Місія НАТО в Афганістані: концепція глобального партнерства

Регіональні політичні процеси

Покорна О. І.

Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича, Україна

Місія НАТО в Афганістані: концепція глобального партнерства

Після вересневих подій 2001 р. Сполучені Штати вступили у „Війну проти світового тероризму”. Розгортання американських військ на території Афганістану розпочалося слідом за нападом на Світовий торговий центр (World Trade Centre) та Пентагон (Pentagon). Військова операція як відповідь на терористичні атаки, яка почалася 7 жовтня 2001 р., отримала назву „Незламна свобода” (Opeartion Enduring Freedom; OEF) [1]. Хоча Талібан і було повалено в листопаді 2002 р., ситуація в країні не стабілізувалась. І основною причиною стало те, що Вашингтон з самого початку не прагнув створити життєздатну афганську державу, а всі його сили були спрямовані на боротьбу з „Аль Каїдою” та їх союзниками. Допомога, яка була необхідна для державного будівництва, або ж не надходила, або розподілялась нерозумно. Результатом стало відновлення активності талібів на більшій частині Афганістану [2].

На ситуацію відразу відреагувала міжнародна спільнота й ООН. У грудні 2001 р. на конференції в Бонні було досягнуто домовленості щодо створення міжнародних сил, які будуть діяти відповідно до мандата ООН і забезпечувати підтримку зусиль нового тимчасового уряду Афганістану, спрямованих на створення безпеки в Кабулі та прилеглих регіонах і на відбудову афганської держави. Ці домовленості лягли в основу тристороннього партнерства між тимчасовим урядом Афганістану, Місією допомоги Афганістану (ООН) та силами МСПБ, що було створено з метою подолання наслідків майже чотирьох десятиліть авторитарного режиму, іноземної окупації та громадянської війни.

МСПБ-І було створено згідно з Резолюцією 1386 Ради Безпеки ООН 20 грудня 2001 р. Мандат МСПБ-І передбачає надання допомоги тимчасовому уряду Афганістану в підтримці безпеки в Кабулі та прилеглих районах і створенні безпечного оточення для діяльності сил уряду й особового складу контингенту ООН. Окрім цього, МСПБ можуть допомагати уряду в створенні та підготовці сил безпеки Афганістану та у відбудові цивільних об’єктів.

Силами МСПБ-І, які складалися з контингентів та ресурсів 18 країн, керувала Велика Британія. Дванадцять з цих країн були членами НАТО: Бельгія, Чеська Республіка, Данія, Франція, Німеччина, Греція, Італія, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Іспанія і Туреччина. П’ять інших країн – Австрія, Болгарія, Фінляндія, Румунія та Швеція – були учасниками програми „Партнерство заради миру”. Єдиною неєвропейською країною в цьому складі була Нова Зеландія. Від самого початку операції МСПБ складалися переважно із сил країн НАТО і ця особливість пояснює розширення ролі Альянсу після того, як в лютому 2003 р. Німеччина і Нідерланди взяли на себе командування МСПБ-III. А з липня по січень 2002 силами МСПБ-ІІ керувала Туреччина [4].

У структурі МСПБ є три основні компоненти: штаб МСПБ, Кабульська багатонаціональна бригада і Сили спецпризначення міжнародного аеропорту Кабула. Кабульська багатонаціональна бригада є тактичним штабом МСПБ і забезпечує щоденне планування та здійснення патрулювання і військово-цивільних операцій. Велика Британія забезпечувала основний склад трьох компонентів МСПБ до березня 2002 р., коли керівництво багатонаціональною бригадою було передано Німеччині. Тоді ж встановили зв’язок між штабом операції „Незламна свобода” в Баграмі (Афганістан) на авіаційній базі, що на півночі Кабула, і Регіональним центром координації повітряним рухом Центрального командування США, що знаходиться в Кватарі. Тож, МСПБ змогли чітко розподілити обов’язки між двома місіями та забезпечити координацію тилових авіарейсів в міжнародному аеропорті Кабула з іншими складовими повітряного руху над Афганістаном і в прилеглих регіонах. МСПБ та операція „Ендюрінг фрідом” мають чітко визначені структури і завдання.

