Гордій Н. М. 

кандидат педагогічних наук, доцент

Глухівський національний педагогічний університет

імені Олександра Довженка

Алєксєєва Л. В. 

вчитель трудового навчання Лебединської ЗОШ І-ІІІ ступенів №1

ВИКОРИСТАННЯ ЛЯЛЬКИ-МОТАНКИ У ПРОЕКТНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ НА УРОКАХ ТРУДОВОГО НАВЧАННЯ

У статті висвітлюється питання використання і впровадження ляльки-мотанки у проектну діяльность учнів на уроках трудового навчання. Іграшка розглядається як історичне та етносоціальне явище, обрядовий і міфологічний фактор, показник важливих процесів (освітніх, культурних, художніх тощо), які мають місце в сучасній педагогічній діяльності.

Ключові слова: народна іграшка, історія, культура українського народу, лялька-мотанка, оберіг, творчий проект, функції, мотивація, проектно-технологічна діяльність.

Постановка проблеми. Кожен народ, кожна країна мають свою іграшкову культуру. Вона не просто копіює або повторює культуру суспільства, а й дає їй певну оцінку, по-своєму інтерпретує її, навіть в окремих випадках моделює її майбутнє.

Вивчення іграшки – то дослідження одного з аспектів сучасного життя нації з його здобутками й вадами. Натомість вивчення народної іграшки (у тому числі й дитячої саморобної) – пізнання типологічних основ етносу, його корінних ознак і властивостей, здійснення проекції минулого в майбутнє через тактильно-ментальний пласти народної колективної пам'яті .

Іграшки як предмет, у котрих переважають ігрові функції, з’явилися досить пізно; іх поява – новий щабель у розвитку цивілізації. У давніші часи вони були обрядовими атрибутами й, здається, кожний їх вид походить від суспільного магічного предмета. Виникає він, імовірно, на стадії розриву людини з природою, коли усвідомлення цього розриву викликає почуття самотності та спонукає до пошуку нових зв’язків.

Актуальність питання зумовлюється тим, що протягом останніх років зростає інтерес до історії та культури українського народу, зокрема предметів побутового вжитку, які мали сакральне значення. Повертаючись до власних коренів, відтворюючи ляльку-мотанку, можна поринути у цікаву подорож минулого українського народу. Тому народна лялька-мотанка стає цікавим предметом як наукового дослідження, так і предметом захоплення.

Мета – привернути увагу педагогів, вихователів, учителів, організаторів відпочинку й дозвілля дітей різного віку до впровадження традиційної народної іграшки у навчальний і виховний процес, тим самим викликаючи інтерес до свого українського традиційного промислу та національної культури.

Головним призначенням ляльки у давні часи було берегти душу свого власника від зла, хвороб і нечистих помислів, а лялечку-оберіг часом передавали з покоління в покоління впродовж років і віків.
В Україні таку ляльку називають лялька-мотанка, і відома вона з
незапам’ятних часів і своїми витоками сягає чи не в добу Трипільської
цивілізації. Можна сказати, лялька-мотанка – це найдавніше у світі зображення людської постаті, і навіть предтеча скульптури.

Історію створення ляльки-мотанки починаємо з відомого археолога Вікентія Хвойки, який в 1893 році біля селища Трипілля вперше відкрив залишки давньої цивілізації, що й одержала археологічну назву «Трипільська».

Лялька-мотанка здавен була оберегом в українській родині, це є втіленням добра і лагідності, посередником між бабусею та онукою, старшим та молодшим поколінням. Тому в ній, зробленій нашвидкуруч, щоб заспокоїти, зайняти дитину, чи виготовленій старанно як подарунок на свято, закладений родовий, етнічний фактор любові і сподівань, віри в добро та захист від злих сил. Кожна матір робила для своєї дитини ляльку, велику чи маленьку, щоб та гралась. Мотанки успадковуються доньками від матерів та зберігалися до часу народження першої дитини. Із традиційною українською лялькою пов’язано чимало обрядів та народних свят. В українській культурі така іграшка уособлює життєдайні сили, є втіленням добра і лагідності. Це оберіг людської душі й долі, символ предків, Великої Матері, яка сотворила і береже дотепер народжені нею душі.

