Студентка 5 курса Тищенко І.Д.

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, Україна

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ

КОМУНІКАТИВНОЇ ПОВЕДІНКИ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

ІЗ ТЯЖКИМИ ПОРУШЕННЯМИ МОВЛЕННЯ

Мовленнєва діяльність є основою формування соціальних зв’язків людини з навколишнім світом. При порушенні мовленнєвої функції у індивіда виникають проблеми, пов’язані зі спілкуванням, спостерігаються відхилення в комунікативній поведінці (О. Асмолов, О. Бодалев, Л. Божович, І. Коробейніков, А. Налчаджян). Комунікативна поведінка виступає в якості однієї з основних умов розвитку дитини, найважливішого чинника формування діяльності, спрямованої на пізнання й оцінку дитиною самої себе при взаємодії з іншими людьми (Л. Виготський, О. Запорожець, М. Лісіна, В. Мухіна, Ю. Прохоров, Й. Стернін, О. Смірнова, Д. Ельконін, Л. Петровська, М. Джерелієвська).

Виникнення у дітей молодшого шкільного віку тяжких мовленнєвих порушень в різній мірі впливає на становлення і розвиток комунікативної функції мови, призводить до недорозвинення пізнавальної, емоційно-вольової, особистісної сфер. Численні публікації І. Гріншпуна, І. Марченко, Г. Гуровець Р. Левіної, Л. Спірової, Л. Халілової, Г. Чиркіної вказують на факт наявності у молодших школярів із ТПМ стійких порушень комунікативного акту, які супроводжуються незрілістю окремих психічних функцій, емоційної нестійкістю, недорозвиненням когнітивних процесів. Комунікація набуває особливих рис, становлення і розвиток комунікативної поведінки дітей затримується (Н. Чередніченко, А. Савицький, І. Марченко, В. Тищенко, Ю. Коломієць).

Мета статті полягає у теоретичному аналізі психологічних особливостей комунікативної поведінки молодших школярів із тяжкими порушеннями мовлення.

Комунікація визначається як взаємодія між людьми, під час якої відбувається обмін думками, інформацією, формується ставлення до отриманої інформації, що сприяє взаєморозумінню. Для створення ефективної комунікації, співрозмовникам необхідно враховувати як позитивні, так і негативні фактори мовленнєвої взаємодії. Комунікативні вчинки будуть вдалими або невдалими в залежності від того, наскільки доцільним буде вибір комунікативної поведінки.

В. Карасик розглядає комунікативну поведінку, як прояв мотивованої та частково немотивованої символічно опосередкованої активності, спрямованої на підтримку контакту, емоційного взаємовпливу, обміну інформацією та самовираження. Виділяють наступні елементи комунікативної поведінки: мовленнєві етикетні формули і ситуації їх вживання; прийняті в певних ситуаціях теми спілкування; тривалість спілкування; дотримання часових рамок комунікації; інтервали та частота спілкування різних груп людей; пріоритети спілкування.

О. Семенюк, В. Паращук виокремлюють найтиповіші особливості комунікативної поведінки: говоріння як провідний вид мовленнєвої діяльності;

комунікативна етика; комунікативна оцінка говоріння, практичної діяльності, слухання та мовчання; комунікативна відповідальність; комунікативна емоційність.

У роботах Є. Верещагіна, В. Костомарова комунікативна поведінка поділяється на вербальну і невербальну. Вербальна комунікативна поведінка — це мовна поведінка, яка визначається сукупністю норм і традицій спілкування, пов’язаних з тематикою і особливостями організації спілкування в різних комунікативних ситуаціях. Невербальна комунікативна поведінка — це поведінка, обумовлена сукупністю норм і традицій, що регламентують вимоги до використовуваних в процесі спілкування невербальних знаках.

