Географія та геологія / Регіонознавство та регіональна організація суспільства

Швець В. А.

Вінницький державний педагогічний університет ім. М. Коцюбинськго, Україна

ЕТНОДЕМОГРАФІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ МІСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ

Більшість сучасних суспільних наук, досліджуючи різні аспекти буття людини та суспільства, часто акцентують увагу саме на місті, міських жителях. Серед великої кількості проблем сучасного суспільного життя, що потребують детального вивчення, належне місце має посісти проблема взаємодії та взаємозв’язку міста й етносу.

Найсучаснішим з означеної тематики в Україні є історично - географічні дослідження Р. Лозинського, а також окремі напрями дослідження міського населення Галичини викладено в роботах І. Барни, Д. Ткача. В роботах Р. Лозинського простежено вплив різних факторів на формування та динаміку кількості основних етнічних груп, що мешкали у містах Західної України, зокрема, Галичини. Автор наголошує, що з національностей, що проживають у містах Галичини, окрім українців, роль, як мінімум, ще трьох - росіян, поляків та євреїв - є достатньою для того, щоб говорити, що вони формують етнічне обличчя міст краю, активно впливаючи на їх життя[2].

Р. Лозинський наголошує, що в процесі подальшого розгляду етнічного складу населення міста виділяється декілька основних підходів, які, по суті, виступають поступовими стадіями дослідження проблеми: етнодемографічний, етномікрогеографічний і етнопроцесуальний. Основою етнодемографічного підходу, згідно з думкою автора, є аналіз та інтерпретація статистичних даних. Дослідження етнічного складу населення міста в тих випадках, коли він особливо складний, доцільно проводити за допомогою коефіцієнта етнічної мозаїчності міста. Першим, хто зробив описову спробу кількісного визначення етнічної мозаїчності міста, був В. Сметанич. Він виділив містоутворюючі (становлять не менше 1% населення міста) національності і містовизначаючі (не менше 10% населення) національності та за кількістю, відповідно, перших і других запропонував обчислювати етнічну мозаїчність населення міста. Пізніше ряд дослідників вивели більш точно математичні індекси етнічної мозаїчності міст. Так, за значенням індексу етнічної мозаїчності Б. Еккеля виділяються три градації :

а) практично моноетнічні регіони;

б) перехідні регіони з переважанням одного етносу за наявності значних етнічних меншин;

в) поліетнічні регіони з різнорідним етнічним складом.

Індекс Еккеля, на думку переважної більшості сучасних дослідників, зручний і у разі зіставлення змін рівня багатонаціональності кількох районів чи міських населених пунктів протягом певного періоду, оскільки характеризує тенденції у зміні строкатості національного складу і дає кількісну характеристику цих змін[1].

На підставі етногеографічного вивчення міста можна розробити етнічну типологію міст. Однак одновимірна типологія етнічних середовищ не завжди може задовольнити дослідника, оскільки не враховує, які саме національності становлять більшість у кожному локальному середовищі. Частина дослідників (В. Арутюнян, Л. Дробіжева, Р. Лозинський, І. Барна) звернули увагу на феномен «етнокультурного домінування», який полягає в тому, що культурні особливості одних етнічних спільностей сприймаються представниками етносів, які контактують з ними активніше, інших - менш активно. Переписи населення дають змогу дослідити два аспекти національно-мовного білінгвізму: стосовно груп, які становлять абсолютну більшість в етноконтактній ситуації, а саме - частіший вибір у містах представниками корінного етносу російської мови в якості рідної; пов’язаний з перевагою однієї з найпоширеніших у цьому реґіоні мов представниками малих етнічних спільностей, що виявляється й у виборі рідної мови. Одним із показників, яким можна скористатися для виміру етнолінґвістичного домінування, є показник різномовності Дж. Ґрінберга. Максимальні значення показника спостерігаються при наймозаїчнішому контактному середовищі, у якому допустимим є використання найбільшої кількості мов. Однак ці показники можна використовувати як рангові, а не як кількісні.

Р.Лозинський виконав етнічне групування міських поселень сучасної Галичини на підставі комплексного аналізу таких показників: а) етнічний склад населення; б) спрямування етнолінгвістичних процесів; в) людність міських процесів; г) функціональний тип; д) особливості історичного розвитку.

Для України потреба в геоетноурбаністичних дослідженнях є особливо великою. Адже характерною рисою міських поселень України є те, що вони тривалий період розвивалися в колоніальних умовах. Тому міста України поступово втратили український характер, і тривалий період були багато в чому чужими для навколишнього українського сільського оточення.

Протистояння між українським селом і неукраїнським містом – одна з найважливіших проблем української історії. Певною мірою в деяких регіонах України це протистояння відчувається і тепер. Актуальність дослідження етнічного складу міського населення зросла на початку ХХІ ст., після проведення Всеукраїнського перепису населення.

У місті етнічна самосвідомість загострюється в умовах постійного порівняння своєї власної культури з іншими. Отже, у процесі етногеографічного дослідження міських поселень доцільно використовувати показники етнічної мозаїчності міського населення, етнолінґвістичного домінування, інтегральний, історичний та логічний підходи[3].

Література:

1. Эккель Б. М. Определение индекса мозаичности национального состава республик, краев и областей СССР/ Б.М.Эккель // Советская этнография. - 1976. - № 2. - С. 16-22.

2. Лозинський Р. М. Етнічний склад міського населення Галичини / Р. М. Лозинський. - Львів, 2000. - 202 с.

3. Сметанич В. С. Национальный состав населения - важный вопрос типологии советских городов / В.С.Сметанич // Ученые записки Пермского госуд. ун-та. - Т. 242. - Пермь, 1970. - С. 90-103.