С.І.
Городинський
СУЧАСНІ
РЕАЛІЇ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ З ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ
Кафедра внутрішньої медицини,
фізичної реабілітації
та спортивної медицини
(професор В.К. Тащук)
Буковинський державний
медичний університет, м. Чернівці
Сьогодні в
Україні склалася критична ситуація, безпосередньо пов’язана зі станом здоров’я
населення. Тому українська політика XXI ст., визначає стратегію і тактику
розбудови регіональних систем та спрямовує їх на зміцнення здоров’я і
вдосконалення системи охорони, передбачає, перш за все, зменшення
захворюваності, інвалідності й смертності населення, збільшення тривалості
якісного життя.
У сучасний період, як вказує Л.П. Сущенко, професійна
підготовка майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту є процесом, який
відображає науково й методично обґрунтовані заходи вищих навчальних закладів,
спрямовані на формування протягом терміну навчання рівня професійної
компетентності особистості, достатнього для організації фізичного виховання
різних верств населення регіону й успішної праці в усіх ланках спортивного руху
з урахуванням сучасних вимог ринку праці.
Як зазначає Є.М. Григор’єв, при цьому в сучасній педагогічній
науці домінує позиція, яка затверджує, що в характеристиці компетентного
фахівця основна увага повинна бути спрямована на його функціональну підготовку,
у зв’язку з чим освітній процес у вищих навчальних закладах орієнтується
переважно на навчання технологіям професійної роботи, тоді як роль формування
професійно значущих особових якостей майбутнього фахівця в системі вищої
професійної освіти невиправдано занижується.
Сучасність обумовлює докорінну адміністративно-правову
перебудову системи медико-соціальної реабілітації, розвиток інноваційних
спеціалізованих реабілітаційних закладів, виникнення різновидів корекційно-реабілітаційних
служб нового типу – центрів комплексної соціальної реабілітації, центрів
раннього втручання, професійної й трудової реабілітації.
Радикально змінити ситуацію за рахунок існуючої в країні
традиційної системи охорони здоров’я неможливо через відсутність необхідних
коштів для її розвитку. Водночас в інших країнах світу надають великого
значення питанням розвитку фізичного ви- ховання, фізичної культури і спорту,
розглядаючи їх як найбільш економічно вигідний та ефективний засіб профілактики
захворюваності, зміцнення генофонду та розв’язання інших соціальних проблем.
Саме реабілітація, як один із найбільш важливих напрямів у
системі охорони соціального здоров’я, спрямована на профілактику та лікування
захворювань, що призводять до тимчасової чи стійкої втрати працездатності, а також
на повернення хворих та людей з інвалідністю у суспільство і до суспільно
корисної праці.
Модель професійної підготовки фахівців з фізичної
реабілітації передбачає врахування освітніх потреб, нахилів і здібностей студентів
та створення умов для навчання відповідно до їхнього професійного
самовизначення, що забезпечується шляхом реалізації змін у цілях, змісті,
структурі та організації навчально-виховного процесу.
Важливість використання фізичної реабілітації підкреслюють
багато науковців, адже виконання великого фізичного навантаження призводить до
травм та ушкоджень практично всіх органів і систем організму людини.
Процес підготовки фахівця з фізичної реабілітації
відзначається необхідністю різнобічного підходу. Тому проблема професійної
підготовки фахівців із фізичної реабілітації знайшла відображення у багатьох
дослідженнях. Зокрема, розроблено понятійний апарат підготовки фахівців із
фізичної реабілітації (О. Вацеба, Г. Верич, Т. Круцевич, В. Мухін, В. Мурза, С.
Попов, Є. Приступа), висвітлено загальні питання професійної підготовки
майбутніх фахівців із фізичної реабілітації у вищих навчальних закладах (Н.
Бєлікова, А. Герцик, Т. Д’яченко, В. Кукса, О. Міхеєнко, Л. Сущенко);
конкретизовано окремі аспекти медичної та соціальної реабілітації.
