Cтудентка, Васіна О.С.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського, Україна

Мислення як аналітико-синтетична діяльність мозку

Людина живе серед подій, які відбуваються одна за одною або паралельно. Потреби, цілі людини зумовлюють необхідність розібратись у тому, з чого виходять, як пов’язані між собою події, об’єкти, явища, які їх властивості детермінують цей зв’язок.

Пізнаючи та перетворюючи світ засобами науки, духовної культури, індивідуальної та суспільної практики, людина в усі часи намагалася з’ясувати свою власну природу.

Мислення – це «внутрішнє, активне бажання оволодіти своїми власними уявленнями, поняттями, спонуканнями почуттів та волі, спогадами, очікуваннями т. ін. з тією метою, щоб отримати необхідну для оволодіння ситуацією директиву» [1,с.382].

Зароджуючись у чуттєвому пізнанні та спираючись на нього, мислення виходить за його межі. «Мислячи, людина пізнає те, чого вона не може безпосередньо сприйняти і уявити» [2,с.221]; «доходить до розуміння суті явищ світу, формує поняття про них і практично оволодіває ними. Мислення виникає в процесі взаємодії людини з зовнішнім світом, воно є функцією її мозку, вищою формою вияву аналітико-синтетично діяльності. Мислення, якщо воно правильне, відображає об’єктивну дійсність глибше, повніше й точніше, ніж чуттєве її пізнання. Критерій його істинності – суспільна практика. Процес мислення є переходом суб’єкта від наявних до нових знань» [3,с.72]. «Мислення створює фундамент для творчих передбачень» [2,с.221].

Мислення як процес відбувається завдяки мисленнєвим діям та операціям. Мисленнєві дії – «це дії з об’єктами, що відображені в образах, уявленнях та поняттях. Поняття – це відображення загальних і притому суттєвих властивостей предметів і явищ дійсності. Серед мисленнєвих операцій найважливішими вважаються

· «аналіз – розчленування в думці предмета, явища або поняття і вирізнення окремих його частин, ознак або властивостей;

· синтез – поєднання в думці окремих елементів, частин, ознак у єдине ціле;

· порівняння – встановлення подібності й несхожості між предметами або явищами дійсності;

· абстрагування – відволікання від несуттєвих ознак і виокремлення лише суттєвих особливостей групи предметів або явищ; узагальнення» [3,с.72].

Можна назвати ще «класифікацію і систематизацію» [4,с.110].

Основними формами процесу мислення є «судження і міркування. До процесу міркування включаються умовиводи» [4,с.115] – «це утворення з декількох суджень нового судження» [3,с.73]. При цьому людина «іде шляхом індукції або дедукції. Мислення полягає в постійних переходах суб’єкта від часткового до загального, від конкретного до абстрактного і навпаки. Відповідно до завдань і змісту мислення розрізняють такі його види: наукове, технічне, поетичне, музичне і т.д. Схильність людини до того чи іншого виду мислення може виступати і як індивідуально-типологічна її особливість» [4,с.115].

Без асоціацій мислення не буває. Розрізняють три типи асоціацій:

· «за суміжністю;

· за подібністю;

· за контрастом» [3,с.73].

Асоціаціями називаються «елементарні зв’язки уявлень і понять між собою, завдяки яким одне уявлення або поняття викликає інші» [3,с.73].

Судження – найпростіший акт мислення, «що відображає зв’язки предметів і явищ або певних ознак. Судження відповідає на запитання, яке виникло у процесі діяльності. Судження – основа розуміння» [3,с.73].

Умовиводи – це «утворення з декількох суджень нового судження. Умовивід, який знімає невизначеність і дає відповідь на запитання, усвідомлюється як розуміння» [3,с.73].

Розуміння – «пізнання зв’язків між предметами і явищами, що переживається як задоволення пізнавальної потреби» [3,с.73].

Індуктивними умовиводами (або індукцією) називається «процес переходу одиничних, часткових суджень до загального судження» [3,с.73].

Дедуктивними умовиводами (або дедукцією) називається «процес переходу від судження, що висловлює якесь загальне положення, до судження, що висловлює вужчі положення або частковий випадок» [4,с.73].

Говорячи, про мислення, слід зазначити, що уява є вищою формою розумової діяльності людини, однією з провідних характеристик творчої особистості. Уява – це психічний процес «створення образів предметів, ситуацій, обставин через приведення наявних у людини знань у нову комбінацію.

Розрізняють два види уяви – відтворювальну і творчу. Відтворення залежить від: вихідної інформації; обсягу та якості знань людини; наявності психологічної установки» [3,с.74].

Отже, мислення – вища форма відображення мозком навколишнього світу, найскладніший процес, суть якого полягає в тому, що він відображає:

· загальні і важливі властивості предметів і явищ, в тому числі і такі властивості, які не сприймаються безпосередньо;

· важливі відношення і закономірні зв’язки між предметами і явищами. До основи процесу мислення покладено складну аналітико-синтетичну діяльність кори великих півкуль: утворення другосигнальних зв’язків, які спираються на першосигнальні зв’язки (нервові).

Враховуючи усе вище сказане, можна зробити висновок, що мислення займає вагоме місце серед психолого-педагогічних та соціальних чинників, формуючих життєво активну, гуманістично спрямовану та духовно багату особистість.

Литература

1. Аверинцев С.С. Философский энциклопедический словарь / Редкол.: С.С. Аверинцев, Э.А.Араб-Оглы, Л.Ф. Ильичев и др. – М.: Советская Энциклопедия, 1989. – 815 с.

2. Киричук О.В. Основи психології: Підручник/ За заг. ред. О.В.Киричука, В.А.Роменця. – 3-тє вид., стереотип. – К.: Либідь, 1997. -632с.

3. Семенова А.В., Гурін Р.С., Осипова Т.Ю. Основи психології і педагогіки: Навч. Посіб. – К.: Знання, 2006. – 319с.

4. Цимбалюк І.М. Психологія: Навч.посіб. – 2-ге вид-ня: випр. І доп. – К.: ВД «Професіонал», 2006. - 576с.