У лютому 2002 р. комплектацію МСПБ було майже завершено і почалося патрулювання вулиць афганської столиці. Окрім цього, МСПБ-І розпочали відбудову міжнародного аеропорту Кабула, будівництво сотень об’єктів цивільно-військового призначення та забезпечення проектів гуманітарної допомоги, які здійснювались і розширювались впродовж наступних ротацій сил МСПБ. Завдяки подвійному успіху МСПБ у створенні безпечного оточення в Кабулі, вперше за багато десятиріч, та у відновленні основної інфраструктури послуг, зросла підтримка міжнародних сил з боку місцевого населення.

Велика Британія з самого початку заявила, що може забезпечувати керівництво МСПБ не довше, ніж шість місяців. Тому слід було визначити, яка країна наступною візьме на себе цю відповідальність. Туреччина висловила бажання перебрати керівництво операцією після завершення означеного терміну і зробила це в червні 2002 р., відповідно до Резолюції 1413 Ради Безпеки ООН. Внесок кожної країни-учасниці залишався майже незмінним. Бельгія та Португалія вийшли зі складу міжнародних сил, оскільки також брали участь у міжнародній операції на Балканах під проводом НАТО, проте до МСПБ приєдналися п’ять країн-партнерів: Албанія, Азербайджан, Ірландія, Литва та колишня Югославська Республіка Македонія.

У листопаді 2002 р. Рада Безпеки ООН ухвалила Резолюцію 1444 щодо спільного керівництва Німеччини та Нідерландів МСПБ-III, починаючи з лютого 2003 р., після того як Туреччина погодилась продовжити виконання керівних обов’язків МСПБ-II ще на два місяці. Цього разу ще сім країн приєдналися до міжнародних сил. Бельгія поновила свою участь у МСПБ, а Угорщина та Ісландія вперше приєдналися до виконання місії в Афганістані. Окрім держав НАТО, свій внесок зробили чотири країни-партнери: Хорватія, Естонія, Латвія та Швейцарія. Штаб І корпусу (Німеччина-Нідерланди) став основою формування штабу МСПБ-III, до повноважень якого додались нові елементи. Вже з вересня 2002 р. штаб першого корпусу (Німеччина-Нідерланди) забезпечував управління силами високого рівня готовності в складі нової структури сил НАТО, які в мирний час підпорядковані Верховному головнокомандувачу об’єднаних збройних сил НАТО в Європі. Особовий склад включав контингенти декількох країн НАТО, на додаток до формувань Німеччини та Нідерландів. Штаб повністю готовий до оперативного розгортання і оснащений найновітнішими системами зв’язку та інформації.

Порівняно з періодами командування Великої Британії та Туреччини, які використовували укомплектовані національним особовим складом штаби рівня дивізії для формування штабу МСПБ, використання штабу І корпусу дало певні переваги Німеччині і Нідерландам. Об’єднана структура корпусу, більша кількість і міжнародний склад штабного персоналу дали двом країнам можливість розподілити відповідальність за командування операцією і укомплектувати штаб МСПБ. Проте перед двома керівними країнами залишалось ще багато важких завдань. Стратегічне керівництво, планування, формування міжнародних сил МСПБ, забезпечення оперативної спроможності, зокрема розвідки, систем інформації та зв’язку – все це було в межах відповідальності країн, що здійснювали командування операцією.

Так, місце розташування оперативного штабу МСПБ і міжнародного координаційного центру змінювалось при кожній ротації – спочатку вони знаходились в Постійному спільному штабі в Нортвуді, поблизу Лондона, потім у турецькому Генеральному штабі в Анкарі, згодом перемістилися в розташування Оперативного командування бундесверу в Потсдамі, поблизу Берліна. Отже, кожного разу керівна країна має забезпечувати розташування та функціонування штабів. Організація та проведення складних нарад з питань формування та доцільного розподілу сил також є непростим завданням. І, нарешті, розгортання штабу в Кабулі кожних шість місяців вимагає від керівної країни додаткових зусиль та матеріально-технічних ресурсів.

