Д.б.н.
Христова Т.Є., студ. Рак О.В.
Мелітопольський державний педагогічний університет
імені Богдана Хмельницького,Україна
Особливості фізичного виховання осіб з недостатністю зовнішнього
дихання
За прогнозами в
третьому тисячолітті витрати охорони здоров'я, пов'язані з лікуванням хронічних
неспецифічних захворювань легенів (ХНЗЛ), перевищать витрати на боротьбу із
захворюваннями серцево-судинної системи й онкологічними захворюваннями [1].
Зростанню поширеності хронічних неспецифічних захворювань легенів сприяє
забруднення атмосферного повітря, поширеність паління, у тому числі пасивне
паління, зловживання алкоголем, переохолодження організму, значна частота
гострих бронхітів і пневмоній у періоди епідемій грипу, зміна реактивності
організму людини, а також недоліки в організації лікування [2].
Ріст захворюваності
населення ХНЗЛ, які обумовлюють недостатність зовнішнього дихання, призводить
до збільшення розмірів втрат суспільства від непрацездатності. Хронічні
неспецифічні захворювання легенів в Україні є найпоширенішою патологією серед
хронічних захворювань, ними страждають 4 млн. дорослих і близько 1 млн. дітей.
З віком спостерігається ріст числа хронічних захворювань легенів. Дорослі
хворіють на хронічний бронхіт в 6 разів частіше ніж діти. За матеріалами [1],
захворюваність ХНЗЛ збільшується з 5,9 на 1000 людей у віковій групі 20-29
років до 43,7 - у віці 50-59 років. Це надає проблемі хронічних захворювань
легенів не тільки медико-біологічне та
соціально-гігієнічне, але й економічне значення.
При хронічних
неспецифічних захворюваннях легенів виникають різні порушення в системі
дихання, які вимагають корекції. У літературі є безліч рекомендацій із
застосування лікувальної гімнастики для хворих хронічними неспецифічними
захворюваннями легенів. Проведені дослідження, присвячені розробці й
впровадженню в практику різних варіантів фізичної реабілітації хворих із бронхо-легеневою патологією, у тому числі й нетрадиційних
[3].
На думку багатьох
авторів [2, 3], у комплексному лікуванні хворих хронічними неспецифічними
захворюваннями легенів фізична культура та реабілітація є невід'ємними частинами
й займають визначальне місце серед відновно-реабілітаційних заходів.
Є три ступені
дихальної недостатності: І ступінь - прихована, проявляється задишкою при
фізичному навантаженні, яке раніше її не викликало. У стані спокою
недостатності кисню організм не зазнає; ІІ ступінь - задишка спостерігається
при незначному фізичному напруженні, але за рахунок компенсаторної надмірної
вентиляції, кількість кисню в організмі підтримується на нормальному або
близькому до нього рівні; ІІІ ступінь - поява задишки в стані спокою, гіпоксемії та гіпоксії, суттєва різниця легеневих об'ємів
та інших показників. Розвиток дихальної недостатності веде до погіршення стану
серцево-судинної системи: спочатку спостерігається компенсаторне збільшення її
діяльності, а в подальшому виникає недостатність кровообігу, спостерігаються
зміни в діяльності практично всіх інших органів і систем організму. В легенях і
плевральній порожнині можуть виникати ускладнення у вигляді інфільтратів,
абсцесів, емфіземи, ателектазів, склерозу легень, плевральних спайок.
Лікувальну фізичну
культуру при захворюваннях органів дихання застосовують на всіх етапах
реабілітації хворих. Лікувальна дія фізичних вправ проявляється у вигляді
чотирьох основних механізмів, серед яких при розвитку дихальної недостатності
на перший план виступає механізм формування компенсації та тонізуючого впливу,
а у подальшому - механізм трофічної дії, нормалізації функцій.
Особливістю
методики ЛФК при захворюваннях органів дихання є широке застосування
спеціальних дихальних вправ. Використовують вольове кероване статичне,
динамічне і локалізоване дихання. Перше втягує у роботу дихальні м'язи і сприяє
нормалізації відношення вдих-видих; друге поєднує дихання з рухами і підсилює
вдих або видих; третє підсилює дихальні рухи у визначеній ділянці грудної
клітки і одночасно обмежує її в іншій частині. Хворих навчають довільної зміни
частоти, глибини і типу дихання, подовженого видиху, який може додатково
збільшуватися за рахунок вимови звуків і їх сполучень.
Отже,
значну роль у покращенні стану хворих на ХОЗЛ і профілактиці цього захворювання
грають засоби фізичної культури та реабілітації такі, як лікувальна фізична
культура, масаж, фізіотерапія, дієтичне харчування і інші. Вони допомагають
хворим позбутися шкідливих звичок, зокрема куріння, покращують стан дихальної,
серцево-судинної системи пацієнтів, зміцнюють м’язову систему, посилюють імунореактивність. Лікувальна дія фізичних вправ при
захворюваннях органів дихання зумовлена надходженням імпульсів від рецепторів
м’язів у вищі відділи центральної нервової системи. Це впливає на силу, рухомість
і врівноваженість процесів збудження та гальмування в корі головного мозку, що
проявляється на функціях дихального апарату.
Алгоритм
побудови програм і вибір методики фізичного виховання хворих ХНЗЛ необхідно
будувати у відповідності з: формою вентиляційної недостатності; ступенем
порушення вентиляційної функції; стійкістю організму до гіпоксії; характером
екскурсії грудної клітки; наявністю та особливостями порушення постави.
Література
1.
Гоц
Т.Ю. Захворюваність населення України на бронхіальну астму і поширеність
алергенних чинників повітря / Т.Ю. Гоц // Довкілля та
здоров’я. – 2014. – № 3. – С. 8-10.
2.
Григус І.М. Фізична
реабілітація при захворюваннях дихальної системи: навч.
посіб. / І.М. Григус. –
Львів: Новий світ - 2000, 2012. – 186 с.
3.
Рубан Л.А. Диференційована комплексна фізична
реабілітація при хронічному обструктивному захворюванні легенів / Л.А. Рубан //
Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і
спорту. – 2011. - № 12. – С. 90-96.