д.е.н., професор, Череп А.В.

Запорізький національний університет, Україна

Методологічні засади формування витрат

 

Витрати – це загальноекономічна категорія, яка характеризує використання різних речовин і сил природи в процесі господарювання. Під економічними витратами розуміють "затрати втрачених можливостей", тобто суму грошей, яку можна отримати при найбільш вигідному із усіх можливих альтернативних варіантів використання ресурсів. Таким чином, економічні витрати будь-якого ресурсу, обраного для виробництва продукції, дорівнюють його вартості за найкращого з усіх можливих варіантів використання. Поняття економічних витрат обумовлене обмеженістю ресурсів порівняно з кількістю варіантів їх використання.

Витрати в бухгалтерському розумінні відрізняються від витрат в економічному тлумаченні. З бухгалтерської точки зору, витрати – це тільки конкретні витрати ресурсів.

Наявність різних точок зору щодо сутності витрат обумовлена різними підходами у поглядах на природу економічного буття взагалі, і виробничого процесу, зокрема. Можна виділити два основоположних підходи. Перший базується на розумінні процесів господарювання з позицій трудової теорії вартості, яка передбачає взаємодію у процесі виробництва трьох основних факторів (робочої сили, предметів праці та засобів праці) з відповідною інтерпретацією поняття вартості, її складових і структури. Дана орієнтація була переважаючою в розумінні сутності економічного життя у вітчизняній науці та практиці, відповідно відбувався процес формування поглядів на поняття витрат виробництва в бухгалтерській сфері. Типовим положенням витрат виробництва за даного підходу є наступне: витрати – це витрати живої та уречевленої праці на виробництво продукції. Другий підхід базується на ресурсному розумінні природи господарства, передбачаючи обмеженість всіх видів ресурсів і альтернативність варіантів застосування, та по-своєму визначає сутність вартості та її складових елементів. Даний підхід передбачає, що місце та роль витрат розглядається та розкривається в прикладному аспекті як складовий елемент ціни, що формується під дією сукупності факторів у системі функціонування ринку на основі зміни попиту та пропозиції.

Окрім достовірності визначення фінансового результату, обґрунтований облік витрат дозволяє управляти діяльністю підприємства, досягати зменшення витрат і збільшення накопичень шляхом надання даних про фактичні витрати. Надзвичайно важливою є правильна обробка та впровадження на підприємстві тих методів обліку витрат, які дозволяють контролювати рух продукції, збереження та раціональне використання матеріальних цінностей і майна підприємства в цілому.

Витрати обраховуються після визначення доходів згідно принципу відповідності, який говорить, що витрати повинні нараховуватися за той же період, що й доходи, в якому вони отримані. Їх нарахування є складовою частиною розрахунку чистого прибутку.

Порівняльний аналіз елементів прибутку в Росії, Угорщині, ЄС та Канаді дозволяє встановити наступні відмінності:

– майже у всіх країнах, у складі елементів витрат виділяються фінансові витрати (відсотки за кредит, банківські платежі тощо), які пов’язані з функціонуванням підприємства в умовах ринкової економіки;

– у країнах ЄС та Канаді до витрат на виробництво включаються податки і такси (податок на додану вартість, патентні платежі, тощо), що в умовах ринку також формує суспільно необхідні витрати.

– витрати підприємства є комплексним показником, в якому при плануванні повинна бути відображена велика кількість факторів, які впливають на його рівень.

Організаційно-правовою базою формування витрат підприємства і визначення собівартості продукції (товарів, робіт, послуг) є нормативні документи законодавчої та виконавчої влади держави, зокрема: Господарський Кодекс України, Закони України „Про підприємництво”, „Про підприємства в Україні”, „Про господарські товариства”, „Про власність”, „Про оплату праці”, „Про відпустки”, „Про оподаткування прибутку підприємства”, „Про податок на додану вартість”, „Про фінансовий облік та фінансову звітність в Україні”, Положення (стандарти) бухгалтерського обліку; „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”; Методичні рекомендації по формуванню собівартості продукції (робіт, послуг) в промисловості; Методичні рекомендації по плануванню, обліку і калькулюванню собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств; Методичні рекомендації по формуванню собівартості будівельно-монтажних робіт; Методичні рекомендації по плануванню, обліку і калькулюванню собівартості робіт (послуг) на підприємствах і в організаціях житлово-комунального господарства; Методичні рекомендації по формуванню складу витрат і порядку їх планування в торговій діяльності; Методичні рекомендації по застосуванню реєстрів бухгалтерського обліку.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витирати підприємства та її розкриття у фінансовій звітності вимагає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати".

Визначення терміну «витрати» дається в пункті 1 П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності». При цьому під витратами мається на увазі зменшення економічних вигод у вигляді вибуття або амортизації активів, або збільшення зобов’язань, які приводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками). П(С)БО 16 фактично замінило всі існуючі раніше типові положення по плануванню, обліку і калькулюванню собівартості продукції, обліку витрат обігу тощо. В стандарті використовуються основні терміни, що застосовуються в процесі калькуляції собівартості, а саме:

елемент витрат – сукупність економічно однорідних витрат;

непрямі витрати – витрати, які неможливо віднести безпосередньо до конкретного об’єкту витрат економічно доцільним шляхом;

нормальна потужність – очікуваний середній обсяг діяльності, який може бути досягнутий за умови звичайної діяльності підприємства впродовж декількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва.

Згідно п.7 П(С)БО 16 витрати визнаються, тобто співставляються з доходом і включаються до розрахунку при визначенні фінансових результатів, протягом певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Обов’язковою умовою визнання витрат, як і інших активів або зобов’язань, є їх достовірна оцінка.

Якщо актив забезпечує отримання економічних вигід впродовж декількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості між відповідними звітними періодами, що регулюється пунктом 8 П(С)БО 16. Це стосується, перш за все, амортизації і означає; що при калькуляції собівартості реалізованої продукції необхідно керуватися вимогами П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати» тобто враховувати, що з доходом від реалізації продукції, робіт, послуг необхідно співставляти тільки виробничу собівартість реалізованої продукції, в яку не включені такі позиції: адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати, фінансові витрати інші (інвестиційні) витрати.

У бухгалтерському обліку витрати відображаються при дотриманні певних умов. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Це відповідає принципам Міжнародних стандартів фінансової звітності та застосовуваному в національних стандартах принципу нарахування та відповідності доходів і витрат. Якщо витрати неможливо прямо пов’язати з доходами певного періоду, то вони відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Сучасна теорія витрат сформувалася під впливом розробок вчених економістів різних шкіл та течій, які своїми підходами суттєво вплинули на становлення окремих напрямків уявлення про сутність витрат та їх класифікацію в ринковій економіці, визначили основні прикладні аспекти даної теорії.