонетико-орфоепічного рівнів, дібраних відповідно до потреб стилю, підстилю, жанру і організованих у живий (промову) або писаний текст за законами риторики.

Ораторська мова вибудовується у формі монологу, тобто розгорнутого мовлення однієї особи, зверненого до багатьох слухачів, до суспільства і розраховано на безпосередню реакцію слухача. Це індивідуальна мовленнєва діяльність, своєрідна творчість [5,151].

Види публічної мови у сучасній риториці виділяють залежно від сфери комунікації – наукової, ділової, інформаційно-пропагандистської, соціально-побутової, релігійної.

Залежно від роду професійної публічної мови Мацько Л.І. та Кравець Л.В. класифікують її за такими видами:

академічне мовлення: наукова доповідь, лекція, науковий огляд, наукове повідомлення, науково-популярна лекція;

соціально-політичне мовлення: звітна доповідь, соціально-політична, політично-економічна, соціально-культурна, морально-етична доповіді, мітингова, агітаційна, військово-патріотична промови, політичний огляд;

дипломатичне мовлення: промови на міжнародних та міждержавних конференціях, зборах, засіданнях тощо;

судове мовлення: промова державного обвинувача, захисна (адвокатська) промова, самозахисна промова, промова громадського обвинувача тощо;

соціально-побутове мовлення: ювілейна промова, застільне слово, похоронна промова;

церковно-богословське мовлення: проповідь, лекції у духовних семінаріях і академіях, промова на соборах [5,162].

Доповідь – одна з найпоширеніших у нас форм публічних виступів. Розрізняють такі види доповідей: звітна, соціально-політична, політично-економічна, соціально-культурна, морально-етична. Звітна доповідь, як наголошує А.П.Коваль, це промова, в якій офіційна особа повідомляє зібранню про здійснену колективом, або окремою особою, роботу, аналізує і оцінює її результати. Звітна доповідь не лише обговорюється, а й схвалюється зібранням; до окремих її частин можуть бути внесені корективи; після доповіді обов язково приймається ухвала-програма майбутніх дій. Щоб звітна доповідь була переконливою, об єктивною, слід продумати і скласти загальний план доповіді, дібрати переконливі факти, приклади [4,243].

Промова – це агітаційний виступ на мітингах або масових зборах, він присвячується одній великій темі, яка хвилює слухачів. Зубков М.Т. поділяє всі промови на такі види: мітингова, агітаційна, ювілейна [3,307]. Мацько Л.І. та Кравець Л.В. класифікують види промов в залежності від роду професійної публічної мови: дипломатичні, судові, соціально-побутові [ 5, 159].

Мітингова промова має гостро політичний характер і присвячується завжди злободенній, суспільно значимій і хвилюючій темі. Така промова повинна бути гарячою, закличною; оратор повинен говорити вільно й звертатися насамперед до почуттів своїх слухачів. „Мітингова промова,– пише Г.З.Апресян, – заклична і завжди призначена для колективного вираження спільних, єдиних за характером почуттів і прагнень.”

Політична промова майже завжди гостропубліцистична, бо в ній є утвердження певних ідей, поглядів.

Найважливішими особливостями промови є:

– промова виголошується чітко, дикція має бути особливо виразна;

– голос у промовців посилюється й підвищується;

– особливо помітні паузи;

– темп промови тим повільніший, чим більша аудиторія слухачів [4,250].

Лекція є також однією із форм пропаганди. Найважливішою її ознакою є науково-теоретична база, що й зближує лекцію з іншими формами пропагандистських виступів. Залежно від наявності елементів мовного спілкування виділяють: лекцію-показ, лекцію-огляд, лекцію-бесіду, лекцію-інформацію, лекцію-підсумок тощо [2,160]. До якого б виду не належала лекція, її слід вибудовувати за певним планом, використовуючи різноманітні риторичні засоби активізації уваги слухачів.

Парламентський виступ є публічним намаганням переконати аудиторію в доцільності певної дії, заходів, дій. Для цього використовують оригінальні пропозиції, аргументи, несподівані думки, залучають емоції, швидку реакцію на репліки і запитання тощо [1,23].

Судове красномовство є одним з найдавніших видів ораторського мистецтва. Нині воно набуло особливої актуальності у зв язку з будівництвом в Україні правової демократичної держави. Необхідною умовою успішної професійної діяльності правника є поєднання фахових знань з майстерним володінням словом.

Соціально-побутове мовлення – рід публіцистичної мови, що використовується в побуті і має виразно окреслений національний характер, обслуговує, зберігає й продовжує традиції і звичаї народу [4,164]. До цього роду публіцистичної мови належить ювілейна промова, застільне слово (тост), а також похоронна (поминальна) промова, які виникли в більшості народів світу разом з формуванням у них певного укладу життя.

Готуючись до будь-якої промови, оратору слід подумати над такими питаннями:

Чого чекає слухач від мого виступу?

Які з проблем, що турбують слухачів, я можу допомогти розв язати?

Що знають слухачі про тему виступу?

Який загальний рівень їх знань?

Що я повинен висвітлити детально?

Про що досить сказати в загальних рисах?

Яких спеціальних висловів і термінів слухачі можуть не зрозуміти?

Які дані треба підкріпити вдалим прикладом, порівнянням тощо?[6,208].

Науковці звертають увагу на те, що в кожного промовця є свої засоби впливу на аудиторію – і тому треба дати можливість кожному з них вибрати ті засоби, які йому найближчі; один промовець справляє найбільше враження своїм натхненням, інший – своїм сарказмом, третій – вмінням наводити силу прикладів та ін. Промовець повинен говорити так, щоб його розуміли, він повинен виходити з того, що добре відоме слухачам.

Література

1. Гриценко Т.Б. Українська мова та культура мовлення.–К.: Нова книга, 2003.–536с.

2. Загнітко А.П., Данилюк І.Т. Українське ділове мовлення: професійне спілкування.– Донецьк: БАО, 2004.– 480c.

3. Зубков М.Г. Українське ділове спілкування.–Х.: Торсінг, 2008.– 448с.

4. Коваль А.П. Ділове спілкування.-К.: Либідь, 1992.–280с.

5. Мацько І.Г., Кравець Л.В. Культура української фахової мови: Навчальний посібник.–К.:ВЦ „Академія”, 2007.–360с. /Альмаматер/.

6. Томан Іржі. Мистецтво говорити.–К.: Україна, 1996.–269с.