Махновець Вікторія Вікторівна

студентка Навчально-наукового Юридичного інституту

Національного авіаційного університету

Науковий керівник: Юринець Ю. Л.,

д. ю. н., доцент

БЮДЖЕТНА ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ В УКРАЇНІ: ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

Проголошення на державному рівні Україною курсу на реформування суспільно-політичного ладу із обов’язковою децентралізацією влади зумовило потребу в нормативному забезпеченні цього процесу та врегулюванні фінансового забезпечення місцевого самоврядування.

Повноцінна децентралізація влади в Україні можлива виключно за умови належного ресурсного забезпечення розвитку місцевого самоврядування. Одним і чи не найголовнішим таким ресурсом, поряд із людським ресурсом, є фінансовий. Законодавство України передбачає реалізацію принципу фінансової достатності місцевого самоврядування в Україні.

На нашу думку, на разі фінансова основа місцевого самоврядування в Україні забезпечується міжбюджетними відносинами, правове регулювання яких здійснюється системою бюджетного та податкового законодавства, де основними нормативно-правовими актами є Бюджетний кодекс України від 08.07.2010 № 2456-VI в редакції від 01.01.2018 року (далі – БК України) та Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI в редакції від 01.01.2018 року.

Як вважає О.В. Ольшанський, система міжбюджетних відносин в Україні є досить складною, а процес їх формування – багатогранним, пов’язаним не лише з безпосереднім розподілом фінансових ресурсів між різними ланками бюджетної системи, а й існуючим згідно із законодавством розподілом певних функцій з управління територіальним розвитком за центральними і місцевими органами виконавчої влади, а також виконанням власних і делегованих повноважень органами місцевого самоврядування. Питання фінансового забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування актуалізується також необхідністю оптимізації відносин між бюджетами різних рівнів у зв’язку з неузгодженістю розподілу видаткових повноважень між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, неадекватністю завдань щодо розвитку територій та ресурсного потенціалу громад [4, с.111].

Зміст бюджетної децентралізації зводиться до передання бюджетів на місця, що означає нормативне закріплення бюджетних надходжень за місцевими бюджетами.

Варто погодитись із Н.В. Корень, що на сьогодні в рамках бюджетної децентралізації повинно стати пріорітетним: розробка і затвердження Міністерством фінансів України та профільними міністерствами державних соціальних стандартів, що дасть змогу оптимізувати кількість бюджетних установ, які займаються реалізацією соціальної політики, а отже – вдосконалити планування та ефективне використання бюджетних коштів; забезпечення відповідності між фінансовим ресурсом місцевих бюджетів і делегованими їм повноваженнями; забезпечення адресності соціальних пільг шляхом розробки та затвердження Міністерством фінансів України та Міністерством соціальної політики України дієвого механізму адресного надання пільг і визначення їхньої фінансової оцінки; підвищення ефективності місцевих податків і зборів шляхом удосконалення Державною фіскальною службою України механізмів їх адміністрування; забезпечення ефективності міжбюджетних відносин шляхом розроблення Міністерством фінансів України Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України»;забезпечення ефективності управління бюджетними коштами [3, с. 85-86].

Міжбюджетні відносини – це система відносин між державою та органами місцевого самоврядування, метою яких є оптимізація відносин між бюджетами різних рівнів, вирівнюванням бюджетів усіх рівнів. Важливим інструментарієм міжбюджетних відносин є міжбюджетні трансферти.

Відповідно до п. 32 ч. 1 ст. 2 БК України міжбюджетними трансфертами є кошти, які безоплатно, безповоротно передаються з одного бюджету до іншого [1].

Відповідно до ст. 96 БК України основними формами міжбюджетних трансфертів є базова дотація, реверсна дотація, додаткова дотація, субвенція [1].

Аналізуючи норми БК України, які регулюють питання міжбюджетних трансфертів, слід зазначити, що основними їх формами є дотації та субвенції. Дотації як основний міжбюджетний трансферт поділяють на базові та реверсні. Базова дотація є міжбюджетним трансфертом який надається на місця з державного бюджету для горизонтального вирівнювання податкоспроможності територій. У свою чергу, реверсна дотація означає передачу з місцевого бюджету в державний ресурсів для цієї ж мети.

Окрім фінансової допомоги з боку держави у виді міжбюджетних трансфертів, джерелом поповнення місцевих бюджетів для виконання місцевим самоврядуванням поставлених завдань, є і інші фінансові ресурси. Зокрема, до інших надходжень бюджету відносяться: податкові надходження, доходи від операцій з капіталом, неподаткові надходження.

Правове регулювання податкових надходжень в місцевих бюджетах регулюється ст.64 БК України.