Комунікативна поведінка визначена конкретними умовами спілкування, перш за все, ситуацією спілкування. Володіння зовнішньою формою комунікативною поведінкою — не менш важливе при спілкуванні ніж володіння внутрішньою формою — лексико-граматичними та фонетичними навичками, а також змістовним боком мовленнєвої діяльності — умінням виразити свою думку. Невірна мовленнєва поведінка означає або невірну інтерпретацію висловлювання співрозмовника, або невідповідне вживання будь-якої мовленнєвої формули, або невживання її там, де того потребує ситуація спілкування.

Молодший шкільний вік є важливим етапом у становленні та формуванні моральної індивідуальності дитини, оскільки його основним змістом є оволодіння навичками орієнтації у своєму внутрішньому світі, здатністю співвідносити загальні і часткові ролі, усвідомлювати й оцінювати своє місце в соціумі через комунікативні стосунки з іншими. Основною причиною, що впливає на появу новоутворень в особистості молодших школярів, є зміна соціальної ситуації розвитку, що висуває нові вимоги до комунікативної поведінки, діяльності, навчання, до системи відносин із дорослими, новими особливостями спілкування. У молодшому шкільному віці мотив спілкування дітей з іншими людьми виражає прагнення розуміти співрозмовників з метою успішного здійснення певного мовленнєвого вчинку або спільної діяльності.

Теоретичний аналіз комунікативної поведінки молодших школярів із ТПМ доводить, що у даної категорії дітей більшість проблем, пов’язані з вербальним спілкуванням, спостерігаються трудності комунікативної поведінки. Все це ускладнює взаємини між дитиною із ТПМ та її соціальним оточенням.

Під комунікативною поведінкою дітей із тяжкими порушеннями мовлення розглядають як сукупність зовнішніх проявів мовленнєвих реакцій людини, пов’язаних з передачею або прийомом інформації в різноманітних ситуаціях соціальної взаємодії. У якості його провідних факторів виступають формальні аспекти комунікативної поведінки (інтонація, тривалість висловлювань, частота звернень до партнера, легкість включення в розмову, наявність персеверацій, плавність, гучність мови, швидкість реакції відповідей, частота пауз-зупинок, емоційність мови, використання невербальних засобів — міміки, жестів); комунікативний контроль (вміння оцінювати іншого учасника комунікації, контролювати власний емоційний стан); комунікативні схильності (вміння легко і швидко встановлювати ділові і товариські контакти з людьми, розширювати сферу спілкування, приймати участь у громадських заходах, пов’язаних з використанням мови); особистісні риси, що впливають на комунікативну поведінку — самодостатність, емоційна стійкість, розслабленість, сміливість, розсудливість, свідомість, дипломатичність, схильність до побоювання, недисциплінованість, жорсткість, радикалізм, довірливість, чуйність, домінантність.

У дітей із тяжкими порушеннями мовлення спостерігаються серйозні труднощі в організації власної комунікативної поведінки та негативно позначаються на їхньому спілкуванні з оточуючими людьми. Л. Соловйова зазначає, що взаємозумовленість мовленнєвих і комунікативних вмінь у даної категорії дітей призводить до того, що такі особливості мовленнєвого розвитку, як бідність і не диференційованість словникового запасу, недостатність дієслівного словника, своєрідність зв’язного спілкування, перешкоджають здійсненню повноцінного спілкування, наслідком цих труднощів є зниження потреби в спілкуванні, не сформованості форм комунікації (діалогічне і монологічне мовлення), особливості поведінки; незацікавленість в контакті, невміння орієнтуватися в ситуації спілкування, негативізм.

Найпоширенішими причинами порушення комунікативної поведінки у дітей із ТПМ є: порушеннями фонації, артикуляції, плавності мови (заїкання), афазією (трудність вживання слів) у дітей, а також особливості навколишнього мовного середовища.

Діти молодшого шкільного віку із тяжкими порушеннями мовленнєвого розвитку не можуть виконувати словесні вказівки, будувати речення, пов'язувати слова, у них повільне і нерозбірливе мовлення, а також труднощі з артикуляцією. Артикуляційні порушення характеризуються підміною одного звука іншим, пропуском або спотворенням звуків.