У 90-х роках ХІХ ст. гостро постало питання про доцільність використання іграшки у виховному процесі. Цікавими, на наш погляд, є думки педагогів-просвітителів П. Каптерєва, Л. Оршанського, Д. Галаніна, П. Редкіна, К. Єльницького,  дописувачів педагогічних журналів того періоду, та багатьох невідомих авторів-кореспондентів, які залишили під своїми статтями лише початкові літери прізвищ, щодо виховної цінності іграшки та її значення в житті дитини. В іграшці в узагальненій формі представлені типові властивості предмета, які забезпечують відтворення відповідних дій з ними.

Наприкінці ХІХ ст. українська народна іграшка, як елемент традиційної культури, привернула до себе увагу народознавців, громадських діячів. Зародження інтересу до неї тісно пов’язувалось із розвитком етнографічної науки і становленням музейництва. Одне з ранніх свідчень зацікавлення українською народною іграшкою як предметом, що може «дати розуміння про естетичний смак і творчість народу» містить Програма етнографічної виставки в Тернополі (1887 р.).

У 1901 році в Харкові була укладена Програма для збирання колекцій дитячих іграшок та матеріалів з дитячих ігор і забав. Мотивом спеціального інтересу до народної іграшки було також прагнення запобігти поступовому згасанню традиційному забавкарству [5].

Поглиблення інтересу до іграшки в Україні було ініційоване розгорнутими дослідженнями в галузі психології дитини Г. Спенсера, К. Гросса, Ф. Кейра та ін., які підвели до нового розуміння ігрової діяльності дитини та ролі іграшки як вагомого атрибута гри [5].

Віховою подією став вихід у 1904 р. праці Марка Грушевського, присвячену українській народній іграшці «Дитячи забавкы та гри усяки» [1].

Іграшку наприкінці ХІХ ст. розглядали здебільшого у зв’язку з дитячими іграми як їх атрибут. Першим окремим виданням, присвяченим безпосередньо іграшці, була книга Олександра Бенуа «Русская народная игрушка», опублікована в 1905 році. Марко Грушевський був, мабуть, одним з перших (а може найперший), хто зібрав і описав традиційні селянські ляльки Середньої Наддніпрянщини. Показово, що він називав їх «кукли», як і досі називають їх селяни. «У кукол грають тільки дівчата. Трапляється, що од кукол не одірвеш і великої дівки: заміж йде і в скринні кукли везе свої, – так полюбить се добро своє» [1, с.35]. Праця Марка Грушевського допомагає увійти в цей світ, пізнати його мудрість, відчути певні елементи гармонії у спілкуванні дитини з природою через іграшку та ігрове дійство.

Далі йдуть видання Миколи Бартрама (на початку ХХ ст.), засновник Музею іграшки в Москві, (нині Музей у Сергієвому Посаді), він же організатор кількох фундаментальних наукових видань. За його редакцією 1912 року вийшов збірник статей, у якому іграшку розглядали з точк зору її історичного походження, семантики, обрядових витоків, магічних значень, а токаж як продукція виробництва певних промислів.

Учений-педагог Г. Волков пише: «У процесі гри діти з раннього віку залучаються до самовиховання. Це перша школа для дитини. Не випадково й сьогодні представники старшого покоління – бабусі й дідусі, які мають великий життєвий досвід, застерігають дуже суворих батьків: «Не заважайте дітям гратись» [2, с.7].

Сучасний науковець  мистецтвознавства О. Найден звертає увагу, що «куклою» у народі називали жмуток колосся, який залишали на краю поля, закручували по ходу сонця і прикрашали яскравими стрічками. Використовувалась у ритуалах, присвячених майбутньому врожаю» [3, с.67] .

Очевидний зв’язок мотанки з весільним обрядом. Етнографи фіксували, що неодружені дівчата, майструючи ляльки, співали весільні пісні. До початку ХХІ ст. в Україні проіснував звичай прикрашання лялькою капоту першої машини весільного кортежу.

Кожен регіон, крім того, що користується різними щодо фізичних властивостей природними матеріалами, ще має колективний досвід пластичного і технологічного погодження з цими матеріалами кольорово – колористичні уподобання. Цей досвід забезпечує своєрідність та унікальність іграшки різних місцевостей і регіонів. Є ряд формально-пластичних та декоративних рис та ознак, які вирізняють іграшки Поділля і Прикарпаття, Волині й Полісся, Полтавщини й Київщини. Основний традиційний рід заняття населення теж має значення щодо змістово-пластичного та декоративного характеру іграшки.

