Історія науки і техніки

К.т.н. Бей Р.В.

ДНУ «Український науково-дослідний інститут спирту і біотехнології продовольчих продуктів»

Вівчарство – високомеханізована галузь тваринництва

У вівчарстві розробка технологій та систем утримання, запровадження механізації виробничих процесів перебувають у тісному зв’язку з інтенсивністю використання пасовищ і рівня інтенсифікації системи землеробства. В УРСР 20–80-х років ХХ ст. сформувалися такі технології виробництва продукції вівчарства, які залежали від можливостей кормовиробництва: 1) традиційна – для зони екстенсивного землеробства; 2) прогресивна – для зони інтенсивного землеробства. У зоні екстенсивного землеробства основну частину кормів отримували з природних угідь, а в зоні інтенсивного землеробства, де природних кормових угідь мало або немає зовсім, – із культурних багаторічних пасовищ [6].

Залежно від характеру кормовиробництва сформувалися пасовищна, пасовищно-стійлова, стійлово-пасовищна та стійлова системи утримання овець, кожна з яких ґрунтується на певному відсотку механізації трудомістких робіт. За пасовищної системи увесь річний запас кормів вівці отримують на пасовищах. Її застосовують у зоні теплого клімату, з великою кількістю природних пасовищ. Це переважно райони каракулівницького, тонкорунного та м’ясо-сального вівчарства. Пасовищно-стійлова система утримання застосовується в районах із суворими зимами, де існує велика кількість пасовищ. При цій системі більшу частину річних потреб у кормах вівці отримують на пасовищах. У цій зоні займаються розведенням переважно тонкорунних овець вовно-м’ясного типу. За стійлово-пасовищної системи більшу частину всієї річної потреби у кормах вівці задовольняють у стійлах. Застосовується у районах з невеликою кількістю природних пасовищ, які розташовані на незручних для обробки землях або де створюються культурні пасовища. При такій системі розвивається тонкорунне та напівтонкорунне м’ясо-вовнове і кросбредне вівчарство. За стійлової системи всю річну потребу в кормах вівці задовольняють в умовах стійлового утримання. Ця найбільш інтенсивна і трудомістка система утримання овець застосовується у районах, де відсутні пасовища. За цієї системи найбільш ефективним є розведення багатоплідних та м’ясних овець. Пасовищну та пасовищно-стійлову системи утримання овець застосовують в зоні екстенсивного, а стійлово-пасовищну та стійлову в зоні інтенсивного землеробства [6].

Нами виділено кілька етапів у розробленні основ механізації виробничих процесів вівчарства. Перший з них охопив 30–60-ті роки ХХ ст. і був пов’язаний з механізацією найбільш трудомістких процесів, таких як водопостачання, стрижка. Оскільки вівчарство особливо інтенсивно розвивалося в південних районах, де постійно відчувалася нестача води, одними із перших засобів механізації галузі були різноманітні обладнання для піднімання води з колодязів з ручним приводом, на кінській тязі, а також засоби транспортування води на пасовища. В післявоєнний період отримали поширення стрічкові водопідйомники з приводом від бензинових двигунів, електродвигунів, а згодом діафрагмові та повітряні водопідйомники тощо.

Досить трудомісткою операцією у вівчарстві є також стрижка овець, яка в першій половині ХХ ст. проводилася в основному ручними ножицями з великими затратами праці і з низькою якістю. Зарубіжні зразки стригальних машин не забезпечували надійності і якості стрижки, що вимагалися, і були дорогими. Тому перед українськими вченими поставлено мету – створити вітчизняні стригальні машинки. У результаті з середини 50-х років в господарства країни почали поступати стригальні машинки МСО-77Б, електродвигуни АОП-012-2-С. З 60-х років в комплект обладнання для стригальних машин увійшли: комплект боксів для розкасування вовни, прес для вовни ПГШ-1, ваги для зважування кіп вовни, точильні апарати тощо [3].

Друга половина 60-х – 70-ті роки ХХ ст. пов’язані з початком запровадження комплексної механізації у галузі вівчарства, що передбачало механізацію всіх виробничих процесів. Відбулося більш інтенсивне насичення галузі технологічним обладнанням. Розроблено і налагоджено виробництво високочастотного стригального агрегату ЕСА-12/200, що складався з 12 високоякісних стригальних машинок МСУ-200 і блоку перетворювача частоти ІЕ 9401. Комплект технологічного обладнання КТО-24 забезпечував механізацію стрижки овець, транспортування і пресування вовни, класування рун. Головною його перевагою була електростанція СНТ-12, яка навішувалася на трактори класу 0,9–2,0 ТС і приводилася в дію від вала відбору потужності. Такий комплект отримав поширення у відгінному вівчарстві на віддалених, не електрифікованих територіях і пересувних стригальних пунктах. Уже в 80-ті роки ХХ ст. практично все поголів’я овець стригли механічним способом, що дозволило знизити затрати праці на стрижку овець з 40 до 8% загальних затрат праці в процесі виробництва вовни. Тогочасні машини для стрижки забезпечували доволі високу продуктивність праці (70–80 тонкорунних або 100–120 грубововнових овець за 7-годинний робочий день) [4].

