Мехеда Н.Г, к.е.н, доцент, Бебка А.В,

Черкаський національний університет

імені Богдана Хмельницького

CУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ

У світовій практиці досить важливим для забезпечення ефективності і конкурентоспроможності господарювання підприємств у довгостроковому періоді в нестабільному агресивному ринковому середовищі є поняття стратегічного управління. В Україні теорія і практика стратегічного управління не знайшли широкого поширення. Більшість керівників не вбачають потреби необхідності у виробленні довгострокових стратегій, помилково вважаючи, що в сучасних динамічних умовах неможливо вирішувати перспективні питання розвитку.

            Основні засади і підходи стратегічного управління українських підприємств запозичені переважно з розробок зарубіжних учених і практики американських, японських і європейських корпорацій з огляду на те, що досвід України у цій сфері невеликий. Безперечними лідерами у цій галузі є США і Японія. Особливо цікавим є досвід американських компаній, які протягом більше як 30 років застосовують стратегічне управління. У великих компаніях для розроблення і реалізації стратегії створюється особлива структура управління, яка не була тотожна їх організаційній структурі. Базовим елементом цієї структури є СГЦ (стратегічні центри господарювання), які охоплюють виробничі відділення за певними ознаками.

         Стратегії американських компаній націлені в основному на прискорення віддачі інвестицій і на підвищення вартості акцій. Система стратегічного управління в Японії набагато старша. Японський підхід орієнтований в основному на збільшення частки ринку і питомої ваги нових виробів продукції, що випускається.[2, C. 84-90]

    Стратегічна проблематика підприємств в Україні повинна бути пов'язана не стільки з прискоренням віддачі інвестицій, з підвищенням вартості акцій чи з завоюванням нових ринків, скільки з загальною економічною кризою, критичним станом виробництва тощо. Тому йдеться, у першу чергу, про антикризове управління в умовах відсутності раціональної структури і нестабільності економіки.

Тільки успішне оволодіння методами і підходами сучасного стратегічного управління з урахуванням ризику появи кризових ситуацій і його успішне впровадження дозволить підприємствам функціонувати стабільно та забезпечить їм позитивні перспективи щодо зростання.

        Доцільність формування стратегії та запровадження стратегічного управління у практику вітчизняних підприємств обумовлюється тим, що (полягає в наступному):

¾ стратегія, відображаючи систему цінностей, погляди вищого керівництва підприємства, його бачення майбутнього, допомагатиме зорієнтувати персонал у потрібному напрямку;

¾ раціональна структура економіки є такою системою виробництва та його обслуговування за якої формується  необхідна кооперація виробництва;

¾ сформована стратегія виступатиме інструментом координації, який буде забезпечувати узгодження цілей.[1, C.49-53]

Стратегічна проблематика вітчизняних підприємств повинна пов'язуватися не стільки з нарощуванням прибутків на основі завоювання нових ринків, скільки з антикризовим керуванням в умовах нестабільності економіки. Тому на вітчизняних підприємствах необхідно:

1) по-перше, переконатися, що реально перша особа підприємства дійсно прагне і готова займатися стратегічним управлінням;

2) по-друге, створити відділ стратегічного розвитку на підприємстві, перед яким повинні ставитися завдання зведення усіх стратегічних напрацювань.

3) по-третє, дотримуватися певних принципів розроблення ефективних стратегій, таких як:

─ плануючи та впроваджуючи стратегії, дійте так, щоб поліпшити конкурентну позицію підприємства на тривалий час;

─ усвідомте, що чітка і послідовна конкурентна стратегія забезпечує підприємству гарну репутацію та визнання в галузі;

─ часта зміна стратегій, спрямована на використання наявних можливостей, дасть лише незначні результати;

─ об'єктивно оцінюйте конкурентів та їх дії, та інші.[3, C. 16-19]

Таким чином, можна зробити висновок, що стратегічне управління в Україні є об'єктивно необхідним процесом у сфері організації управління бізнесом, який підвищує готовність підприємницьких організацій адекватно реагувати на непередбачені зміни і сприяє обґрунтованому, узгодженому вирішенню як поточних так і стратегічних проблем

Список використаних джерел

1. Дмитренко А.І. Стратегії антикризової діяльності промислових підприємств/А. І. Дмитренко//Вісник Криворізького економічного інституту КНЕУ. – 2009. – № 4 (20). – С. 49-53.

2. Погорелов Ю. С. Модель вибору стратегії розвитку як складник загальної моделі розвитку підприємства / Ю. С. Погорелов // Економіка. Менеджмент.  Підприємництво: збірник наукових праць. – 2010. – № 22 (II). – С. 84 – 90.

3. Сомов Д. Розвиток методологічного інструментарію забезпечення процесу формування стратегії організації/Д. Сомов//Аналітично – інформаційний журнал «Схід». – 2010. - №1(101). – С. 16 – 19.