Економічні
науки / 14. Економічна теорія
К.е.н. Набатова О. О.
Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого
Інституційна та психологічна обумовленість
економічної поведінки
Людська поведінка,
орієнтована на прийняття рішень щодо вибору альтернатив використання обмежених
ресурсів, є предметом економічної теорії. У зв’язку з домінуванням в
економічній науці неокласичної концепції економічна поведінка найчастіше
розглядається як раціональна. Такий підхід, з одного боку, розширює предмет
дослідження, оскільки дозволяє вивчати поведінку людей не лише у сферах
виробництва, розподілу, обміну і споживання, але й усі види раціонального
вибору у людській діяльності (укладання шлюбу, підтримка політичної партії,
протизаконні дії тощо). Але з другого – звужує, виключаючи з розгляду
економічну активність, обумовлену неекономічними мотивами та ірраціональними
реакціями. З огляду на останнє, поведінкові передумови неокласичного аналізу
зазнають критики з боку представників неортодоксальних теорій.
Проблематика
економічної поведінки людей присутня в працях класиків економічної думки – А.
Сміта, К. Маркса, М. Вебера, Дж. М. Кейнса та ін. Їх теорії з нових позицій
розвинули Г. Беккер, Г. Саймон, О. Уільямсон, А. Маршалл, П. Самуельсон, С.
Фішер, Ф. Хайєк, М. Фрідмен та ін. Крім того, питання економічної поведінки
досліджували представники соціологічних та психологічних наук (Р. Дарендорф, Т.
Парсонс, А. Маслоу, Д. Канеман, А. Тверські тощо).
Метою роботи є огляд
основних підходів до вивчення обумовленості економічної поведінки, визначення
ступеню її раціональності та аналіз факторів, що впливають на економічну
поведінку.
У сучасній науковій
літературі для позначення економічної людини («homo economicus»)
використовується акронім REMM (Resourceful, Evaluating, Maximizing Man). Економічний
суб’єкт співвідносить цілі й обмежені ресурси та максимізує індивідуальну
корисність. Неокласичний підхід передбачає повну раціональність (як у просторі,
так і у часі) економічних агентів, що мають чітко структуровані сталі переваги
й потреби, та, приймаючи рішення, прагнуть до їх максимального задоволення. При
чому рішення суб’єкта не залежать від поведінки інших суб’єктів, соціальних
стандартів та обмежень.
Певною альтернативою
моделі економічної людини стає модель соціальної людини, у якій акцент
зміщується з індивіда на домінуючу роль суспільства – соціальні інститути,
норми і правила поведінки, мережу соціальних зв’язків. Соціальна людина – SRSM (Socialized, Role-Playing, Sanctioned Man) –
це людина соціалізована, така, що виконує певні ролі, її поведінка
санкціонована суспільством. Суспільство є структурованим у вигляді різноманіття
ролей, що мають чітко визначені характеристики і обов’язки, а індивіди мають
адаптуватися до цих ролей. Це робить поведінку суб’єктів більш-менш передбачуваною.
Втім, за визнанням С. Лінденберга, автора цієї моделі, вона описує стаціонарне
суспільство: «воно не виявляє винахідливості, здатності до здійснення вибору,
його потенціал залишається нереалізованим і обмежується інститутами, що
залишилися у спадщину» [1].
Психологічний підхід
приділяє виключну увагу до імпульсивності, емоційності людини, обумовленості її
поведінки внутрішніми, несвідомими і неконтрольованими нею психічними
процесами. Все це суттєво впливає на економічну поведінку, обумовлюючи її непередбачуваність
та суперечливість. Психологічний підхід, на відміну від економічного, досліджує
не результат вибору, а процес прийняття рішень.
Поведінкові аспекти
в економічній теорії формуються на основі перегляду раціональних моделей і
виходять з припущення про складнішу мотивацію економічних суб’єктів і меншу
стабільність їх переваг. Найбільш спірними твердженнями визнано здатність
суб’єктів правильно змоделювати ситуацію вибору й отримати інформацію,
необхідну для оптимального рішення, а також автономність та ендогенність цілей
і переваг окремого індивіда.
