“Право”/ 1.История государства и права.

Учениця 11 класу , Ляшенко Марія

Науковий керівник: викладач суспільствознавчих дисциплін,

вчитель-методист Булгакова В.А.

Криворізька гімназія№91, Україна

Зміна державно-правової системи та проблема територіальної цілісності: приклад Литви та Польщі

Правова (юридична) система – це система всіх юридичних явищ, які існують у певній державі або у групі однотипних держав. У свою чергу, правову систему утворюють – правова ідеологія та право як система юридичних норм і правових практик.

Проблематика політичних трансформацій на постсоціалістичному просторі розглядались, зокрема, у працях З. Бжезинського, C. Ліпсета, С. Хантігтона, М. Ільїна, І. Кудряшової, А. Мельвіля, М. Миронюка, Д. Стукала та ін. Питання формування сучасних політичних просторів, що мають певні спільні риси функціонування політичних систем та сповідують єдині геополітичні цілі, досліджувались П. Андерсоном, Н. Бреннєром, П. Бурдьє, С. Голуновим, М. Косолаповим, М. Лебедєвою, І. Прохоренко, Г. Пушкарьовою, М. Стрежнєвою та ін [1].

Суспільні протести 2004 р. і 2014 р. не призвели до революційних змін – правова система залишилась радянсько-тоталітарною. Власне, серед вимог протестувальників навіть не було висунуто відповідного політико-правового гасла, не говорячи вже про існування визначеної програми щодо цього питання. Означене показує недостатню зрілість суспільства та громадсько-політичних сил. Це було з успіхом використано радянською системою від якої вказані суспільні сили очікували неможливого – самоліквідації.

Разом з тим, речники цієї системи мусують думку про те, що відмова від радянсько-тоталітарної правової спадщини може мати наслідком територіальні втрати України.

Чи дійсно це так варто з’ясувати. У цьому зв’язку звернемося до досвіду двох вище заявлених держав – Литви та Польщі.

Серед інших, ефективними факторами, були – люстраційний процес та перебудова системи місцевого самоврядування. Внаслідок чого відбувся швидкий та безболісний для суспільства злам радянської політичної системи. Литовська правова система належить до романо-германської правової родини з індивідуальними рисами, які є близькі з латвійськими та естонськими зразками та істотно відрізнялись від законів, що були прийняті в країнах СНД [2].

Сучасне польське керівництво декларувало в Ухвалі Сенату Речи Посполитої Польської ІІІ від 16 квітня 1998 р. про правову тяглість між ІІ (Другою) і ІІІ (Третьою) Річчю Посполитою Польською, визначаючи державу утворену після Другої світової війни на польських землях, що функціонувала у 1944–1989 рр., як не демократичну з тоталітарною системою влади, яка була елементом світової комуністичної системи, позбавленої суверенності і не реалізуючої засад зверхності народу. Та висловлює подяку органам Польської держави в еміграції, які діючи на підставі Конституції квітня 1935 р. зробили можливим збереження правової тяглості між ІІ і ІІІ Річчю Посполитою Польською. Таким чином, сучасна Польща дистанціювалась правонаступництва від ПНР, що також, як і у випадку з Литовською Республікою не має наслідком перегляд існуючих кордонів [1].

Отже, на прикладі Польщі, як і на прикладі Литви є явним, що зміна правової системи не призвела до зміни кордонів цих держав, у зв’язку з тим, що процес зміни правової системи ніяким чином не на пряму ні опосередковано не пов’язаний з фактом існування визнаних міжнародним правом державних кордонів.

Варто нагадати, що з метою усунення будь-яких підстав для територіальних претензій у договорі між СРСР і ФРН від 12 серпня 1970 р. була закріплена норма про визнання непорушності кордонів усіх держав у Європі, ст. 3 визначала: «непорушні зараз і в майбутньому кордони всіх держав у Європі, як вони проходять на день підписання цього Договору». Подібна норма увійшла до тексту подальших договорів, укладених ФРН з іншими соціалістичними державами Європи – Польською Народною Республікою, 1970; Німецькою Демократичною Республікою, 1972; Чехословацькою Соціалістичною Республікою, 1973.

Саме існування радянсько-тоталітарної правової системи в Україні є причиною територіальних втрат. Саме норми цієї системи, які дистанціюють суспільство від можливості впливати на державну політику, призвели до подій 2014 р. – окупації Криму та Донбасу Російською федерацією та унеможливлюють участь громадян України у процесах які б впливали на переможне розв’язання конфлікту. Крім того, роблять нездійсненним подолання негативних суспільних явиш, зокрема, такого, як корупція, яка попросту є невід’ємною складовою цієї ж радянської системи і буде існувати стільки ж скільки сама ця система [1].

Відповідно до вищенаведеного є явною аксіома, що бажане знищення в Україні радянсько-тоталітарної правової системи не може мати наслідком, в системі міжнародного права, зміну існуючих (де-юре) державних кордонів. Позитивний досвід пострадянських і постсоціалістичних країн підтверджує визначення, що категорія – зміна правової системи держави є самостійною і не пов’язаною з категорією її територіальної цілісності.

Література

1. Вятр Е. Восточная Європа: судьбы демократии / Е.Вятр // Социологические исследования. – 2015. – № 1. – С. 6-19.

2. Мачкув Е. Преобразование коммунистического тоталитаризма и посткоммунистическая системная трансформация: проблемы, концепции, периодизация/ Мачкув // Политические исследования. – 2000. – № 4. – С. 38-59.