Українська народна іграшка зберігає в собі формально-образні основи первісних матеріальних предметів. Водночас у іграшці закладено місцеві та загальнонаціональні уподобання щодо способу обробки поверхні, мотивів орнаменту, кольорів, декоративності, обтяжно-пластичної форми. Ще й нині в деяких місцевостях України виготовляють обрядові весільні ляльки з трави та осінні ляльки з обжинкової соломи. Майже до кінця 1970-х років, у селах Середньої Наддніпрянщини, Прикарпаття, Поділля, Слобожанщини та Полісся побутували хатні саморобні ляльки з тканини, які ще зберігали реліктові риси та ознаки щодо іконографії і внутрішньої основи. Кустарну іграшку з дерева виготовляли майже по всій Україні, а насамперед – у селах і містечках Полтавщини, Сумщини та Чернігівщини.

Народні майстри – автори свищиків, хихичок, брязкалець, деркаців та інших іграшок з акустичними пристроями, а також ляльок із тканини, соломи, трави, іграшок – статуеток із глини, дерева, сиру – люди особливі. Їм дано володіти формою, яка, концентруючи в собі сутність ентонаціаонального просторово-пластичного мислення, водночас зорієнтована на місцеві традиції, смаки та уподобання. Творчість цих майстрів заснована як на онтологічних, так і на екзистеційних факторах. До цього ще слід додати такий факт, як індивідуальні привнесення, які у визначних майстрів є результатом творчого осяяння, прозріння в атавістичну присутність національної форми, вихід у сферу трансперсональних образів пам’яті

Десятки, а може сотні тисяч матерів і бабусь у всій Україні в хатніх умовах робили дітям ляльки (кукли) з тканини, трави, соломи, які теж є витворами народного мистецтва, продуктом тривалих етнокультурних процесів, і семантично, декоративно та формально-пластично вписані у фольклорно-традиційну сферу національної культури.

Упродовж багатьох століть іграшка як культурний символ практично не змінила своїх функцій. Вона й надалі залишається архетипом загальнолюдських понять і критеріїв, а отже, виражає образні та змістово-формальні принципи етносу, відомості та генетичну пам’ять.

Іграшка в кожному регіоні мала свої відмінності: за кольором, формою, візерунком, оздобленням, технікою виготовлення. Один з видів іграшок − це лялька з тканини, яку можна «оживити» силою своїх емоційних переживань, яку називають «лялька-мотанка».

Основу освітньої галузі «Технологія» в закладах освіти становить трудове навчання, яке тісно пов’язане з вивченням інших дисциплін у школі. Державний стандарт освітньої галузі «Технологія» ставить ряд завдання щодо формування в учнів:

– технічного світогляду, закріплення на практиці знань про технологічну діяльність, спираючись на закони та закономірності розвитку природи, суспільства, виробництва і науки;

– практичних навичок  творчої діяльності, творчого та критичного мислення в процесі вивчення проектної технології;

– культури поводження з різноманітними засобами праці;

–  культури праці, навичок раціонального ведення домашнього господарства, культури побуту, відповідальності за результати власної діяльності, комплексу особистісних якостей, потрібних людині як суб’єкту сучасного виробництва і культурного розвитку суспільства;

– ознайомлення учнів з місцем і роллю інформаційно-комунiкаційних технологій в сучасному виробництві, повсякденному житті;

– створення умов для реалізації особистісно-орієнтованого підходу до навчання, виховання та розвитку особистості.

Навчальна програма «Трудове навчання 5-9 класи» (автор В.К. Сидоренко та інш., Київ, 2015) побудована за модульною системою. Усі модулі передбачають включення учнів до проектно-технологічної діяльності, як цілісної системи навчання. Структура змісту навчання спланована: вибір об’ектів технологічної діяльності, обґрунтування цього вибору, художнє та технічне конструювання, підбір конструкційних матеріалів; вибір технологічних процесів, інструментів, обладнання; виготовлення виробів; аналіз і оцінка результатів праці; елементарні маркетингові дослідження. На кожному етапі учні та вчитель здійснюють систему наперед запланованих послідовних дій у виконанні проекту. Спираючись на гуманістичний характер навчально-виховного процесу, реалізуємо проектно-технологічну методику організації уроків трудового навчання у формі практичної творчої пізнавальної активності, емоційно почуттєвого успіху, що завжди підвищує активність учнів, працездатність.

