Таужнянська С.М., Федоришина Л.І.

Вінницьки національний аграрний університет

ВПЛИВ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ НА ДОБРОБУТ ФІЗИЧНИХ ОСІБ

В Україні у 1991-1992 рр. діяла прогресивна система оподаткування прибутку громадян за чотирма ставками – з 12 % до 30 %. У 1993-2003 рр. вже використовували п'ять ставок. Це стало однією з причин переведення значної частини виплат заробітної плати в "тінь". Прогресивна система оподаткування доходів громадян використовували в Україні 11 років, а з 2004 р. було замінено оподаткуванням за єдиною ставкою величиною 13 %. У 2007 р. цю ставку було підвищено до 15 %.

Використання єдиної ставки оподаткування доходів громадян мало гарантувати однакове податкове навантаження на різні верстви населення, забезпечити соціальний захист найбіднішої частини населення та зменшити можливі ухиляння від його сплати. На даний момент згідно з Податковим кодексом України ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, одержаних у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які виплачуються (надаються) платнику у зв’язку з відносинами трудового найму та в умовах цивільно-правового договору; виграшу у державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри [1].

Питання оподаткування займаються вивчають вітчизняні науковці та державні службовці. Істотний внесок у вирішення цього питання здійснили наукові праці В.М. Мельника, Т.В. Меркулової, А.В. Скрипника та ін.

У ринкових умовах податки, з одного боку, є безумовно головним джерелом державних доходів, а з другого – істотним важелем державного впливу на економічні процеси в країні.

Усі фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства) як платники податків поділяють на: фізичних осіб, що не мають статусу суб'єктів підприємницької діяльності, і тих, хто має цей статус.

На цей час до податків, які сплачують фізичні особи, що не мають статусу суб'єктів підприємницької діяльності, належать: податок на доходи фізичних осіб, державне мито, мито, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів, плата за землю, збори на обов'язкове соціальне страхування, збір на обов'язкове пенсійне страхування. Крім того, на плечі фізичних осіб лягає тягар сплати податку на додану вартість та акцизного збирання.

Фізичні особи сплачують також місцеві податки та збори. До них належать: збір за припаркування автотранспорту, збір за видачу ордера на квартиру, готельний збір, збір з власників собак та ін.

Одним із найважливіших видів податків з фізичних осіб, характерним для податкової системи будь-якої держави, є прибутковий податок, який в Україні трансформувався у податок з доходів фізичних осіб Податок з доходів фізичних осіб є прямим податком, що обумовлює ряд його особливостей.

Як відомо, прямі податки справляються в процесі придбання і накопичення матеріальних благ, і при їхній сплаті платник податку й особа, що несе матеріальні витрати, збігаються. Остання ознака дозволяє встановити для окремих категорій платників податкові пільги з метою їхнього соціального захисту. Дійсно, на індивідуальному рівні відсутній безпосередній зв'язок між сплаченою сумою податку та кількістю отриманих від держави послуг, а на рівні суспільства сплачена сума податку з доходів фізичних осіб носить відплатний характер і населення територіальної громади бере участь у фіскальній політиці певного регіону [3].

Зрозуміло, що кошти, отримані у вигляді податку з доходів фізичних осіб, спрямовуються у тому числі і на фінансування надання соціальних та інших послуг. Але зазначені кошти надходять до загального фонду бюджету і, як наслідок, у них відсутня цільова спрямованість. Крім того, законодавча практика свідчить, що не вся сума сплаченого податку з доходів фізичних осіб надходить тільки до бюджету територіальної громади, на території якої фізична особа має податкову адресу, або розташовано особу, яка утримує податок. Деякі дослідники висловлюються про зміну механізму зарахування податку з доходів фізичних осіб. Пропонується суми податку, утриманого у джерела виплати доходу, зараховувати не до бюджету тієї адміністративно-територіальної одиниці, де розташоване таке джерело виплати, а в бюджет того населеного пункту, де проживає даний платник податків. Зазначене вище аргументується тим, що в економічно розвинутих містах працює значна частина населення, яка проживає в містах-супутниках [2].

Таким чином, менш розвинуті територіальні одиниці недоодержують значні суми податкових надходжень від цього виду податку. Не вдаючись до детальної полеміки з прихильниками такого підходу, відзначимо, що подібний механізм зарахування податку з доходів фізичних осіб призведе до ускладнення процесу справляння податку, а, отже, і до його подорожчання. Безсумнівно, бюджети місцевого самоврядування мають потребу в цих коштах, але для наповнення їхньої доходної частини повинні передбачатися інші механізми збалансування доходної і видаткової частин.

Література

1. Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755 – VI ВРУ.

2. Мірошниченко О.В. Можливість повернення прогресивної системи оподаткування доходів фізичних осіб в аспекті економічної безпеки України / О.В. Мірошниченко // Науковий вісник Чернівецького торговельно-економічного ін-ту, КНТЕУ. – Чернівці : Книги ХХІ, 2009. – Вип. IV.: Економічні науки. – С. 289-299.

3. Голишевська Л.В. ПДФО: сутність та недоліки / Голишевська Л.В., Заверуха Д.Л..[Електронний ресурс]. – Доступний з http://www.rusnauka.com /6_NITSB_2010 /Economics/59930.doc. htm>.