Так, інституціоналісти
стверджують, що масштабність та складність інформації, а також фундаментальна
невизначеність майбутнього, властива ринковій економічній системі, не
дозволяють людині діяти повністю раціонально. О. Уільямсон виділив три основні
форми раціональності [2]:
- сильна –
максимізація (вибір найкращого варіанту серед усіх існуючих),
- напівсильна –
обмежена раціональність. Суб’єкти намагаються діяти раціонально, але в дійсності
ця їх здатність виявляється обмеженою через неповноту інформації, обмеженість
когнітивних здібностей людини, наявність суспільних норм і правил,
індивідуальних стереотипів мислення;
- слабка – органічна
раціональність (взаємодія людей раціоналізується формальними та неформальними
правилами поведінки, що склалися еволюційним шляхом інститутами людського
суспільства).
Ще одним варіантом
пояснення відхилень від повної раціональності є теорія перемінної
раціональності Х. Лейбенстайна, за якою ступінь раціональності індивіда
залежить від двох факторів [3]. З одного боку, люди за своєю біологічною
природою не схильні докладати багато зусиль, чого потребує раціональна
поведінка. З другого – соціальні норми (принаймні у «ринковому»,
«капіталістичному» суспільстві) вимагають від людини продуманої обачливої
поведінки. Отже, фактична міра раціональності виявляється наслідком «боротьби»
біологічної та соціальної складових певної людини. Тобто більша
соціалізованість людини забезпечує вищий ступінь її раціональності.
В еволюційній теорії
використовується поняття адаптивної раціональності як найбільш адекватної
передумови для аналізу поведінки в умовах інституціональних зрушень. Адаптивна
раціональність не передбачає навіть прагнення до вибору кращого варіанту, а
полягає у наслідуванні певних зразків поведінки, які доступні та зрозумілі для
суб’єктів. Актори, що приймають рішення в залежності від інститутів,
соціального капіталу і доступного неявного знання, враховують поведінку інших
суб’єктів та визначають для себе індивідуальні поведінкові стратегії. Тобто
адаптивна раціональність – це раціональність, заснована на інтерпретації
інститутів у контексті розсіяного серед акторів неявного знання [4].
Отже, реальна
економічна поведінка не може спиратися лише на знання. В ситуації
невизначеності субститутами знання стають звички, рутини, емоції, очікування,
загальноприйнята поведінка тощо. Ще Дж. М. Кейнс, визнаючи в цілому раціональну
мотивацію економічної діяльності, вказував на те, що «життєрадісність» є
головним фактором, що визначає обсяг і коливання інвестицій, та підкреслював
важливу роль ірраціонального начала.
Різноманітні
експерименти, що проводилися представниками поведінкової економіки, показали,
що у багатьох ситуаціях поведінка реальних економічних агентів визначається
існуванням ірраціонального вибору – spiritus animalis. Нобелівські лауреати Д.
Канеман і А. Тверські, які заложили основи поведінкової економіки, довели, що у
процесі прийняття економічних рішень люди не просто помиляються – часто вони
помиляються однаково, що надає можливість класифікувати та прогнозувати людські
помилки. Люди не можуть раціонально оцінювати ані величини очікуваних вигід, ані
їх ймовірності. Так, вони по-різному реагують на еквівалентні ситуації в
залежності від того, виграють вони чи програють (асиметрична реакція на зміни
добробуту), тому готові ризикувати, аби не зазнати втрат, та не схильні до
ризику задля отримання вигоди. Крім того, люди часто помиляються в оцінці
ймовірностей: вони недооцінюють ймовірності подій, які швидше за все
відбудуться, та переоцінюють набагато менш ймовірні події. Замість теорії прийняття рішень, що виходить із теорії
ймовірності Д. Канеман і А. Тверські запропонували теорію перспективи. Згідно з
цією теорією, нормальна людина не здатна правильно оцінити майбутні вигоди в
абсолютному вираженні, насправді вона оцінює їх у порівнянні з деяким
загальноприйнятим стандартом, прагнучи, у першу чергу, уникнути погіршення
свого становища.
