УДК 373.2.064.3:316.647.5

Павловська Анастасія

Вахняк Надія Вікторівна

Мелітопольський державний педагогічний університет

ім. Б. Хмельницького, Україна

ФОРМУВАННЯ ТОЛЕРАНТНИХ ВЗАЄМОСТОСУНКІВ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Анотація. В статті розглядаються особливості формування толерантних взаємовідносин у дітей дошкільного віку, вплив ігрових методів та роль батьків і педагогів у вихованні толерантних стосунків.

Ключові слова: формування, виховання, толерантність, дошкільний вік, стосунки, дитинство, співпраця, метод, педагог, батьки, гра.

Актуальність проблеми. Проблема толерантності є досить актуальною у сучасному багатогранному світі. Саме толерантність є основною цінністю сьогодення. Виховання у дошкільнят поваги, терпимості, здатності до розуміння та любові до іншого надасть їм змогу реалізувати себе в колективі, а в майбутньому і в суспільстві. Недаремно на актуальність означеної проблеми вказують Концепція безперервної системи національного виховання, Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності, Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті, Закони України „Про освіту”, „Про охорону дитинства”, Національна програма „Діти України”, програма розвитку дитини дошкільного віку „Українське дошкілля”, програма „Дитина в дошкільні роки” та ін.

Мета статті полягає у вивченні процесу формування і виховання толерантності у дітей дошкільного віку.

Аналіз останніх досліджень і публікацій з даної проблеми. Значну увагу різним аспектам дослідження розвитку толерантних взаємостосунків дітей дошкільного віку надавало багато вчених, зокрема: Л. В. Артемова, І. Д. Бех, Л. С. Виготський, Л. І. Врочинська, Н. В. Гавриш, К. Н. Гален, Д. Б. Ельконін, А. С. Карнейчик, О. Л. Кононко, К. Л. Крутій, А. А. Петрикович, Т. І. Поніманська, І. А. Царик, А. Г. Шопенгауер та ін.

Слушним, на наш погляд, є твердження А. Г. Шопенгауера й К. Н. Галена, „толерантність” – це ставлення „Я” перед самим собою, решти – „Ти”, „Він”, „Ми”.

Виклад матеріалу. Наразі „толерантність” – один із найпопулярніших термінів у вітчизняній і зарубіжній соціально-політичній, культурологічній та педагогічній літературі. Толерантність вважається ознакою високого духовного та інтелектуального розвитку індивідуума, групи, суспільства в цілому. Значення слова „толерантність” в різних країнах звучить по-різному: в Англії – це готовність бути терпимим, поблажливим; у Франції – відношення, коли людина думає і діє інакше, ніж ти сам; в Китаї – бути по відношенню до інших великодушним; в Росії – вміння прийняти іншого таким, яким він є.

Толерантність – це повага, прийняття і правильне розуміння багатого розмаїття культур нашого світу, форм самовираження і способів прояву людської індивідуальності. Найбільш поширене психолого-педагогічне розуміння толерантності передбачає терпимість до різних думок, неупередженість в оцінках людей і подій.

З позиції нашого дослідження, виявляти толерантність – це означає визнавати те, що люди розрізняються за зовнішнім виглядом, положенням, інтересами, поведінкою і цінностями, володіють правом жити у світі, зберігаючи при цьому свою індивідуальність [2, с. 21].

Дошкільне дитинство – це час досягнень і проблем не тільки однієї маленької людини, а й усього суспільства в цілому. У цьому віці відбувається формування у дітей навичок шанобливого і доброзичливого ставлення до людей. Як показує досвід, для того, щоб виховати дитину толерантною, необхідно спочатку самому бути толерантним, враховуючи такі позиції:

– не ображати;

– вислуховувати та враховувати думку дитини й рахуватися з нею;

– вміти прощати образи і просити вибачення (це найскладніший момент, але в той же час і найважливіший, оскільки у дітей загострене почуття справедливості);

– вміти домовлятися без сварок і руйнівних конфліктів, оскільки у повсякденному житті неможливо уникнути протиріч інтересів, бажань і думок;

– не можна принижувати гідність дитини – ігнорувати її, виявляти неповагу до її захоплень;

– не варто змушувати дитину за допомогою сили робити те, чого хочеться вам.

Основи толерантних взаємостосунків закладаються у дошкільнят в процесі роботи на заняттях, в самостійній ігровій діяльності, під час дозвілля та екскурсій. Це величезна щоденна робота вихователів.

Разом з тим, вважаємо за потрібне підкреслити, що однією з найважливіших ланок з виховання основ толерантності у дошкільнят є спілкування батьків з дітьми. Вихователі навряд чи зможуть перевиховати батьків, але можуть вплинути на характер взаємин батьків з дітьми, відкоригувати їхні дії по відношенню до дитини та з іншими людьми, проводячи спеціальну роботу [4, с. 134].

