Синиченко К.Г.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Методи управління ліквідністю комерційного банку

Ліквідність банку є однією з найважливіших сис­темних характеристик банківської діяльності, яка потребує аналізу, вивчення та ефективного управління. Через постійне зростання масштабів діяльності вітчизняних банків, посилення конкуренції, розвиток фінансового ринку, ко­мерційні банки дедалі більшу увагу приділяють управлінню ліквідністю.

Ліквідність — одна з узагальнених якісних характеристик діяльності банку, що характеризує його надійність та здатність забезпечувати своє­часне виконання своїх зобов'язань. Оскільки відсутність ліквідних кош­тів і недоступність кредитів у зв'язку з фінансовою кризою залишається основною проблемою світового фінансового ринку, то проблеми з ліквід­ністю і якістю активів певною мірою впливатимуть на зниження креди­тоспроможності банків України.

Управління ліквідністю банків — це не тільки здатність банку своє­часно виконувати свої зобов'язання перед вкладниками, кредиторами та іншими клієнтами, а й задовольняти попит на кредити і мінімізувати банківські ризики.

Банківська діяльність піддається ризику ліквідності — ризику недостатності надходжень грошових коштів для покриття їх відпливу, тобто ризику того, що банк не зможе розрахуватися в строк за власними зобо­в'язаннями у зв'язку з неможливістю за певних умов швидкої конверсії фінансових активів у платіжні засоби без суттєвих втрат. У зв'язку з цим банки повинні постійно управляти ліквідністю, підтримуючи її на достатньому рівні для своєчасного виконання всіх прийнятих на себе зобов'я­зань з урахуванням їх обсягів, строковості й валюти платежів, забезпечу­вати необхідне співвідношення між власними та залученими коштами [1].

Управління ліквід­ністю банку полягає в забезпеченні безперебійного проведення поточних плате­жів банку, основними аспектами якого є: оцінка умов діяльності банку за попе­редні періоди, вибір найбільш оптимальних сценаріїв розвитку подій, оцінка ліквідної позиції банку, розробка управлінських рішень, спрямованих на зни­ження ризику виникнення дефіциту ліквідної позиції і мінімізацію витрат. При цьому в процесі управління ліквідністю банку завжди постає пробле­ма дотримання необхідного рівня ліквідності та максимізації прибутку. Чим більша прибутковість певного виду активів, тим меншою є його ліквідність

Головною метою управління ліквідністю комерційного банку є за­безпечення необхідного рівня ліквідності за одночасного зростання прибутку, розширення масштабів банківської діяльності.

Для досягнення поставленої мети у процесі управління ліквідністю банку доводиться розв'язувати такі завдання;

-  щоденно вивчати дотримання банком і його відділеннями нормативів ліквідності (Н4, Н5, Н6), що встановлені Національним банком України;

-  оцінка стану і дотримання графіку та сум відрахувань до обов'язкових мінімальних резервів від залучених коштів на депозити;

- вивчення динаміки трансформації ресурсів, оборотності активів і зміни ділової активності банку;

- оцінка ліквідної позиції банку на довільну дату;

-  аналіз структури активів і пасивів балансу з урахуванням чинника часу та обсягів за кожною статтею;

-  аналіз впливу окремих чинників на динаміку ліквідності балансу:

-  визначення закономірностей і тенденцій та виявлення на їх основі ре­зервів підвищення ліквідності [2].

Найефективнішим індикатором, який віддзерка­лює ситуацію з ліквідністю банку, є нор­матив миттєвої ліквідності Н4, оскільки інші нормативи свідчать, швидше, про не­ефективність управління активами бан­ку. Маємо на увазі той факт, що ліквідні кошти повинні розраховуватися у корот­костроковому періоді, в якому вони є дійсно ліквідними. Якщо ж ліквідні кош­ти у довгостроковій перспективі мають тенденцію до зростання (тобто невиправ­даного перевищення понад нормативне значення, встановлене Національним банком України), тоді надлишок ліквід­них коштів переходить у недохідні акти­ви. Отже, з точки зору управління ліквід­ністю для банку є важливим саме здій­снення строкових операцій, які мають певний ступінь невизначеності [3].

Для задоволення потреб у ліквідності використовують такі методи, як управління активами та\або пасивами.

Потреби у ліквідності можна задо­вольнити за допомогою управління структурою активів банку шляхом продажу або запланованого вилучення ліквідних активів.

Ліквідні активи — це активи, які лег­ко перетворити на готівку. До них на­лежать в основному готівкові кошти (каса), еквіваленти готівкових коштів, цінні папери уряду, короткострокові ліквідні цінні папери, рахунки до запи­тання в інших банках, а також стро­кові рахунки (в інших банках), які ма­ють бути погашені найближчим часом. Ліквідні активи можна швидко реалізу­вати без значних витрат.