Вираження комунікативної поведінки у молодших школярів із ТПМ дуже обмежене. Незважаючи на те, що більшість дітей здатні розуміти звернену до них мову, самі вони майже не мають можливості у словесній формі спілкуватися з оточенням. Це призводить до тяжкого становища дітей у колективі: вони повністю або частково позбавлені можливості брати участь в іграх з однолітками, у громадській діяльності.

О. Грибова, Н. Єришева виділяють найбільш характерні особливості вербальної і невербальної комунікативної поведінки молодших школярів із тяжкими порушеннями мовлення: недостатня увага до мови співрозмовника, нерозуміння комунікативних намірів співрозмовника; стислість діалогів; шаблонність, використання заздалегідь вивчених фраз; наявність необґрунтованих пауз у мовленні; повторення фраз, повернення до раніше вимовленого; «без адресність» звернень, просте повідомлення про свою потребу без звернення до конкретної особи; нездатність оцінювати висловлювання інших; недостатнє використання формул залучення уваги, підтримки інтересу до теми розмови, емоційної лексики; переважно невербальна реакція на похвалу; рідше використовують елементи адекватної невербальної поведінки в спілкуванні з однолітками, батьками, вчителями; слабка інтенсивність міміки, жестикуляції, використання жестикуляції.

Під час досліджень О. Мастюкової та А. Іполітової встановлено, що характеристика комунікативного розвитку дітей з ТПМ є важливим фактором становлення їхніх міжособистісних відносин, а тяжкі мовленнєві порушення негативно впливають на спілкування школярів з однолітками. Одні діти з тяжкими порушеннями мовлення прагнуть до спілкування, в інших переважають нестійкі форми спілкування, у третіх — спостерігалася негативна і аутистична поведінка.

Діти з нестійкими формами спілкування на початку охоче вступають в контакт, здатні проявити інтерес до партнера по спілкуванню спільної діяльності, але надалі інтерес пропадає, вони стають пасивні, байдужі до спілкування, насилу вступають в проблемну ситуацію спілкування, а при ускладненнях відмовляються продовжувати взаємодії .

Діти з негативним ставлення до співрозмовника — замкнуті, сором'язливі, а іноді проявляють агресивну поведінку. Необхідність виконати прохання, завдання викликає в них невротичні реакції. Залучення в колективну діяльність викликає опір.

Отже, невміння спілкуватися, негативні особливості комунікативної поведінки можуть відображатися на успішності шкільного навчання, породжувати у дитини почуття невпевненості, «очікування неуспіху», формувати низьку самооцінку, внаслідок чого може виникнути емоційна нестійкість і агресивна поведінка, яка нерідко має захисний характер.

Питання особливостей комунікативної поведінки дітей молодшого шкільного віку із ТПМ потребує подальшого вивчення. Важливим залишається виявлення закономірностей становлення у дітей даної категорії навичок комунікативної поведінки; недостатньо вивчені умови, які сприяють повноцінному формуванню основних компонентів комунікативного акту.

Література:

1. Вікова психологія : підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Р. В. Павелків. - Київ : Кондор, 2011. - 468 с. 2. Игнатьева С. А. Коммуникативная деятельность детей с тяжѐлыми нарушениями речи / С. А. Игнатьева // Дефектология. — 2005. — № 6. — С. 21—27. 3. Марченко І. С. Діагностика комунікативних здібностей дітей із ТПМ / І.С.Марченко // Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. –Серія 19. – Випуск 21. – 2012.- С. 172-176. 4. Методика учебно-воспитательной работы в центрах коррекционно-развивающего обучения и реабилитации / М. Вентланд, Т. В Горудко, И. В. Зыгманова, З. Рабе / Под общей редакцией С. Е. Гайдукевич . – Минск, БГПУ, 2009.- 276 с. 5. Прохоров Ю. Е., Стернин И. А. Русские. Коммуникативное поведение / Ю.Е. Прохоров, И.А. Стернин.- М.: Флинта, Наука, 2006.-286 с.