Враховуючи всі вищезгадані труднощі, Німеччина і Нідерланди восени 2002 р. звернулися до НАТО з проханням надати підтримку в забезпеченні планування та проведенні операції МСПБ-III. Зокрема, вони просили допомоги щодо формування збройних сил, організації розвідки, координації, обміну інформацією, забезпечення зв’язку. Північноатлантична рада ухвалила рішення про надання допомоги 17 жовтня 2002 р. [5]. У листопаді штаб Верховного головнокомандувача ОЗС НАТО в Європі (SHAPE) в Монсі (Бельгія), організував і провів нараду з питань формування сил для МСПБ-III. В Оперативному командуванні бундесверу в Потсдамі створили підрозділ зв’язку для забезпечення координації й обміну інформацією між країнами-учасницями МСПБ, які, за винятком Нової Зеландії, є або членами НАТО, або учасницями програми „Партнерство заради миру” і мають постійні представництва в SHAPE. Штаб МСПБ-III отримав доступ до комунікаційної і розвідувальної мережі НАТО. SHAPE вперше встановив тісні робочі зв’язки з Європейським центром координації авіаційних перевезень в Ейндховені (Нідерланди), для забезпечення координування дій повітряного транспорту МСПБ. Це був новий крок в історії співпраці європейського міжнародного персоналу і НАТО.

Для двох керівних країн МСПБ-III допомога НАТО означала можливість скористатися досвідом і фаховими знаннями спеціалістів Альянсу в галузі планування і забезпечення міжнародних операцій, а також отримати доступ до спеціальних ресурсів. Проте, хоча ця підтримка НАТО і полегшила виконання керівних завдань для Німеччини та Нідерландів, вона не вирішила проблеми довгострокового забезпечення МСПБ поза межами МСПБ-III. З точки зору оперативної ефективності, ротація штабу в Кабулі кожні шість місяців не сприяла продовженню місії. До того ж обмеження кожної ротації піврічним терміном шкодило впевненості тимчасового уряду Афганістану щодо готовності міжнародної спільноти допомагати країні й надалі. І, нарешті, прив’язка впродовж 18 місяців (по 6 місяців на підготовку місії, ротацію і відновлення відповідно) оперативного штабу сил високого рівня готовності до виконання миротворчої операції відносно низької інтенсивності не могло розглядатися як доцільне використання дуже вагомого ресурсу НАТО. З початку операції МСПБ-І всі ці фактори потребували розгляду можливості іншого, довгострокового варіанту забезпечення діяльності МСПБ.

Після прийняття в лютому командування МСПБ-III, Німеччина та Нідерланди, разом із Канадою, яка запропонувала взяти на себе командування Кабульською багатонаціональною бригадою на наступному етапі ротації після Німеччини, розпочали консультації з Північноатлантичною радою щодо розширення підтримки, яку НАТО надає МСПБ. Зрештою, Північноатлантична рада прийняла рішення щодо керівної ролі НАТО в забезпеченні командування, координації та планування операції, без змін назви, прапора і місії МСПБ. І вже 5 липня 2003 р. перші війська Альянсу прибули в Кабул, а 11 серпня НАТО офіційно перебрало на себе командування та координацію Міжнародних сил підтримки безпеки. Це була перша операція Альянсу, яка вийшла за межі його території та спонукала до швидкого подолання теоретично обґрунтованих обмежень всередині організації. Адже місію, спрямовану на забезпечення миру та стабільності в Афганістані, виконують 30 тис. військових з усіх 26 держав НАТО та 11 країн партнерів на відстані 3 тис. миль від території Альянсу [6].

Таким чином Північноатлантичний Альянс зміг відповісти на виклик Афганістану та зробити перший крок до своєї розбудови як організації, яка може забезпечити захист цінностей, не лише у країнах НАТО, але і в інших регіонах світу, де виникає загроза, і в кожному разі, якщо організація є належним інструментом боротьби з цією загрозою. Концепція глобального партнерства НАТО давно викликає суперечки між союзниками, але на практиці таке партнерство вже стало реальністю.

Список використаних джерел:

1. Петренко Л. Відплата. – Режим доступу: http://postup.brama.com/011002/ 150_6_3.html (Дата перегляду 05.02.2009)

2. Афганистан: новое начало. – Режим доступу: http://www.washprofile.org/

ru/node/8437 (Дата перегляду 05.02.2009)

3. Пироженко В. Євроатлантичні цінності й місіонерство США: конфлікт ідеалів та національних інтересів // Політичний менеджмент. – 2007. – № 2. – С. 123-136.

4. Дієго А. Руїс Палмер Шлях до Кабула // НАТО ревю. – Літо, 2003. – С. 30-37.

5. Chronology of International Security Assistance Force. – Режим доступу: http://www.nato.int/isaf/topics/chronology/index.html (Дата перегляду 05.02.2009)

6. Нуланд В. Місія НАТО в Афганістані: втілення теорії в практику. – Режим доступу: http://www.nato.int/docu/review/2006/issue4/ukrainian/art3.html (Дата перегляду 05.02.2009)