Саме використання методу творчих проектів створює найкращі умови для розвитку творчої активності школярів. Ця діяльність спонукає дітей до самостійної, практичної, планової і систематичної роботи, виховує прагнення до створення нового або існуючого, але вдосконаленого виробу, формує уявлення про перспективи його застосування, розвиває моральні якості, інформаційні та соціально-трудові компетенції. Доцільною є розробка таких педагогічних технологій, які дали б змогу формувати творчу особистість, здатну до самоосвіти і саморозвитку, вміння використовувати набуті знання для творчого розв’язання проблем.

Варіативна частина розрахована на 16 годин. Результатом діяльності учнів при вивченні варіативного модуля пропонується проект, який охоплює декілька етапів. Перший етап (організаційно-підготовчий) – вибір об’єкта проектування, дослідження і аналіз проблеми, пов’язаного з історичними відомостями, оглядом фото, матеріалів, схемами виготовлення різних видів народної ляльки. Наступним етапом роботи (конструкторський) – розробка клаузури виробу, опис зовнішнього вигляду і конструкції проектної моделі, підбір і підготовка матеріалів, підбір інструментів. Технологічний етап передбачає послідовність виконання технологічних операцій, їх графічне зображення, пояснення і показ процесу створення іграшки, виготовлення ляльки, а на останньому заключному етапі – економічні розрахунки, створення реклами виробу, підсумковий аналіз проекту.

Зміст модуля «Технологія виготовлення народної ляльки» передбачає не тільки ознайомлення учнів 5-6 класів з технологією виготовлення народної ляльки, а й ознайомлення із обрядово-магічними функціями народних ляльок, типами хатніх ляльок (хатній родовий оберіг, заступник, запорука народження власної дитини тощо). Діти захоплюються матеріалом, що вивчається, тому формування позитивної настанови на уроці у результаті розумно запланованої мети, мотиваційної діяльності відіграє неабияку роль. На уроках стисло і чітко ставиться мета і завдання уроку, здійснюється мотивація навчання, показуємо учням цінність даного матеріалу. Іноді замість пояснювальної мотивації ставиться перед учнями одне або декілька проблемних запитань, пов’язаних з досліджуваним матеріалом [4].

Практична реалізація досвіду роботи проектної методики на уроках трудового навчання та формування соціально-трудових компетенцій учнів шляхом використання сучасних освітніх технологій засвідчила, що виконуючи творчі проекти, учні самостійно здобувають знання, їх застосовують, формують уміння і навички (з допомогою вчителя) не тільки з трудового навчання, а й з інших предметів, які вивчаються у школі та використовують власний досвід. Також метод проектів створює умови для особистісно-орієнтованого підходу у навчанні, формування в учнів таких якостей, як самостійність, відповідальність, вимогливість до себе та інших, вміння працювати як індивідуально, так і колективно.

Основні відомості про народну ляльку-мотанку.

Лялька з тканини є самобутнім явищем у побуті та мистецтві українців і виконує ряд функцій: ігрова, магічна, обрядова.

Ляльки за конструкцією бувають: без ніг, без рук і без ніг, але голова і тулуб є у кожної ляльки.

