Качний Олександр Сталіноленович,

к. держ.упр., докторант Міжрегіональної академії управління персоналом

ІННОВАЦІЙНІ ПІДХОДИ ДО ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИМ РОЗВИТКОМ РЕГІОНІВ

Для сучасної регіональної політики як на державному, так і на регіональному рівні переважно характерними є традиційні підходи до управління регіональним розвитком. Проте, їх використання у складних умовах не може забезпечити достатній рівень ефективності державного управління соціально-економічним розвитком регіонів, що дозволило б стабілізувати і покращити показники соціально-економічного розвитку нашої держави.

Безперечно, складний стан соціально-економічного розвитку регіонів і тенденція до його подальшого погіршення внаслідок суспільно-політичних і економічних процесів у нашій державі вимагають пошуку інноваційних підходів до державного управління регіональним розвитком, здійснення суттєвих реформ у цій сфері, що дозволять докорінно змінити ситуацію.

Виділимо підходи до державного регулювання регіонального соціально-економічного розвитку, що в реаліях нашої держави можуть вважатися інноваційними: підходи, що передбачають застосування методів та інструментів менеджменту комерційної сфери в регіональному управлінні (наприклад, це може бути використання підходів проектного менеджменту, підвищення уваги до ефективності здійснюваних заходів, в тому числі економічної, дієві системи мотивації персоналу (з використанням економічних методів мотивації), підвищення спрямованості на клієнта – громадянина тощо); підходи, що передбачають активне залучення громадських організації, громади, місцевих бізнес-структур до процесів управління регіональним розвитком (залучення громади до створення і реалізації програм регіонального розвитку тощо).

Безперечно, ці та інші підходи в тій чи іншій мірі вже впроваджувалися в життя в нашій країні. Проте, внаслідок певних причин, вони виявилися неефективними і не відіграли позитивної, стимулюючої ролі в забезпеченні соціально-економічного розвитку регіонів. До таких перешкод, варто віднести: слабку зацікавленість громадських організацій і бізнес-структур; впровадження їх за принципом згори донизу; психологічну та професійну неготовність представників органів державного управління та місцевого самоврядування до роботи на основі інноваційних підходів; відсутність виваженого нормативно-правового забезпечення реалізації таких підходів, у тому числі захисту інтересів представників недержавного сектора; відсутність реальної зацікавленості державних органів у їх упровадженні та підтримці; відсутність комплексності та системності в їх застосуванні тощо.

Упровадження інноваційних підходів в державному регулюванні регіональним соціально-економічним розвитком перш за все вимагає зміни розуміння сутності і процесу управління регіоном у сучасному суспільстві. Зазначимо, що воно може бути ефективним лише при дотриманні принципів системності та комплексності при розробці відповідних заходів і здійсненні управлінського впливу.

Інноваційне державне регулювання регіонального розвитку повинно будуватись на врахуванні, цілеспрямуванні, координації впливу їх складових і змісту на кінцеві результати інноваційного соціально-економічного розвитку.

До того ж, на нашу думку, до формування інноваційного державного регулювання слід використати системно-інтегративний підхід, що дозволяє об'єднувати елементи всіх типів державного управління, визначати зміст інноваційності управління і його складові.

Інноваційними підходами до державного регулювання регіонального соціально-економічного розвитку у сучасних умовах мають бути наступні. По-перше, кластери. Варто зазначити, що попередній досвід створення кластерів на основі ініціативи державних органів та адміністративного примусу виявився неефективним. Відтак, роль держави в цьому питанні повинна полягати, наприклад, в розробці ідеї чи створенні режиму підтримки для його учасників. Безперечно, створення умов для виникнення та розвитку кластерів у соціально-економічних сферах регіону, сприятиме об'єднанню наукового і виробничого потенціалу регіонів задля сприяння у вирішенні стратегічних завдань регіонального розвитку, покращанні соціально-економічних показників та розбудові виробничої і соціальної інфраструктури регіону.

По-друге, міжрегіональне співробітництво. Слід зазначити, що в сучасних умовах цей підхід до державного регулювання соціально-економічним регіональним розвитком набуває особливої актуальності. Створення різних типів міжрегіонального співробітництва в економічній, соціальній, культурній, освітній та інших сферах, окрім підвищення потенціалу розвитку регіонів і досягнення безпосередніх економічних чи соціальних результатів від такої взаємодії сприятиме налагодженню міжрегіональних зв'язків, які ускладнились унаслідок суспільних процесів, котрі відбувалися в нашій країні останнім часом та тривалої спекуляції значної частини політичних сил на регіональних відмінностях. Міжрегіональне співробітництво з іншими країнами сприятиме посиленню потенціалу і темпів розвитку прикордонних регіонів, а також подальшій інтеграції України в європейське співтовариство.

По-третє, державно-приватні партнерства. Головною метою створення державно-приватного партнерства є забезпечення розвитку соціальної інфраструктури та задоволення соціальних і побутових потреб населення. У нашій державі створені і діють державно-приватні партнерства у відповідних сферах, проте внаслідок недосконалості законодавства в цьому питанні, слабкого захисту інтересів приватного партнера, нестабільності правового поля і великій залежності цих партнерств від політичної ситуації такі партнерства не отримали значного поширення і їх діяльність не є достатньо ефективною.

На нашу думку, розвиток державно-приватного партнерства має відбуватися у формі функціонування: технологічних платформ; консультативних органів при органах державної влади різного рівня; бізнес-асоціацій; національних агентств розвитку; торгово-комерційних та промислових палат; бізнесових та інноваційних центрів; регіональних фінансових компаній; приватних консультантів та експертів; організацій, що займаються працевлаштуванням населення; організацій, котрі спеціалізуються на поширенні нових технологій; бізнес-інкубаторів; венчурних фондів; гарантійних фондів; благодійних фондів; місцевих агентств розвитку; комунальних фундацій; закладів вищої освіти та регіональних наукових центрів; технологічних дослідницьких лабораторій тощо.