Биологические науки / 6. Микробиология

Гальчанська О.А., Воронкова О.С.

Дніпровський національний університет ім.Олеся Гончара

ХАРАКТЕРИСТИКА ВІРУСУ СКАЗУ

Сказ – особливо небезпечна, гостро протікаюча, вірусна, інфекційна хвороба теплокровних тварин усіх видів, а також людини, що передається переважно через укус хворої тварини, характеризується ознаками ураження ЦНС і закінчується смертю. У світі щорічно більше 55 тисяч осіб помирають від сказу, з них близько 60% не зверталися за медичною допомогою. У цілому близько 1/3 випадків захворювання пов'язано із зараженням від диких тварин (найчастіше лисиці і вовки) і більше 70% – від домашніх тварин. За медичною допомогою з приводу укусів тваринами звертаються 300-450 тисяч осіб, більше 10 мільйонів людей одержують антирабічні щеплення. За останні 15 років сказом в Україні хворіють в десять разів більше. У 2013 році в Україні виявили півтори тисячі випадків сказу у тварин. Це на 470 більше, ніж у 2012 році. Людей, хворих на сказ, в 2013 році в Україні зареєстрували чотирнадцять. У 2012 році було десять випадків, в 2011 р. – вісім. Багато століть хвороба збирає свою данину. Давньоримський вчений Цельс, будучи переконаним, що "отрута" сказу передається від тварин людині під час укусу, рекомендував припікати вкушене місце. Античний лікар Гален радив сікти тканину навколо місця укусу або навіть видаляти хірургічним шляхом укушенну кінцівку. Однак тільки в 1885 році французький вчений Луї Пастер розробив ефективний метод профілактичної вакцини проти сказу. Ще 150 років тому вкушена, скаженою твариною, людина була приречена. Сьогодні вчені вдосконалюють зброю у війні з древнім і вкрай небезпечним ворогом – вірусом сказу. Незважаючи на те, що в даний час добре відомі основні механізми поширення сказу, існують вельми надійні засоби профілактики хвороби і розроблена стратегія боротьби з інфекцією, попереду ще багато роботи в інтересах підвищення ефективності захисту тварин і людей від смертельно небезпечного захворювання.

Як відомо, вірус сказу проникає в організм в основному через пошкоджену шкіру при укусі. Спостерігаються також випадки зараження вірусом сказу через слизові оболонки травного тракту і аерогенним шляхом.

У «воротах інфекції» на упровадженний вірус діють спочатку неспецифічні захисні механізми. Можливість збереження, розмноження та розповсю-дження вірусу сказу залежить від характеру місцевої тканини, ступеня її іннервації і сприйнятливості потерпілого організму, що пов'язано зі ступенем загальної резистентності організму, виду і віку тварини .

При зараженні сприйнятливої тварини вірус сказу деякий час зберігається у місця впровадження. Вірус виявляється в місці проникнення протягом двох тижнів. У більшості випадків вірус сказу просувається від «воріт інфекції» до центральної нервової системи по периферичних нервах, періневральних лімфатичних судинах .

Розмноження вірусу в клітинах мозку відбувається в інкубаційному періоді. Тут він розмножується, обумовлюючи розвиток дифузного негнійного енцефаломієліту. Одночасно триває просування вірусу по нервових волокнах, але вже до периферії (відцентрово). Так збудник сказу потрапляє в слинні залози (це за 3–10 днів до появи перших клінічних ознак захворювання), де розмножується в клітинах нервових вузлів і після їх дегенерації виходить в протоки залоз, інфікуючи слину. Таким же шляхом вірус потрапляє і в слізні залози, сітківку і рогову оболонку очей, в наднирники, де, мабуть, теж репродукується [1].

Випадки виділення вірусу з крові та органів хворих тварин свідчать про віремії в ході розвитку інфекції [2].

Центральна нервова система є виборчим місцем знаходження вірусу сказу. У найбільшій кількості вірус концентрується в амонових рогах, довгастому мозку, мозочку, в спинному мозку. Вплив вірусу на ці області нервової системи викликає роздратування, пошкодження нервових клітин, що обумовлює підвищення збудливості і агресивності хворого, судоми м'язів. Потім відбуваються дегенеративні розлади нервових клітин, що призводять до посиленого виділення слини і паралічу. Вірус виявляється в слинних залозах, в легенях, нирках, кишечнику, надниркових залозах, серці, печінці, матці і м'язах скелета [1].

Раннє і велике скупчення вірусу виявляється в слинних залозах, які відіграють вирішальну патогенетичну і епізоотологічну роль і функцію. Концентрації вірусу в нервових елементах слинних залоз обумовлює інфекційність слини хворих тварин.

Запально–дегенеративні зміни нервових центрів гіпоталамуса і довгастого мозку зумовлюють підвищення температури тіла, посилене виділення слини й поту, поліурію, глюкозурію. Смерть настає внаслідок паралічу дихальних м'язів [2].

Інкубаційний період варіює в межах від декількох днів до року і більше, але найчастіше становить 3–6 тижнів. Його тривалість залежить від тяжкості та локалізації нанесених укусів, кількості внесеного до рани вірусу. У молодняку термін інкубації звичайно коротше, ніж у дорослих тварин. Хвороба, як правило, протікає дуже гостро.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Букринская А.Г. Вирусология / А.Г.Букринская. – М: Лира, 2005. – 335с.

2. Ведерников В. А., Сєдов В. А., Ивановский Э. В. Бешенство животных. – М.: Колос, 1974. – 80 с.

3. Головко М.А. Роль і місце молекулярно-біологічних методів при діагностиці сказу / М.А. Головко // Ветеринарна медицина. – 2009. – № 92. – 12 с.