Лялька-оберіг, лялька-мотанка, іграшкова чи сувенірна — усі вони мають своє особливе призначення. Лялька-мотанка багата на символіку, адже недарма її ставили в хаті як оберіг. Хатня мотанка є оберегом, захисником дому, в якому вона знаходиться, та родини, якій вона належить, пов’язана з ідеєю материнства, родючістю, хлібом. Навіть коли жінка робила ляльку для дитячої гри, вірила у магічний засіб викликати появу на світ ще однієї дитини. Та головне – спосіб творення і внутрішня основа ляльки. Вона має вузловий характер і робиться шляхом зав’язування і намотування шматочків тканини , ниток, стрічок без допомоги голки. Ось чому лялька має назву «мотанка». Нитки мають бути натуральні: шерсть або льон. Можна робити ляльку із соломи чи трави. Солому треба розпарити у воді, а траву прив’ялити на сонці для гнучкості. Нитку мотають за Сонцем, тобто спрямовують енергію у русло росту і розвитку, щоб приносити щастя та удачу. На кожен зав’язаний вузлик наговорюють побажання, молитву, можна просто «на здоров’я», «на добробут» тощо. Майстер змотував спіраль — символ безкінечності Буття і вічності, обов’язково вузлова лялька моталася за рухом сонця – тоді вона принесе удачу та щастя, і, покриваючи її шматинкою, вкладав свої думки й наміри. Потім голова обмотувалася ниткою, яка викладалася у формі хреста. Важливий етап намотування хреста на обличчі ляльки. Підбирали нитки, виходячи із значення кольорів: зелений – колір здоров’я та багатства; червоний – колір життя, вогню, кохання;  жовтий – колір сонця, пшениці, землі, фізичного світу; синій – колір творчості та саморозвитку; фіолетовий – колір мудрості; золотий – колір Божої любові.

Робота з виготовлення ляльки цікава тим, що сама символіка підсилювалася думкою: ниточка не обрізалася, поки лялька не скрутиться. Так само робився хрестик і вся накрутка, а ця основна нитка йшла і йшла, поки повністю лялька вже вся не скрутиться і не буде готова.

Лялька повинна бути одягнена у світлу вишиту сорочечку, під’юпник (або нижня спідничка) і запаску. Всі елементи одягу були оберегами: спідниця символізувала землю, сорочка позначала три часи – минулий, теперішній і майбутній. Обов'язковими атрибутами були вишиванка та намисто, які уособлювали достаток. Головний убір – очіпок, стрічка чи хустка, що символізували зв’язок з небом, інколи схожий на обрядовий убір нареченої. Раніше кожна дівчинка вміла робити цей оберіг, тому до цього ставились так само відповідально, як і до вишивання шлюбного рушника [4].

Прикрашали мотанку народними орнаментами і вишивкою. Основні вимоги щодо виготовлення ляльок-оберегів: при виготовленні заготовки тіла ляльки нічого не можна проколювати голкою – все приматується і прив’язується, голівка ляльки робиться окремо, після чого на ній вимотується сакральний хрест, і чим більше у нього смуг, тим складніше його зробити. Потім змотується й прив’язується тулуб, ручки та усе інше. Всі перемотування повинні бути нитками і тканиною, теж хрестом, тільки потрібно ретельно рахувати вузлики – їх кількість повинна бути непарна. Навіть волосся до голови не бажано пришивати, а прикріплювати хустками та іншими головними уборами. Голку можна брати в руки, коли починаєш прикрашати та наряджати.

Здавна виготовлення ляльки супроводжувалося обрядовими піснями і це було свого роду магічним актом, спрямованим на добру долю, подружню злагоду, щасливе весілля, гармонію в родині.

Відомо, що лялька-берегиня мала сакральне значення, а також її вигляд і одяг ніс символічне навантаження. Так, у Берегині спідниця символізує зв’язок з Матір’ю-Землею, сорочка  уособлює світ людей, а хустка чи віночок забезпечують зв’язок із Всесвітом. Ляльку обов’язково прикрашали, особливої уваги надаючи весільній, для якої робили віночок зі стрічками, оздоблювали низ сорочок вишивкою, а на шию надівали декілька рядів  червоного намиста.

Інший неодмінний атрибут ляльки-берегині – розпростерті в жесті захисту руки, адже лялька – ще й символ Богині-Матері, яка дає життя і пряде нитки людських доль. Та ниточка, якою мотається лялька-берегиня – це символ щасливої нитки, що її пряде кожному з нас Велика Богиня, золота нитка, яка єднає покоління в міцний єдиний Рід, береже і захищає, дає силу, наснагу і добробут. І майстриня, створюючи ляльку-мотанку, закладає у своє творіння щасливі побажання, яких вона просить для майбутнього власника ляльки у Хранительки Долі.

