Моральний облік правителя: ретроспективний
аналіз і сьогодення
Муцураєва Л. А., студентка
Науковий керівник:
Бостан Л.М., к.ю.н., доцент
Запорізький національний університет
Людина
як соціальна істота є учасником різних видів діяльності, зокрема державної, яка
здійснюється через реалізацію органами державної влади закріплених за ними
функцій і повноважень у різноманітних сферах суспільного життя. Представник
державної влади являється персоніфікованою ланкою соціальної взаємодії між
державою і суспільством. Він є «обличчям» влади, відображенням її суті. Зі здобуттям незалежності державна влада в
Україні «напрацювала» чималий перелік проблем, пов’язаних з корупцією,
насильницькими злочинами, що порушують права і свободи людини, та іншими
службовими зловживаннями. Останні, з-поміж інших проблем, нерідко зумовлені не
доброчесністю носіїв державної влади, а відтак забезпечення високого морального
рівня осіб, уповноважених на виконання функцій держави є одним із пріоритетних
напрямів реформування публічної адміністрації [1; 49].
До
проблеми морального обліку правителя традиційно звертаються дослідники історії
етичних, політичних та правових учень. Зокрема, Т.Г. Аболіна, Т.Г. Андрусяк,
Л.С. Васильєва, О.О. Вігасіна, А.А. Гусейнова, Ю.В. Ірхіна, О.В. Мартишина, В.С.
Нерсенянц, Ф.П. Шульженко та інші учені. Однак вивчення цього питання в
історичній ретроспективі потребує більш докладного аналізу. Оскільки
спеціальних досліджень присвячених розвитку ідеї доброчесності в діяльності
державної влади, небагато.
Ідеї
щодо образу ідеального правителя було висвітлено ще декілька тисячоліть назад у
політико-правовій думці Стародавньої Індії та Китаю. Важливого значення у
давньоіндійській релігійно-філософській та політичній думці надавалося поняттю
«дхарми», яка тлумачилася як морально основа, закон, звичай. Концепція «дхарми»
конкретизувалася у правилах доброчесної поведінки людини, які визначалися
залежно від її місця в соціально-становій ієрархії [2; 125-135]. Положення про моральний облік
справедливого правителя та здійснення неупередженого та справедливого
правосуддя відображено в низці давньоіндійських дхармашастр, таких як: «Закони
Ману», «Бріхаспаті-смріті», «Катьяна-смріті». Зокрема, «той суддя , який
мовчить, і той, який говорить неправду, грішать обидва» («Закони Ману») [3; 383].
Морально-правові
погляди були втілені в ідеях філософського-релігійних вчень Стародавнього
Китаю: даосизму, конфуціанства, легізму. Засновником даосизму являється мудрець
Лао-цзи. Його основоположні ідеї викладені у філософській поемі «Дао де цзин»
(ІV-ІІІ ст. до н.е.) [3; 10]. Центральною
філософською категорією цієї книги являється поняття Дао, що представляє собою
всезагальний закон, джерело всього сущого. Право на небесний мандат означало
володіння найбільшою кількістю Де [4; 12], а «найкращим
правителем вважався той, про якого народ знає лише те,що він існує…» [5].
Погляди
щодо морально-етичного обліку правителя були відображені в працях
давньогрецьких і давньоримських філософів. Зокрема,
вагомий внесок у
правову й політичну теорію належить Цицерону. Згідно з
його доктриною, правитель має бути мужнім, милосердним, справедливим, благочестивим і
красномовним реформатором-аристократом, "першим громадянином держави",
схожим на самого мислителя [6; 26].
Образ
ідеального правителя був центральною ідеєю політичного трактату «Державець»
відомого італійського мислителя Нікколо Макіавеллі. Філософ й письменник виклав
своє бачення ролі правителя, зазначивши, що "ніщо не викликає такої пошани
до владаря, як його великі діяння і особистий приклад рідкісних доблестей"
[7; 158], тобто лише завдяки своїм високим моральним чеснотам – мудрості,
розуму, доброчинності та справедливості можновладець заслужить підтримку й
пошану народу.