Інші нобелевські
лауреати Дж. Акерлоф та Р. Шиллер підкреслюють, що головне досягнення
поведінкової економіки останніх років полягає у доведенні того факту, що
ірраціональна поведінка зовсім не хаотична, вона має свої закономірності, і
тому її можна певною мірою передбачити. Економісти мають враховувати ці закономірності
у своїх моделях, у тому числі й у макроекономічних. Тоді ці моделі будуть краще
адаптовані для аналізу не лише рівноважних, але й кризових процесів у
економіці. У книзі «Spiritus Аnimalis, або як людська психологія управляє
економікою» автори розглядають низку проявів ірраціонального начала – довіру,
уявлення про справедливість, зловживання і несумлінність, грошову ілюзію та
чутливість до історій – і те, як вони впливають на економічні рішення [5].
Отже,
дослідники-біхевіористи доводять, що суб’єкти не завжди поводять себе так, як
це описує стандартна модель раціонального вибору, різноманітні відхилення від
якої відбуваються внаслідок когнітивних помилок та дефектів волі, недостатнього
самоконтролю. Основними факторами, які ввели представники поведінської
економіки у аналіз економічної поведінки, є такі: емоціональний стан, що
спричиняє помилки оптимізму (недооцінка ймовірності настання небажаних подій) і
песимізму (перебільшення ймовірності настання небажаних подій); довіра;
прагнення до справедливості; когнітивні зміщення; самоототожнення; несхильність
нести втрати; групізм; покора авторитетам; острах соціального остракізму.
На сьогодні
суперечка між прихильниками моделі раціонального вибору та поведінкової
економіки багато у чому вичерпана. Перші вже не можуть собі дозволити
ігнорувати соціальні, інституціональні, психологічні фактори людської
поведінки, другі – не вважають економічну поведінку повністю ірраціональною. Раціональність
економічного вибору знаходить прояв у поведінці людей як тенденція, що
зумовлюється рівною мірою як оптимізаційними діями індивідів, так і соціальними
інститутами, що змушують людей вести себе раціонально (навіть не усвідомлюючи
цього), звичками, стереотипами, навичками, моделями поведінки, що сформувалися
у процесі соціальної еволюції. Тобто вбачається, що людина намагається поводити
себе раціонально, але при цьому часто припускається помилок.
Про неспроможність
сучасної науки надати остаточного пояснення щодо механізму прийняття рішень
свідчить вибір Нобелівського комітету: у 2002 р. одночасно із Д. Канеманом
премією був нагороджений його постійний опонент В. Сміт, який доводить, що
експериментальна перевірка в основному підтверджує, а не спростовує принципи
раціональної поведінки; у 2013 р. лауреатами стали і дослідник ірраціональної
ейфорії Р. Шиллер, і популяризатор раціональної теорії ефективності ринку Ю.
Фама.
Таким чином,
узагальнюючи досягнення різних шкіл економічної науки, можна зазначити, що
неокласичний напрям, який розширив класичну модель раціонального максимізатора
та вніс у теорію значну частку суб’єктивізму, дотримується концепції
позитивного аналізу. Інституціоналізм, еволюційна економіка, а також
поведінкова економіка, навпаки, виходять у площину нормативного аналізу.
Водночас питання про позитивний (природний) чи нормативний (надбаний) характер
раціональної поведінки залишається відкритим.
Список використаної літератури:
1. Lindenberg, S. An
Assessment of the New Political Economy: Its Potential for the Social Sciences
and for Sociology in Particular. – Режим доступу :
http://www.ppsw.rug.nl/~lindenb/documents/articles/1985_lindenberg_assessment_of_new_political_economy.pdf.
2. Уильямсон, О.
Поведенческие предпосылки современного экономического анали за – Режим доступа
: http://ecsocman.hse.ru/data/955/666/1217/3_1_3willi.pdf.
3. Розмаинский, И. В.
На пути к общей теории нерациональности поведения хозяйствующих субъетов. –
Режим доступа : http://cyberleninka.ru/article/n/na-puti-k-obschey-teorii-neratsionalnosti-povedeniya-hozyaystvuyuschih-subektov.
4. Вольчик, В. В.
Адаптивная рациональность и экономическое поведение в эволюционном контексте /
В. В. Вольчик, Т. А. Зотова // ТЕRRА ECONOMICUS. – 2011. – Том 9. – № 4. – С.
54-64.
5. Акерлоф, Дж.
Spiritus Animalis, или Как человеческая психология управляет экономикой и
почему это важно для мирового капитализма / Дж. Акерлоф, Р. Шиллер. – М.: ООО «Юнайтед Пресс», 2010. - 273 с.