Під час розроблення моделі професійної підготовки фахівців з
фізичної реабілітації до відновлювальної роботи було враховано взаємозв’язки
між різними складовими структури системної організації, які грунтувалися на
таких принципах: безперервності, міждисциплінарності, комплексності,
багаторівневості, модульності, універсальності, професійної спрямованості,
стадійності. Структурна схема моделі професійної підготовки фахівців з фізичної
реабілітації складається з таких елементів: зовнішнє середовище, мотиваційний,
змістовий, операційний компоненти, процесуальна і оціночно-результативна
складова та навчальна дисципліна „Фізична реабілітація в спорті”. Кожний
елемент згаданої моделі є цілісністю, що організована з підсистем, які входять до
її складу.
Теоретичний аналіз наукової літератури показує, що існують
різні підходи до класифікації видів професійної компетентності. У дослідженні
В.І. Журавльова знаходимо три групи стандартів професійної компетентності: 1)
професійно-діяльнісні – ступінь оволодіння професійними знаннями; 2) рефлексивні
– самооцінні та зовнішньооцінні, зокрема володіння технікою інтроспекції, 3)
володіння знаннями про здоровий спосіб життя, озброєння засобами соціального та
психологічного захисту від впливу несприятливих факторів професії
Структура професійно значущих якостей особистості майбутнього
фізичного реабілітолога включає духовно-етичні (віра в силу і можливості
спортсменів, чесність, самоусвідомленість); комунікативні (спільна культура, товариськість,
уважність, педагогічний такт); інтелектуальні (відвертість до прийняття інших
позицій, самокритичність, оперативність, ясність і логічність мислення);
вольові (емоційна стійкість, позитивна спрямованість на тренерську діяльність,
впевненість в собі, сміливість, терплячість, вимогливість); психомоторні (сила,
витривалість, спритність) якості.
Серед основних особистісних властивостей майбутнього фахівця,
формуванню яких слід приділили особливу увагу виділені відповідальність,
толерантність, громадянське ставлення до юних спортсменів, оптимізм,
справедливість, педагогічний такт і комунікабельність, вимогливість до себе і
до спортсменів, емпатія, інтелігентність, сучасність і креативність.
Відповідальність справедливо визнається стрижньовою якістю особистості,
оскільки саме вона обумовлює усвідомленість норм, прийнятих в суспільстві,
здатність оцінювати власну поведінку з позицій загальноприйнятих правил, уміння
чітко планувати, долати труднощі, керуючись почуттям обов’язку і причетності до
спільної справи.
Однак недосконалість такої підготовки полягає у тому, що при роботі із хворими реабілітологам необхідно визначати оптимальні засоби фізичної реабілітації, правильно планувати та здійснювати реабілітаційне втручання, а знання та навички, необхідні для цього, майже не розглядаються в процесі їхньої професійної підготовки.
Список використаної
літератури
1.
Кузьмінський А.І. Роль вищого навчального закладу у зміцненні здоров'я студентів//А. І.
Кузьмінський// Режим доступу: http://www.intellect-invest.org.ua/ukr/pedagog_editions_e-magazine_pedagogical_science_autors_
kuzminsky_aii/.
2.
Маркушин А.І., Піддубний О.Г., Цимбалюк Ж.О. Раціональна організація занять
груп фізичної реабілітації на початковому етапі навчання у ВНЗ// А. І. Маракушин, О.Г. Піддубний, Ж.О. Цимбалюк
//Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/PPMB_2014_6_7.
3. Романишин М. Я. Модель
професійної підготовки фахівців з фізичної реабілітації до роботи з
спортсменами // М.Я. Романишин// Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/old_jrn/Soc_Gum/Vchu/N135/N135p110-115.pdf.
4. Сватьєв А. В. Формування
професійно значущих якостей майбутнього тренера-викладача у процесі професійної
підготовки / А. В. Сватьєв // nbuv.gov.ua›PORTAL/Soc_Gum/Pfto/2010_12/files
5. Тищенко Т.Б. Особливості
формування професійно значущих якостей майбутніх тренерів-викладачів з
волейболу у вищих навчальних закладах// Т.Б. Тищенко// Режим доступу: http://enpuir.npu.edu.ua/bitstream/123456789/3857/1/