До податкових надходжень місцевих бюджетів зокрема відносяться: 60 відсотків податку на доходи фізичних осіб (крім податку на доходи фізичних осіб, визначеного п. 1-1 частини другої статті 29 цього Кодексу - податок на доходи фізичних осіб від оподаткування пасивних доходів у вигляді процентів на поточний або депозитний (вкладний) банківський рахунок, процентів на вклад (депозит) члена кредитної спілки у кредитній спілці, що сплачується), що сплачується (перераховується) згідно з Податковим кодексом України на відповідній території (крім території міст Києва та Севастополя – для даних територій 40 відсотків податку на доходи фізичних осіб) [2].

Необхідно зазначити, що зарахування 60 % податку на доходи фізичних осіб на рахунок місцевого самоврядування є новелою, тобто – свідчить про перші зміни в законодавства в частині забезпечення фінансової самостійності місцевого самоврядування.

Окрім встановленого в нормах БК України відсотка надходжень від загальнодержавних податків та зборів, джерелом поповнення місцевих бюджетів є місцеві податки і збори. Основною відмінною ознакою місцевих податків від загальнодержавних є встановлення ставок місцевих податків рішеннями рад.

Характерною ознакою, а також гарантією місцевого самоврядування є те, що ПК України визначає, що згідно п. 9.3 ПК України надано можливість зарахування загальнодержавних податків до місцевих бюджетів, та фактично забороняється зарахування місцевих податків до державного бюджету пунктом 10.5 ПК України.

Станом на сьогодні, об’єднані громади переходять на прямі міжбюджетні відносини з Державним бюджетом (до цього прямі відносини мали лише області, райони, міста обласного значення).

Відповідно до ч. 3 ст. 9 БК України неподатковими надходженнями визнаються: 1) доходи від власності та підприємницької діяльності; 2) адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційної господарської діяльності; 3) інші неподаткові надходження [1].

Одним із окремих джерел доходів бюджету БК України виділяє також доходи від операцій з капіталом, до яких можна віднести: надходження від продажу землі, надходження від продажу інших активів.

Централізація бюджетно-фінансових ресурсів суперечить практиці децентралізації повноважень на користь органів місцевого самоврядування, що відбувається в Україні. Тому можна сказати, що Україні і досі властива централізована модель формування бюджетних доходів місцевих органів влади [5, с. 148].

Незважаючи на те, що бюджетне законодавство визначає поряд із податковими надходженнями до бюджету, інші джерела поповнення місцевих бюджетів, податкові надходження складають основну частину фінансових надходжень.

Таким чином, справляння спочатку до державного бюджету податок з доходів фізичних осіб до державного бюджету з наступною передачею на місця 60 % ПДФО не свідчить про бюджетну децентралізацію, оскільки передача вказаних державних ресурсів на місця залежить від затверджених на рік напрямків бюджетної політики.

На основі зазначеного можна зробити висновок, що фінансовою основою місцевого самоврядування є місцеві бюджети, основним джерелом поповнення яких є податкові надходження. Законодавством України визначено, що до доходів місцевих бюджетів відносяться місцеві податки і збори, а також встановлений законом відсоток загальнодержавних податків і зборів (податок на доходи фізичних осіб, рентна плата, інші). З метою децентралізації, окрім поступового проведення реформи місцевого самоврядування, внесено ряд змін в ПК України та БК України, якими збільшено перелік джерел доходів місцевого самоврядування: 60 % податку на дохід фізичних осіб передано місцевим бюджетам, а також – нормативно визначено субвенцію на освіту, субвенцію на медицину. Незважаючи на зазначене, фінансове забезпечення місцевого самоврядування в Україні можна охарактеризувати як централізоване.

Література

1. Бюджетний кодекс України: Закон, Кодекс від 08.07.2010 № 2456-VI в редакції від 01.01.2018 року // Відомості Верховної Ради України. – 2010. – № 50-51. – Ст. 572.

2. Податковий кодекс України: Закон, Кодекс від 02.12.2010 № 2755-VI в редакції від 01.01.2018 року // Відомості Верховної Ради України. – 2011. – № 13-14, № 15-16, № 17. – Ст. 112.

3. Корень Н.В. Бюджетна децентралізація в Україні: Результати реформи та пріоритети розвитку/ Н.В. Корень // Фінансова безпека. – 2017. – № 2(43). – С. 81-87.

4. Ольшанський О.В. Фінансове забезпечення розвитку територіальних громад / О.В. Ольшанський [Електронний ресурс] // Державне управління. – Режим доступу: http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/putp/2012-2/doc/3/04.pdf.

5. Оніщенко С.В. Бюджетна децентралізація: особливості запровадження, проблеми та перспективи / С.В. Оніщенко // Фінанси, облік, банки. – 2016. – № 1 (21). – С. 145-153.