Судакова О.І.

Придніпровська державна академія будівництва та архітектури

ДІАГНОСТИКА ФАЗИ “КРИЗА” ЖИТТЄВОГО ЦИКЛУ ПІДПРИЄМСТВА

В економіках країн світу, включаючи Україну, основними ланками, що визначають рівень соціально-економічного розвитку держави, його соціальну та економічну безпеку, якість життя населення, є підприємства. Однак потрібно зазначити, що промислові підприємства – один із секторів економіки, який сильно піддається впливу економічних циклів кон’юнктури та конкурентної боротьби на товарних ринках.

Збиткова діяльність майже половини промислових підприємств країни стала чинником погіршення їх фінансового стану. У зв’язку з незадовільним фінансовим станом великої кількості підприємств промисловості актуальним стають проблема раннього виявлення ознак їх можливого банкрутства.

Практика функціонування підприємств України показує, що існуюча система управління стратегічним розвитком підприємств, які знаходяться в умовах кризи, не дозволяє розпізнати на ранній стадії зародження можливого банкрутства і виявити момент переходу підприємств у фазу “кризи” життєвого циклу. В даний час існуючі у науковій теорії підходи не дозволяють однозначно ідентифікувати фази життєвого циклу підприємства. Практично відсутні публікації з діагностики фаз життєвого циклу підприємства, критеріїв їх оцінки. Запропоновані ученими та практиками підходи до вибору стратегії розвитку підприємства в умовах кризи не повною мірою забезпечують ефективність процесу переходу їх із фази “кризи” у фазу “зростання”. У зв’язку з цим актуальною стає проблема вибору стратегії розвитку підприємства в умовах кризи.

Дослідження показали, що стратегія розвитку підприємства являє собою модель його довгострокових дій, реалізація якої спрямована на досягнення поставлених стратегічних цілей.

В теорії та практиці використовуються три основних концептуальних підходи до опису розвитку систем різного класу: фізичний, біологічний та хімічний. Аналіз фізичного підходу показав, що в його основі лежить механістична наукова картина світу на базі експериментально-математичного природознавства, система розглядається як складна механічна. Біологічний підхід ґрунтується на еволюційній теорії Ч. Дарвіна, сутність якої полягає в уявленні про природний відбір за допомогою конкуренції і виживання найбільш пристосованих видів як рушійної сили еволюції. В основу хімічного підходу покладена концепція самоорганізації (синергетики), характерними рисами якої є: кооперативність дії елементів і підсистем, що утворюють систему; нерівноважність стану, який підтримується за рахунок енергії середовища; нелінійність процесу, що описується рівнями другого і третього ступенів; граничний характер процесу самоорганізації. Традиційна економічна теорія опису процесів розвитку соціально-економічних систем базується в основному на фізичному та біологічному підходах. Для кожного з наведених вище підходів до опису процесів розвитку виробничо-економічних систем притаманний цілий ряд недоліків, головним з яких є приписування останнім властивостей живих або неживих систем, в той час, як виробничо-економічні системи є сим­біозом обох систем. Слід зазначити, що підприємству як виробничо-економічній системі з позиції синергетичного підходу характерні такі властивості, як відкритість та нерівноважність. У загальному вигляді процес розвитку виробничо-економічних систем можна розглядати як необмежену послідовність процесів самоорганізації. Нерівноважний стан виробничо-економічної системи під впливом змін внутрішнього середовища і дестабілізуючих чинників зовнішнього середовища призводить до втрати нею стійкості. Нестійкість “запускає” динамічний процес, який сприяє подальшій самоорганізації виробничо-економічної системи, що породжує нові упорядковані структури. Після закінчення процесу самоорганізації виробничо-економічна система переходить у новий нерівноважний стан.

Еволюційні цикли виробничо-економічних систем можуть бути відносно однаковими, в той же час за своїм характером вони якісно дуже різні. У кінцевому підсумку циклів самоорганізації виробничо-економічних систем вкладені як малі, так і великі стрибки еволюції. Характерно, що реальна еволюція ніколи не закінчується; вона за своїми законами знаходить вихід (нестійкість) з будь-якого становища, і цей вихід приводить до нового циклу самоорганізації. Оскільки кожен парціальний процес піднімає виробничо-економічну систему на нову, в певному розумінні, більш високу, еволюційну площину, весь процес у цілому має спіральну структуру. Самому процесу розвитку виробничо-економічної системи притаманні такі основні принципи: незворотність, випадковість, невизначеність та нелінійність.