Чимало банків часом не мають можливості впливати на обсяг своїх зобов'язань. Тому такі банки, прагнучи задовольнити попит на комерційні кредити, покладаються здебільшого на ліквідні активи. Банківські установи, що спираються лише на управління активами, перед­усім зосереджують увагу на узгодже­ності цін та попиту на кредит із рівнем ліквідних активів, який має бути до­статнім для задоволення потреб у ліквідних коштах у випадку зміни ак­тивів або зобов'язань.

Керівництво банку може задоволь­няти потреби у ліквідності шляхом залучення коштів під виші про­центні ставки. Це, звичайно, не виклю­чає можливості реалізації активів і задоволення потреб у ліквідності за рахунок як активних, так і пасивних операцій, теоретично скорочує витрати на підтримання ліквідності. Витрати на залучення коштів під вищі процентні ставки порівнюють із можливими витратами на реалізацію тих чи інших активів. На відміну від менших за розмірами банків, великі банківські установи не лише ретельно планують структуру своїх активів, а й мають кращі можливості для контролю обсягів і структури своїх зобов'язань. Якщо виникає потреба у коштах, великі банки мають більше можливостей для вибору найдешевшого методу їх мобілізації. Крім того, банки, які мають доступ до грошових ринків, можуть дозволити собі утримувати ліквідні активи у меншому обсязі порівняно з тим, який вони повинні були б утримувати, якби повністю покладалися на управління активами [4].

Є чотири основні теорії управління ліквідністю, які обґрунтовують за­гальні підходи до управління активами й пасивами банку. Теорії управління активами включають:

-    теорію комерційних позик;

-    теорію переміщення активів;

-    теорію очікуваного доходу.

Управління пасивами включає теорію мобілізації коштів.

Відповідно до теорії комерційних по­зик банк може зберігати свою ліквід­ність у разі, якщо активи розміщені в короткострокові позики, що своєчас­но погашаються за нормального стану ділової кон'юнктури. Тобто банк по­винен надавати кредити підприємствам лише для поповнення обігового капіта­лу або під створення товарних запасів та враховувати виключно коротко­строкові цінні папери.

Теорія переміщення (трансформації) активів стверджує, що банк може під­тримувати свою ліквідність, якщо він постійно має достатню кількість таких активів, котрі можуть бути легко транс­формовані в готівку в будь-який час.

Якщо недискреційні перетворення активів наперед плануються з метою зіставлення операційних надходжень за договірними вимогами банку з опе­раційними платежами за його зо­бов'язаннями, то такий підхід до уп­равління ліквідністю називається те­орією очікуваного доходу. Сутність цієї теорії полягає в тому, що за основу пла­тежів банку в рахунок погашення кре­дитів приймаються майбутні доходи позичальників. Тобто акцент у діяль­ності банку із забезпечення своєї ліквідності робиться на оцінці ділово­го ризику операцій, котрі кредитують­ся.

Метод управління банківською ліквідністю, заснований на мобілізації грошових коштів із зовнішніх (віднос­но банку) джерел, одержав назву те­орії управління пасивами (теорія мобілі­зації коштів). Можливість для банку здійснювати широке запозичення на грошовому ринку для регулювання своєї ліквідності значною мірою зале­жить від його кредитоспроможності й репутації [5].

Отже, підводячи підсумок можна сказати, що банківські установи зацікавлені строго контролювати готівкові кошти, зберігати в ліквідній формі лише мінімально необхідну частину своїх коштів. Адже для комерційних банків джерелом отримання прибутків є операції з управління активно-пасивними коштами. Підвищення ліквідності передбачає зниження прибутковості банку у зв'язку із збільшенням частки ліквідних активів. Це пов'язано з тим, що кошти в ліквідній формі — готівка, поточні рахунки клієнтів , короткострокові державні цінні папери – хоча і легко реалізуються, але найменш доходні.

Список використаних джерел

1.   Лис І. Удосконалення управління ліквідністю банку в умовах світової фінансової кризи // Банківська справа. – 2009. - №4 – С. 19-25.

2.   Серпенінова Ю.С. Побудова фінансового механізму управління ліквідністю банку // Актуальні проблеми економіки. – 2009. – №2 – С. 159-166.

3.   Набок Р. Аспекти, що можуть призвести до виникнення проблемного банку // Вісник НБУ. – 2007. - №8 – С.46-50.

4.   Деревська О. Активно-пасивні операції та управління ліквідністю банківської установи // Вісник НБУ. – 2008. - №7 – С.44-50.

5.   Крилова В., Набок Р. Складові процесу управління ліквідністю банку // Вісник НБУ. – 2008. - №6 – С.24-29.