При рівнянні ляльки, обрізанні зайвих ниточок говорять заговір: «Нитку відрізаю – все лихе, недобре від себе відтинаю». Слідкують, щоб не обрізати дуже багато, бо можна відмовитися і від хорошого у житті.  Ляльці не роблять обличчя, лише прямий хрест – символ сонця. 

Ще відомі ляльки-зернівки (в них зашивали зерно і ставили на покуть, саме його кидали в перші борозни), утішниці (така лялька була дуже нарядною і мала при собі солодощі, які давали дитині), сонні (в них закладали трави, які оберігали сон дитини) та інші.

Цікавими є і весільні ляльки, або як їх ще називають нерозлучники. Особливістю таких ляльок є спільна рука для молодої і молодого як символ майбутнього нерозривного подружнього життя. Таких «молодят» обов’язково садили перед молодими, коли вони їхали по селу, а до ляльок робили почот з боярами та дружками. Цікаво, що кожна дівчина на посаг готувала не лише рушники і сорочки, а й ляльки-мотанки, якими їй дозволялось бавитись, поки у подружжя не було власних дітей, такі дії навіть вітались, бо вважали, що так швидше молода затяжіє. А коли тривалий час не було дітей, то таку ляльку клали в ліжечко, щоби привернути душу до цієї родини. Коли дитинка народжувалась, ця лялечка передавалась їй з обереговою метою.

Існувало три типи ляльок-мотанок: немовля, баба-берегиня, наречена. При народженні дитини українці виготовляли ляльку-немовля. Лялька виконана у вигляді немовляти в пелюшках. Її укладали в ліжечко поряд з дитиною для охорони її сну та здоров'я. 

Баба-берегиня допомагала оберігати достаток сім’ї. У середину ляльки вкладали монети, зерно, вовну для збереження домашнього тепла, отримання хорошої вовни овець та грошового достатку. 

Лялька-наречена захищала дівчат від пристріту і підтримувала їх. Цю ляльку багато одягали і прикрашали, так як вона символізувала придане нареченої і привертала багатого нареченного [2; 3; 4]. 

Виготовлення ляльки-мотанки – це свого роду психотерапія, яка бере свої витоки в глибокій давнині, якадопомагає зняти певні психологічні травми. Наприклад, помічено, що діти-сироти, які пройшли майстер-класи по виготовленню ляльки, стають врівноваженішими, і разом з тим вони, роблячи свою лялечку, формують образсвоєї майбутньої матері.

Будь-яка річ, виготовлена власними руками, сприяє самоствердженню особистості, розвитку креативного мислення та здатності чітко уявляти майбутні результати своєї праці. Ясна річ, дитині повинні допомогати батьки або принаймні не заважати їй. Майстерно зроблена, пишно вдягнена лялька є цінним предметом домашнього майна, разом з тим виступаючи посередницею між старшим і молодшим поколіннями, запорукою добробуту, щасливого родинного життя, й захисту від злих сил.
І сьогодні серед розмаїття сучасних ляльок народні ляльки з тканини є особливим видом з неосяжною енергетикою, які цілюще впливають на психіку й здоровий розвиток дитини. Саме тому в наші дні вони стають все більш і більш популярними. Нині аби зрозуміти сутність мотанки, не обов’язково народжуватися у селі, варто лише відшукати та зберегти у собі чарівний дитячий світ маминої пісні чи дідової казки, збагнути, яке довжелезне коріння народної пам’яті.

Зараз лялька- мотанка є своєрідним символом України, проявом нашої багатогранної культури і яскравим мистецьким витвором, в який закладена любов і добрі наміри.

Література

1. Грушевський М. Дитячи забавкы та гри усяки // Київська старовина. – Т. 86. – 1904. – Липень – серпень. – С. 51 – 105.

2. Демченко І. До питання розвитку художньої творчості учнів початкової школи // Рідна школа. – 2003. − №2. – С. 6.

3. Найден О. С. Українська народна іграшка : Історія. Семантика. Образана своєрідність. Функціональні особливості. . – К., 1999.

4. Однорог О. В. Лялька як самобутнє явище у побуті та мистецтві українців.

Рівне 2011. [ Електронні ресурси voynivka-oleks.edukit.kr.ua].

5. Программа для собирания коллекций детских игрушек и материалов по детским играм и забавам // Киевская старина. – Т.74. – К., 1901. – Июль – август.