Здійснений нами аналіз наукової літератури показав, що формуючи толерантність у дошкільнят, необхідно спиратися на ігрові методи виховання, оскільки гра є основним видом діяльності у цьому віці.

Ми схиляємося до думки Л. С. Виготського, що в грі дитина завжди вище свого середнього віку, вище своєї звичайної поведінки, вона у грі на голову вище самої себе [6].

Загальновідомим фактом є гра, як провідний вид діяльності дитини дошкільного віку. Вона дає можливість такої орієнтації в зовнішньому світі, яку ніяка інша діяльність дати не може. Предметом ігрової діяльності є доросла людина як носій певних суспільних функцій, що вступає в певні стосунки з іншими людьми, використовує у своїй предметно-практичній діяльності певні правила. Тому так важливо використовувати гру у вихованні толерантності в дошкільному віці.

Особливу відповідальність дошкільного періоду дитинства Д. Б. Ельконін вбачав у тому, що саме в цей період відбувається інтенсивне орієнтування дитини в соціальних відносинах між людьми, в їхніх трудових функціях, громадських мотивах і завданнях їхньої діяльності [4]. Саме у цьому віці необхідно формувати вміння будувати взаємини з оточуючими на основі співпраці і взаєморозуміння, готовності прийняти інших людей, їхні погляди та звички такими, якими вони є. Дітей дошкільного віку потрібно навчити правилам толерантного спілкування: поважати співрозмовника; намагатися зрозуміти те, про що говорять інші; обстоювати свою думку тактовно; шукати кращі аргументи; бути справедливим, готовим визнати правоту іншого; прагнути враховувати інтереси інших [3, с. 6].

Цьому сприяють різні групи методів виховання толерантних взаємостосунків у дітей дошкільного віку:

1. Методи, що забезпечують формування моральної свідомості (суджень, оцінок), за яких широко використовується народна творчість, художня література, надбання культури народу.

2. Методи створення у дітей практичного досвіду соціальної поведінки, які включають елементи від спостереження до формування позитивної поведінки дітей.

3. Методи, що формують моральні почуття, емоції і відносини у дітей.

Враховуючи актуальність досліджуваного питання, необхідно зазначити, що в декларації принципів толерантності вказано: „Виховання в дусі толерантності починається з навчання людей тому, в чому полягають їхні загальні права і свободи, щоб забезпечити здійснення цих прав, і заохочення прагнення до захисту прав інших” [2].

Формуючи у старших дошкільників емоційно-оцінне ставлення до поведінки людей, необхідно закріплювати отримані дитиною знання. З допомогою дорослого вони можуть самостійно виділяти ситуації, в яких присутнє порушення чиїхось прав або приклади нетолерантного ставлення, оцінювати їх. Необхідно вчити знаходити разом з дітьми якомога більше альтернативних вчинків в тій чи іншій ситуації. Саме така робота сприяє формуванню стійкої толерантної поведінки, умінню самостійного оцінювання власних дій і вчинків.

Вважаємо за доцільне підкреслити, що те, наскільки буде толерантна дитина, багато в чому залежить від дорослих, від присутності толерантності в їхніх діях, вчинках, судженнях. Необхідно поважати в дитині людину з усім хорошим і поганим, що в ній є. А поважати – це розуміти, підтримувати, вірити. Кожна дитина неповторна і прекрасна. Тільки неповторність особистості допоможе обрати свій життєвий шлях і пройти саме його. Дитина має право на власне „Я”, має право бути самою собою. Тому від дорослого залежить її майбутнє, уміння поважати і цінувати не тільки себе, а й навколишніх.

ЛІТЕРАТУРА

1. Вовк Л.А. Толерантность как способность понять и принять другого / Л.А. Вовк // Валеология: научно˗практический журнал. – 2003. – № 3. – С. 51-52.

2. Декларация принципов толерантности: Утверждена резолюцией 5.61 Генеральной конференцией ЮНЕСКО от 16 ноября 1995 г. // Учительская газета. – 2000. – 12 сент. – с. 21.

3. Демиденко М. Виховуємо толерантність / М. Демиденко, О. Кулькова // Шкільний психолог. – 2002. – №15. – с. 6.

4. Клепцова Є. Ю. Психологія і педагогіка толерантності: навч. посібник для вузів / Є.Ю. Клепцова. – М.: Акад. проект, 2004. – с. 175.

5. Мириманова М. Толерантність як проблема виховання / М. Мириманова // Розвиток особистості. – 2002. – №2. – с. 104.

6. Орлова М. Формирование толерантности у дошкольников / М. Орлова // Дошкольное воспитание. – 2003. – №11. – с. 51.