Степанцова Ю. Ю.,

студентка НН ГМІ Національного авіаційного університету, Україна, м. Київ

Науковий керівник: Толкачова І. А., к.ю.н., доцент

РЕФЕРЕНДУМ ЯК ФОРМА БЕЗПОСЕРЕДНЬОЇ ДЕМОКРАТІЇ В УКРАЇНІ

З моменту проголошення незалежності України, шлях до розбудови молодої держави будувався на основах демократії та права. Це твердження було остаточно закріплено у 1996 році з прийняттям Конституції, яка визначила статус України як суверенної, незалежної, демократичної, правової держави, де народ є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в країні.

Наразі, українське суспільство, перебуває на етапі трансформації своєї політичної системи. Відповідно і процес демократизації українського суспільства, який набув за останній час особливого поширення, призводить до підвищення інтересу серед населення до демократичних інститутів, а особливо до форм безпосередньої демократії, в основу яких покладено фундаментальний принцип – принцип народного суверенітету [1].

У реалізації принципу народовладдя особливе місце займають референдуми. Безперечно, воля громадян виявляється під час проведення виборів народних депутатів України, депутатів органів місцевого самоврядування, Президента України. Також, свою волю громадяни України можуть висловити й під час загальних зборів громадян за місцем проживання, під час обговорення проектів законів чи інших рішень, винесених на загальнонародне обговорення тощо. Однак, право на безпосередню участь в управлінні державою народ України може реалізувати лише шляхом участі в референдумах [2].

Референдум, як прояв народовладдя, полягає в тому, що народ шляхом таємного голосування приймає рішення з важливих питань державного значення [3]. Виключенням є ті питання, які не можуть бути винесені на голосування. Згідно зі ст. 74 Конституції України референдум не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії.

В Україні передбачено такий порядок проведення референдуму, який складається з відносно самостійних етапів:

- призначення референдуму (згідно зі ст. 72 Конституції України референдум призначається Верховною Радою України або Президентом України.);

- його підготовка (на даному етапі створюються необхідні умови, наприклад, дільниці для голосування, комісії з проведення референдуму, а також складаються списки учасників референдуму);

- проведення референдуму та голосування (ст. 17 Закону України «Про всеукраїнський референдум» визначено Указ Президента України щодо призначення всеукраїнського референдуму опубліковується в офіційних друкованих виданнях протягом трьох днів з моменту його підписання);

- підрахунок та визначення підсумків референдуму;

- оприлюднення та введення у дію рішень, нормативно-правових актів, прийнятих референдумом (рішення, закони або інші правові акти, прийняті на всеукраїнському референдумі, діють з моменту їх опублікування, а датою прийняття рішень чи правових актів вважається дата проведення референдуму).

Законодавством також передбачено, що після проведення референдуму, як і виборів, отримані результати стають остаточними та обов’язковими з неможливістю перегляду рішення, прийнятих на ньому, будь-яким органом влади. Дана характеристика дає змогу підтвердити незалежність референдуму від жодної форми реалізації установчої влади.

Разом з тим, можемо бачити недосконалість українського законодавства в питаннях проведення референдумів. У п. 20 ст. 92 Конституції України зазначено, що організація і порядок проведення референдумів визначаються виключно законами України. В період з 1991 по 2012 рр., роки чинності Закону України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від 3 липня 1991 року № 1286–XII, ніщо не суперечило нормам Конституції нашої держави. Безумовно, даний Закон не був досконалим. Прийнятий на швидкоруч, задля проведення в грудні 1991 року референдуму про підтвердження Акту проголошення незалежності України, за декілька років перестав відповідати тодішнім реаліям.

Однак, у зв’язку з набуттям чинності Законом України «Про всеукраїнський референдум» вiд 6 листопада 2012 року в Україні виникла ситуацiя, в якiй громадян України фактично позбавили можливостi реалiзації конституцiйного права, а саме брати участь у місцевому референдумi, адже новий Закон України «Про мiсцевi референдуми» так і не був прийнятим [3].

Незважаючи на велику кількість недоліків, що мають місце бути, практика застосування референдуму неухильно зростає. Основним завданням законодавця для забезпечення ефективного функціонування референдуму є термінове вирішення питань пов’язаних із забезпеченням конституційних прав громадян шляхом прийняття Закону України «Про мiсцевi референдуми» та усунення колізій у чинних законах.

Література

1. Конституція України : прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. / Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

2. Про всеукраїнський референдум: Закон України від 06.11.2012 № 5475-VI / Відомості Верховної Ради України. – 2013. – № 44-45. – Ст. 634.

3. Максакова Р. Право громадян брати участь у виборах та референдумах в Українi: проблеми реалізації / Р. Максакова // Вісник Центральної виборчої комісії. – 2013. – №1 (25). – С. 43-48.