Комп'ютерні науки/ 2.Інформаційна безпека

Петраш Ілля Борисович

Національний авіаційний університет,Україна

Проблеми забезпечення інформаційної безпеки України.

У  сучасному суспільстві саме інформація стає найважливішим стратегічним ресурсом, основною виробничою силою, що забезпечує його подальший розвиток. Глобальна інформатизація всіх сфер життя держави, включаючи сфери забезпечення безпеки особи, економіки і фінансів, державної інфраструктури та суспільства у цілому ставить питання про комплексний підхід до проблеми інформаційної безпеки.

Актуальним науковим і практичним завданням у сфері забезпечення інформаційної безпеки України є досягнення єдиного підходу до визначення оптимальних моделей і шляхів забезпечення інформаційної безпеки держави на основі виявлення найважливіших якісних і кількісних властивостей та параметрів цього явища.

Інформаційна безпека є складним, системним, багаторівневим явищем, стан і перспективи розвитку якого мають безпосередній вплив на зовнішні і внутрішні чинники. Найважливішими з останніх є: політична ситуація у світі; наявність потенційних зовнішніх і внутрішніх загроз; стан і рівень інформаційно-комунікаційного розвитку країни; внутрішньополітична ситуація в державі[1].

Значна кількість науковців і фахівців вважають, що загальні проблеми інформаційної безпеки постали досить гостро лише у другій половині минулого сторіччя у зв’язку з поширенням інформатизації. Серед численних проблем забезпечення інформаційної безпеки України вони виділяють наступні: надсилання іноземної теле-, радіо-, друкованої продукції; зниження наукового потенціалу у галузі інформатизації, телекомунікацій та зв’язку; у зовнішньополітичній сфері однією з найвагоміших загроз інформаційної безпеки є поширення у світовому інформаційному просторі викривленої, недостовірної та упередженої інформації, що завдає шкоди національним інтересам України; мовна проблема, оскільки з усіх українських періодичних видань лише 20% зареєстровані як україномовні; відставання вітчизняних наукоємних і високотехнологічних виробництв, особливо в галузі комп’ютерно-телекомунікаційних засобів і технологій; відставання України від розвинутих країн за рівнем інформатизації соціогуманітарної сфери, насамперед системи освіти, охорони здоров’я соціального забезпечення, послуг культури; розголошення інформації, яка становить державну та іншу таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держави або спрямована на забезпечення потреб та національних інтересів суспільства і держави тощо[2].

Проблема інформаційної безпеки держави знайшла своє відображення в законах України “Про основи національної безпеки України”[3], “Про концепцію національної програми інформатизації”[4], “Про національну програму інформатизації”[5], а також у Стратегії національної безпеки України, яка затверджена указом Президента України [6].

Вперше офіційну оцінку важливості й системної сутності інформаційної безпеки як важлівої складової національної безпеки України дано у Законі “Про основи національної безпеки України”[3]: усе масштабніше наростає негативний зовнішній вплив на інформаційний простір України, що загрожує порушенню суспільних цінностей і національної ідентичності; недостатніми залишаються обсяги вироблення конкурентоспроможного національного інформаційного продукту; стан безпеки інформаційно-комп'ютерних систем наближається до критичного у галузі державного управління, фінансової і банківської сфери, енергетики, транспорту, внутрішніх та міжнародних комунікацій[3].

Важливим для інформаційної безпеки держави залишається досягнення стану її захищеності, тобто створення і підтримка відповідних інженерно-технічних потужностей та інформаційної організації, що відповідають реальним і потенційним загрозам, а також демографічному й економічному становищу країни.

Слід також ураховувати, що участь України в міжнародних системах телекомунікації та інформаційного обміну неможлива без комплексного рішення проблем інформаційної безпеки держави.

Прагнення України долучитися до світових стандартів привело до нібито прийнятлиивого варіанту щодо використання засобів передачі інформації на базі телекомунікаційних мереж, які існують у розвинутих країнах. Загалом іноземні телекомунікаційні мережі фактично зайняли пануюче положення на території території України, стерши міждержавні кордони в інформаційному просторі і виключивши можливість контролю інформації, що перетинає державні межі. Крім того, почався глобальний перехід на імпортну техніку, що досить небезпечно для України, оскільки втрачається можливість повного контролю інформаційної безпеки, цілісність якої може бути порушена в будь-який момент.

Для вирішення вище названих проблем, які існують у інформаційній сфері, та з урахуванням інтеграційних процесів України щодо світового інформаційного простору необхідно, перш за все, впровадження послідовної державної інформаційної політики, залучення чималих коштів, і, зрештою, певні зміни у суспільній свідомості. Україна як держава має турбуватися про наступне: забезпечення ефективної політики у сфері інформаційної безпеки; недопущення інформаційної залежності та блокади України, інформаційної експансії з боку інших держав та міжнародних структур; підвищення рівня конкурентоспроможного національного інформаційного продукту; створення власної програмної продукції тощо.

Для забезпечення високого ступеню захисту інформації необхідно, у першу чергу, вирішити такі завдання: розробити однакові вимоги, що регламентують безпеку функціонування засобів зв'язку й іншої електронної техніки; забезпечити державні органи криптографічними матеріалами і відповідною документацією; розробити сервісні послуги при придбанні, монтажі і визначенні порядку використання систем забезпечення безпеки інформації і зв'язку; здійснювати постійний моніторинг стану справ щодо запобігання витоку інформації і закриттю каналів зв'язку в державних структурах; докласти зусиль щодо допомоги вітчизняній промисловості в розробці систем зв'язку, які мають високий ступінь захищеності[1].

Таким чином, економічну і науково-технічну політику держави слід розглядати з урахуванням інформаційної безпеки. Будучи відкритою, орієнтованою на дотримання законних прав громадян на інформацію й інтелектуальну власність, ця політика має бути протекціоністською, сприяти підтримці вітчизняних виробників технологій, що захищають внутрішній ринок від проникнення в нього схованих елементів інформаційної зброї.

Отже, інформаційна організація держави має бути гарантом інформаційної безпеки держави та її інститутів, суспільства і громадян, стабільності політичного режиму в умовах процесів глобалізації, зростання загроз з боку міжнародного тероризму, ескалації діяльності екстремістських і сепаратистських рухів і організацій як усередині країни, так і за її межами.

Список використаних джерел

1. Крюков О.І. / Інформаційна безпека держави в умовах глобалізації / О.І.Крюков// http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/db/2007-2/doc/1/10.pdf

2. Саврук М.В.,/ Проблеми забезпечення інформаційної безпеки України/ М.В. Саврук// http://nbuv.gov.ua/node/554

3. Закон України “Про основи національної безпеки України” // http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/964-15

4. Закон України “Про концепцію національної програми інформатизації” // http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/75/98-вр

5. Закон України “Про національну програму інформатизації” // http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/74/98-вр

6. Указ Президента України “Про Стратегію національної безпеки України” // http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/287/2015