Для зростання ефективності виробництва продукції вівчарства і зниження затрат праці в 1973 р. у ВНДІтвармаш був розроблений і запроваджений у виробництво комплект машин і обладнання для комплексної механізації робіт на фермах з 5 тис вівцематок «Вівчарський-5». Він ґрунтувався на забезпеченні скороченого турового ягніння вівцематок за рахунок застосування штучного осіменіння. Обладнання комплекту забезпечило: 1) механізацію робіт при проведенні штучного осіменіння овець; 2) утримання суягних самок; 3) проведення групового ягніння в стислі строки; 4) вирощування молодняку; 5) подрібнення і навантаження грубих і соковитих кормів; 6) роздавання кормів у вівчарнях для ягніння і на базах; 7) видалення гною із вівчарень і навантаження його в транспортні засоби; 8) проведення профілактичного купання овець [2].

Водночас ВНДІтвармаш розробив ряд машин, які отримали поширення на тваринницьких, зокрема вівчарських фермах, а саме навісний навантажувач-подрібнювач кормів, автонапувалка пересувна групова ВУО-3. Водночас були розроблені і впроваджені у виробництво водороздавач уніфікований ВУ-3, призначений для перевезення води на тваринницькі ферми, пасовища і літні табори, автонапувалка групова стаціонарна для овець ВУГ-3 та ін. Сконструйовано також групову автонапувалку з електропідігрівачем АГК-4А, призначену для механізації процесу напування великої рогатої худоби і овець на вигульних дворах. Вона обслуговувала 100–120 голів, межі регулювання температури підігріву води становили 4–18°С. На вівчарських фермах широко застосовувалися подрібнювачі грубих кормів ІГК-30Б, що дозволило скоротити втрати грубих кормів за рахунок попередньої підготовки [3].

З метою вдосконалення методів використання культурних пасовищ і обладнання їх для механізації НДІ тваринництва степових районів ім. М. Ф. Іванова «Асканія-Нова» розроблено нове обладнання пасовищної території з використанням основних постійних і тимчасових огорож загальною площею 10 і більше гектарів. Раціональна організація пасовищної території, своєчасний догляд, випасання самок невеликим групами в одному загоні із застосуванням переносної загорожі дозволило використовувати травостій в період максимальної урожайності [1].

З метою забезпечення комплексно-механізованих вівцеферм збалансованими за поживністю кормами ВНДІтвармаш у 1978 р. розроблено і впроваджено у виробництво кормоцех на 5 тис овець КЦО-5, який готував як гранульовані, так і розсипні кормосумішки. Сконструйовано бункерну годівниця для згодовування гранульованих кормів вівцям КБО-Ф-0,5, що входила до складу комплекту машин і обладнання ферми-площадки для вирощування і відгодівлі 10 тис голів молодняку овець [3].

Для створення науково обґрунтованих систем кормовиробництва, заготівлі кормів і годівлі овець, вченими НДІ тваринництва степових районів ім. М. Ф. Іванова «Асканія-Нова» розроблено технологію приготування і використання повнораціонної силосо-сінажної кормової сумішки визначеного складу, що дозволяло повністю механізувати трудомісткі процеси навантаження і роздавання кормосумішок. Зусилля вчених у цей період також спрямовувалися на створення пересувного комплекту обладнання для профілактичного і лікувального купання овець для боротьби з ектопаразитами.

Вченими НДІ тваринництва степових районів ім. М. Ф. Іванова «Асканія-Нова» розроблено обладнання для внутрішнього примусового введення рідких кормових і лікувально-профілактичних засобів. Результати дослідження показали, що підгодівля ягнят молозивом забезпечує зростання їх збереженості на 97–98% від числа підгодованих. Економічна ефективність застосування інжектора на 1000 вівцематок склала 948 крб. [2].

З метою зростання збереженості ягнят із багатоплідних послідів, від маломолочних самок і ягнят-сиріт розроблено технологію вирощування ягнят на замінниках овечого молока з нормованим випоюванням і вільним доступом до замінників молока, що дозволяло вирощувати нормально розвинутих ягнят при збереженості їх до 92,8–94,6%. На основі вивчення фізико-механічних властивостей замінників молока розроблено засоби механізації для випоювання ягнят: групова молоконапувалка, секційний дозатор, бокси для привчання і нормованої годівлі ягнят, колектор для здійснення трудомісткого процесу промивання технологічного обладнання. З метою широкого застосування даної технології вирощування ягнят на замінниках овечого молока на вівчарських комплексах розроблені технологічна лінія з його виготовлення і схема цеху з вирощування ягнят на замінниках. Ученими ВНДІтвармаш сконструйовано кліткову батарею штучного вирощування ягнят на замінниках овечого молока.

