Дяковський О.С., Гладищук І.О.

Національний університет державної податкової служби України, Україна

Проблемні питання банківського страхування в Україні

Розвиток фінансового ринку вимагає від його суб’єктів розширення спектра послуг, які надаються в умовах конкурентної боротьби на страховому ринку. Для таких учасників фінансової діяльності, як страхові компанії, необхідним є побудова партнерських відносин з іншими суб’єктами ринку банківськими установами, компаніями з управління активами. На сьогодні у сфері реалізації страхових послуг набуває поширення нова форма співпраці банківських установ та страхових компаній, що породжує всі економічні перспективи для розвитку банківського страхування.

Договір страхування завжди був та залишається об’єктом підвищенної уваги юристів. Сучасні дослідники приділяють значну увагу проблемним питанням договірних відносин у сфері банківського страхування. Серед них варто відзначити роботи юристів-науковців В. Демченко, О. Циганов, О. Залєтов, Г.О Романова, М.С Клапкін, Р.М Сабодаш, А.М Єрмоленко. Кожен із них зробив значний внесок у вивчення питання але банківське страхування потребує подальшого опрацювання.

Для з’ясування можливості реалізації банківського страхування в Україні необхідно здійснити аналіз чинного законодавства щодо форм співпраці банків та страховиків. Так, ст. 19 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 20.09.2001 р. встановлює, що банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії. А пункт 2.6 Положення про порядок видачі банкам банківської ліцензії, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.07.2001 р. № 275, встановлює, що банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам'ятних, ювілейних та інвестиційних монет) та страхування, крім виконання функцій страхового посередництва [3,ст.6].

Закону України «Про страхування» від 07.03.1996 р. містить застереження про те, що підприємства, установи та організації не можуть стати страховиками шляхом внесення змін до статутних документів за умови коли вони займалися іншим видом діяльності, навіть у разі виконання вимог, що висуваються до страховика у законодавстві України [1,ст.2].

Державна комісія регулювання ринку фінансових послуг України у своєму розпорядженні «Про затвердження Положень про встановлення обмежень на суміщення діяльності фінансових установ з надання певних видів фінансових послуг» від 08.07.2004 р. № 1515, чітко встановлює, що діяльність з надання фінансових кредитів за рахунок прямо або опосередковано залучених коштів має право здійснювати на підставі відповідної ліцензії лише кредитна установа, і така діяльність не може суміщатися з будь-яким видом інших фінансових послуг. Отже, проаналізувавши дані нормативно правові акти можна зазначити, що законодавець дотримується позиції неприпустимості об'єднання в одній юридичній особі кредитної та страхової компанії. Практика інтеграції страхового сектора і банківської сфери у країнах з розвиненими фінансовими ринками свідчить, що для налагодження ефективного співробітництва страхових компаній і банків, насамперед необхідно створити відповідні умови нормативно правового характеру. Також чинне законодавство в даній сфері є досить розрізненим і не має системного характеру [4,с.14].

Наступною причиною, за якої ці дві фінансові установи не можуть бути об'єднані в одній юридичній особі, є те, що характер їх діяльності носить підвищений рівень алеаторності. І банк, і страхова компанія можуть тим чи іншим чином доповнювати один одного, існуючи як дві окремі юридичні особи, щоб невдала діяльність однієї не спричинила припинення існування іншої [5,с.167].

Однак Європейське банківське страхування передбачає створення фінансової холдингової групи, до якої входять і банківська установа і страхова компанія. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 20.09.2001 р. передбачає імовірність входження банку до фінансової холдингової групи. Так, фінансова холдингова група має складатися переважно або виключно з установ, що надають фінансові послуги, причому серед них має бути щонайменше один банк і материнська компанія має бути фінансовою установою. Материнській компанії має належати більше 50 % акціонерного капіталу кожного з учасників фінансової холдингової групи [2,ст.17].

З вище зазначеного слід зробити висновок , що банківське страхування є невідємною складовою суспільних відносин і потребує :

- Впровадження банківського страхування в Україні;

- Систематизацію національного законодавства у сфері банківського страхування;

- Підвищення правової культури у сфері банківського страхування;

Література:

1.Закон України «Про страхування» від 07.03.1996 №85/96. Відомості Верховної Ради України , 1996, N 18, C. 78

2 Закон України "Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000р № 2121-III. Відомості Верховної Ради України , 2001, N 5-6, C.30
3.Постанова Правління Національного банку України від 17.07.2001№ 275. Преса України № 5 C.45
4 Р.С.Сабадаш Банківське страхування форми існування в Україні. Право України №4 2009,110c.
5.М.А Єрмоленко. Порівняння основних моделей банківського страхування. Право України №6 2008,169c.