Миколаєць Анатолій Петрович,

к.держ.упр., доцент

Міжрегіональна академія управління персоналом

ВПЛИВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ НА РОЗВИТОК ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

Проблема здійснення владних повноважень в сфері безпосереднього забезпечення життєдіяльності людини безпосередньо змикається з проблемою здійснення індивідуальних прав людини, громадянина.

Конституція України встановлює, що права і свободи людини і громадянина визначають діяльність державної влади і місцевого самоврядування. Відносно місцевого самоврядування ця норма є не стільки додатковою вимогою, скільки виразом суті цієї форми народовладдя. Європейська Хартія трактує місцеве самоврядування як влада, максимально наближену до громадян. Вирішення питань місцевого значення, створення умов для забезпечення повсякденних потреб кожної людини і населення в цілому являє собою реалізацію одного з ключових прав людини і громадянина в демократичному суспільстві - право на гідне життя. Рівень гарантованості цього права цілком можна розглядати як показник рівня розвитку демократії в країні.

Питання про природу прав місцевих колективів (громад, громадських організацій, органів територіального самоврядування) неминуче приводить нас до проблеми співвідношення суспільства і його інститутів з державою, визначення міри суспільної свободи індивіда, меж повноважень в рамках яких, колективи громадян, що становлять громадянське суспільство, можуть, незалежно від зовнішніх по відношенню до даного спільноті сил, і під свою відповідальність, вирішувати місцеві справи [2, C. 376].

Місцеве самоврядування відрізняється від державного більш конкретним і адресним характером діяльності. Саме адресність і конкретність визначають якість соціальних послуг. Самоврядування надає можливість населенню брати участь у вирішення справ, що стосуються території, тобто створює велику, ніж в минулому, можливість для перетворення маси населення в суб'єкти суспільного розвитку.

Конституцією України місцеве самоврядування закріплено як одна з основ конституційного ладу. У той же час підкреслюється самостійність місцевого самоврядування, відособленість місцевих органів від державної влади. Це положення надає широкі можливості для практичних дій, але воно досить невизначено.

Б.О. Ярош в своїй роботі робить висновок про неправомірність відриву місцевого самоврядування від державного управління, що порушує всю систему державного управління [3, C. 87]. Виходить, що держава не управляє підлеглими йому територіями.

Виходячи з вищесказаного, можна розглядати доцільність зміни конституційної норми на користь повернення місцевого самоврядування в структуру органів системи державного управління.

Суспільство розглядається у взаємодії трьох секторів: державного, комерційного та неприбуткового. Некомерційний сектор отримав назву «третього». Кожне з наведених назв акцентує увагу на якому-небудь важливому аспекті діяльності неурядових організацій: неприбутковий характер діяльності, автономії від держави, проміжному положенні в суспільстві.

Кожне з наведених назв акцентує увагу на який-небудь важливому аспекті діяльності неурядових організацій: неприбутковий характер діяльності, автономії від держави, проміжному положенні в суспільстві, орієнтації на надання благодійних послуг, добровільність членства та участі в благодійних акціях, що проводяться організацією.

У нашому дослідженні використовуються найбільш поширені терміни: неурядові недержавні, неприбуткові, організації громадянського суспільства, громадські організації.

Неприбутковий сектор має властиву тільки йому сферу діяльності і суспільних відносин - виробництво життєво необхідного товару, іменованого як «соціальний капітал» - довіру, активність, відповідальність, милосердя.

Організації неприбуткового сектора забезпечують спільну діяльність людей на принципах асоціативності, добровільності та виконують соціальні, організаційні, захисні, контрольні, комунікативні та інші функції.

Норми і принципи відносин, як між членами неприбуткових організацій, так і їх партнерами, включеними в орбіту дії даного соціального інституту, спираються на систему моральних цінностей і традиції [1, C. 38].

Аналіз соціологічної літератури дозволяє нам розглядати неприбуткових сектор як сукупність незалежних, громадських, неприбуткових організацій і каналів комунікації, безпосередньо не пов'язаних з державою, але діючих всередині його, і надаючи йому сприяння у вирішенні різних завдань.

Неприбутковий сектор як неформальний соціальний інститут, є необхідним компонентом громадянського суспільства.

Література:

1. Дацій Н.В. Новітні технології корпоративного менеджменту в умовах сучасних соціально-економічних трансформацій [колективна монографія] / за заг.ред. д.е.н. Захарін С.В. – К.: Вид. центр КНЛУ, 2014. – 330 с.

2. Хуснутдінов О. Я. Про Концепцію державної політики / О. Я. Хуснутдінов // Зб. наук. пр. УАДУ. - К. : Вид-во УАДУ, 2002. Вип. 1. - С. 374-380.

3.Ярош Б. О. Загальна теорія політики : навч. посіб. для студ. спец. "Політологія" вищ. навч. закл. / Б. О. Ярош, О. Б. Ярош. - Луцьк : РВВ "Вежа" Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2005. - 240 с.