Моральний
облік правителя був змальований у працях мислителів Київської Русі. Важливе суспільне
значення мав на той час релігійний і філософсько-політичний твір "Слово
про закон і благодать" видатного мислителя Іларіона — першого українця на
престолі Київського митрополита, висвяченого на цю посаду без погодження з
візантійським патріархом [8; 225]. Багато тем,
розроблені Іларіоном, розвивав у своїх творах («Повчання до дітей», «Лист
двоюрідному братові Олегу Чернігівському», «Уривок») мислитель і політик,
київський князь Володимир Мономах. Образ ідеального правителя у Мономаха, як і
у Іларіона, - це образ милосердного мудреця, для якого в першу чергу важливі
інтереси країни, турбота про благо людей («всього ж паче убогих не забувайте,
але скільки могуще за силою годуйте, і додайте сироті, і вдовицю, оправдая
самі, а не вдаватися сильним погубити людину») [9; 556]. Це
пов'язане з розумінням відповідальності за людей своєї землі.
На
сьогоднішній день вимоги на посади органів державної влади та місцевого
самоврядування врегульовано законодавством. Такі вимоги називаються виборчими
цензами. Існує також моральний ценз – виборчого права позбавляються особи, які
не відповідають певним моральним вимогам з боку суспільства. У деяких випадках
ці моральні вимоги чітко прописані в законодавстві (вести пристойний спосіб
життя, не зловживати алкоголем і наркотиками, не бути позбавленим батьківських прав тощо), в інших –
мають загальний характер, що створює труднощі щодо їхнього трактування і
застосування.
Суспільство чекає від обраних
представників влади та держслужбовців поведінки, яка базується на більш високих
стандартах, ніж просто повага до закону. Крім нього в свідомості посадовців
повинне існувати розуміння того, що рішення, які вони щоденно приймають, в
будь-якому випадку впливають на громадян.
Події,
що останнім часом відбувалися в Україні, пов’язані із численними випадками
порушення прав та законних інтересів громадян, дискредитації вищих органів
державної влади та органів місцевого
самоврядування через часті випадки вчинення корупційних діянь, недотримання в
своїй діяльності положень Конституції України та чинного законодавства
посадовими особами даних органів Існуюче кадрове наповнення вищих органів державної влади вимагає
детальної перевірки та відповідного оновлення [10].
Тому
в Україні 16 вересня
2014 року був прийнятий Закон «Про очищення влади» (іншими словами – Закон про
люстрацію), метою якого є дати змогу
в першу чергу відновити довіру громадян до органів державної влади та органів
місцевого самоврядування, як гарантів дотримання законності та забезпечення
їхніх прав, а також звести до мінімуму випадки корупції в даних органах.
Отже, історичні корені ідеї доброчесності влади мають давні витоки. Ця ідея розвивалася різноманітними філософськими традиціями країн Сходу і Заходу. Етичні концепції державного правління передбачали єдність політичних та моральних цінностей, висували високі вимоги моральних якостей верховних правителів та інших державних службовців, утім за особливих обставин, допускали відступлення влади від моральних принципів задля збереження загального добробуту. На сьогоднішній дуже актуальним є питання морального обліку правителя, бо влада − це не тільки засіб для реалізації своїх амбіцій, це й великий обов’язок і відповідальність, бо, по-перше, правитель має давати звіт перед власною совість і гідністю, по-друге, відповідальність перед суспільством, яке йому довірилося. Подальша розробка механізмів запровадження додаткових заходів контролю за особами, які призначаються на відповідальні посади в органах державної влади (державних органах) та органах місцевого самоврядування, сприятиме попередженню вчинення злочинів, спрямованих проти держави, її конституційного устрою, правосуддя, а також відновленню довіри в громадян до системи влади в Україні.
Література