Cинергетичний підхід, відповідно до фази “кризи” життєвого циклу підприємства, полягає у використанні таких принципів.

1. Дестабілізуючі фактори зовнішнього середовища впливають на підприємство, не викликаючи значних змін умов господарювання до тих пір, поки підприємство не досягне критичної точки (точки біфуркації), після чого виникає кілька напрямків (можливостей) подальшої еволюції.

2. Напрямки еволюції підприємства до точки біфуркації залежать від випадкових факторів, які діють на нього в той момент, коли підприємство продовжує розвиватися по детерміністичним законам.

3. Якщо процес еволюції у точці біфуркації піде у напрямку “кризи”, то в цій фазі життєвого циклу підприємство вже буде неспроможне самостійно перейти у фазу життєвого циклу “зростання” за рахунок ресурсів внутрішнього потенціалу, без надходження ресурсів ззовні та реорганізації.

4. Вихід підприємства з фази “кризи” в фазу життєвого циклу “зростання” після одержання ресурсу ззовні та реорганізації можливий тільки стрибком, а вхід у фазу “кризи” – еволюційно.

Слід зазначити, що еволюційні процеси стратегічного розвитку підприємства визначаються конкурентною боротьбою. У цьому зв’язку важливою задачею вибору стратегії розвитку підприємства в умовах кризи є оцінка його спроможності протистояти в процесі конкурентної боротьби, визначення фази життєвого циклу, в якій воно знаходиться.

На підставі аналізу категорій запропоновано використання таких понять для опису конкурентної боротьби між підприємствами.

1. Конкурентний статус підприємства – комплексна порівняльна характеристика підприємства відносно конкурентів, що відображає його внутрішній потенціал, позицію в конкурентних сегментах ринку і здатність утримувати її під впливом дестабілізуючих факторів зовнішнього середовища.

2. Конкурентоспроможність підприємства – оцінка його внутрішнього потенціалу (стану) відносно конкурентів.

3. Конкурентна позиція підприємства – місце підприємства в конкретних сегментах ринку зовнішнього середовища серед конкурентів.

4. Конкурентостійкість підприємства – спроможність підприємства протистояти дестабілізуючому впливу факторів зовнішнього середовища в порівнянні з конкурентами.

Діагностика фази “криза” життєвого циклу підприємства – важливий етап в прийнятті управлінського рішення щодо вибору стратегії його розвитку в умовах кризи. Одним із інструментів діагностики для обґрунтування конкурентного статусу підприємства обрано експертні системи.

Встановлено, що процес розробки експертної системи діагностики конкурентного статусу підприємства здійснюється у відповідній послідовності: 1) ідентифікація; 2) концептуалізація; 3) формалізація; 4) реалізація; 5) тестування.

В процесі ідентифікації проводиться аналіз класу проблеми, яку передбачається вирішувати за допомогою системи, що проектується. Такою проблемою, яка піддається діагностиці, є фаза “кризи” життєвого циклу підприємства.

Концептуалізація передбачає розробку неформального опису знань про предметну область у вигляді простору станів.

Формалізація здійснюється шляхом подання знань у визначеній формі та розробки алгоритму пошуку в просторі станів вирішення проблеми.

Реалізація дозволяє перетворювати формалізовані знання у програму, що працює.

При тестуванні створюються варіанти комп’ютерної версії експертної системи тестування на великій кількості репрезентативних задач. У процесі тестування здійснюється аналіз можливих джерел помилок у поведінці системи.

Діагностика конкурентного статусу підприємства включає чотири рівні:

перший – це оцінка самого КС підприємства, діагноз наявності у нього “проблеми”. Підприємство знаходиться у фазі “кризи” свого життєвого циклу;

другий – КС підприємства розкладається на складові елементи: конкурентну позицію, конкурентоспроможність підприємства, конкурентну стійкість підприємства;

третій рівень передбачає розкладання на складові компоненти підприємства, що містить у собі: фінансовий стан, технічний рівень виробництва та конкурентоспроможність продукції;

четвертий – дозволяє встановлювати причини, що зумовили перебування підприємства у фазі “кризи” життєвого циклу.

Вибір стратегії розвитку підприємства в умовах кризи слід здійснювати на основі технології прийняття управлінських рішень, що забезпечить перехід підприємства із фази “кризи” в фазу “зростання”.

 

Література:

1. Судакова О.І. Експрес-діагностика фінансової кризи підприємства // Материали за 5-а международна научна практична конференция, «Настоящи изследвания», - 2009, - Том 3. – Икономики. София. «Бял ГРАД-БГ» ООД – С. 81-82.