Учені НДІ тваринництва степових районів ім. М. Ф. Іванова «Асканія-Нова» на основі проведених у 1976–1980 роках досліджень розробили технологію відтворення стада і систему формування отар за строками осіменіння без переривів, яка дозволяє проводити ягніння самок однієї отари в стислі строки (8–21 день), а самок 4 отар – за 50–55 днів (А. Д. Горлова, В. В. Кулик, В. І. Скрепець, Р. Е. Макіян, В. І. Дергач, Ф. І. Мельник). Для механізації трудомісткого процесу штучного осіменіння овець вдосконалено шестистанкову кругову установку, яка забезпечувала потоковий метод осіменіння самок і дозволяла за 40–45 днів осіменити 8–12 тис самок при навантаженні на одного працівника 300–350 голів, знизити затрати праці в 2–2,5 рази у порівнянні з механізованими пунктами [5].

З переведенням вівчарства на промислову основу зросли потреби в подальшій механізації та автоматизації трудомістких процесів у вівчарстві, а також поліпшенні якості продукції, що вироблялася при мінімальних затратах праці і засобів. Вченими НДІ тваринництва степових районів УРСР ім. М. Ф. Іванова «Асканія-Нова» вдосконалено технологію виготовлення і використання кормів на вівчарських комплексах, яка забезпечувала отримання більше 3 кг митої вовни від вівцематок і 130–135 ягнят на 100 вівцематок при їх збереженості до 98%, значне поліпшення якості вовни та механізацію навантаження і роздавання кормів серійними машинами [6].

Розроблено установку комбінованого використання «Асканія», на якій виконувалося два технологічних процеси: машинне доїння і штучне осіменіння овець (А. Д. Горлова, Є. П. Тимофієв, А. Є. Глєбов). Її відмінною особливістю є можливість механізованої подачі вівцематок до робочого місця техніка зі штучного осіменіння овець в період парувальної компанії. Окрім цього установка включала обладнання для автоматичного контролю кількісних і якісних показників молока і напівавтоматичного наповнення концентрованих кормів із спеціального бункера в кругову годівницю в процесі доїння овець [5].

Проведені роботи дозволили технічно оснастити всі вівчарські ферми і комплекси, що будувалися, провести укрупнення існуючих ферм. Уже на початку 1981 р. в УРСР діяло 85 колгоспів і 66 радгоспів з поголів’ям овець більше 10 тис у кожному. Побудовано 40 комплексно механізованих ферм на 5 тис вівцематок кожна. Проведена робота дозволила довести поголів’я овець в УРСР цього самого року до 8,8 млн голів і забезпечити навантаження на 1 чабана з 230 до 360 голів [3]. Подальші дослідження спрямовувалися на розроблення та запровадження ресурсозберігаючих технологій виробництва продукції вівчарства, що включали новий спосіб вирощування ягнят у період підсису, систему зменшення втрат продукції вівчарства й підвищення ефективності галузі, конструювання обладнання для доїння овець.

Отже, механізація вівчарства стала одним із факторів, що сприяв зростанню рентабельності та обсягів виробництва продукції, характерної для цієї галузі. Рівень механізації виробничих процесів визначався системою технології утримання тварин та системою землеробства, характерною для певного регіону. Виділено два періоди механізації галузі, пов’язані з обсягом і рівнем механізації технологічних процесів. Перший із них охопив 30–60-ті роки і пов’язаний з механізацією окремих найбільш трудомістких виробничих процесів (постачання води, стрижка овець). Період 70–80-х років позначився переходом від механізації окремих виробничих процесів до запровадження комплексної механізації галузі, що пов’язувалася з механізованим виконанням трудомістких процесів та їх частковою автоматизацією.

Література

1. Грабчук А. С. Использование переносных изгородей в овцеводстве / А. С. Грабчук, В. Н. Бова // Бюллетень научно-технической информации. – Вып. І. – Аскания-Нова, 1980. – С. 19–21.

2. Основные элементы прогрессивной технологии содержания овец на комплексах / А. Д. Горлова, В. В. Кулик, В. И. Скребец и др. // Бюллетень научно-технической информации. – Вып. 2. – Аскания-Нова, 1981. – С. 47–49.

3. Развитие механизации и электрификации сельского хозяйства Украинской ССР / П. М. Василенко, Н. П. Барабан, И. А. Коваль и др., АН УССР, Ин-т истории. – К. : Наукова думка, 1988. – 472 с.

4. Рябко В. М. Истоки, достижения и перспективы науки в Аскании-Нова /В. М. Рябко, В. М. Туринский. – К. : Аграрна наука, 2001. – 256 с.

5. Установка комбинированного использования / А. Д. Горлова, Е. П. Тимофеев, А. Е. Глебов и др. // Бюллетень научно-технической информации. – Вып. ІІ. – Аскания-Нова, 1990. – С. 9–11.

6. Штомпель М. В. Технологія виробництва продукції вівчарства / М. В. Штомпель, Б. О. Вовченко. – К. : Вища освіта, 2005. – 343 с.