Державне управління

Степанов В. Ю.

Харківська державна академія культури, Україна

Інформаційна безпека як складова державної інформаційної політики

Інформаційна безпека суспільства та держави характеризується рівнем їх захищеності і, як наслідок, стійкістю основних сфер життєдіяльності (економіки, науки, техносфери, сфери управління, воєнної справи, суспільної свідомості тощо) стосовно небезпечних інформаційних впливів. Вона обумовлюється спроможністю країни нейтралізувати такі впливи.

Для вирішення завдань нового століття слід багато в чому переглянути концептуальні норми щодо інформаційної безпеки в контексті державної інформаційної політики, розпочати нову розробку довгострокових державних програм, спрямованих на забезпечення інформаційної безпеки держави, передусім її важливих інфраструктур, визначити організаційні засади. Отже, організація сучасної інформаційної безпеки держави є, безперечно, складним, системним, багаторівневим феноменом, на стан, динаміку й перспективи розвитку якого безпосередньо впливають багато зовнішніх і внутрішніх чинників, найважливішими з яких є: політична обстановка у світі; наявність потенційних зовнішніх і внутрішніх загроз; стан і рівень інформаційно-комунікаційного розвитку країни; внутрішньополітична ситуація. На межі третього тисячоліття було сформульовано твердження, що інформаційна безпека виходить на перше місце в системі національної безпеки, тому формування і проведення єдиної державної інформаційної політики у цій сфері потребує пріоритетного розгляду.

Рівень розвитку та безпека інформаційного середовища, які є одними з найвагоміших факторів у всіх сферах національної безпеки, активно впливають на стан політичної, економічної та інших складових національної безпеки України. У зв’язку з цим доцільно розглядати інформаційну безпеку як складову інших сфер національної безпеки. Разом з цим, інформаційна безпека є самостійною складовою національної безпеки і в цьому проявляється її подвійний характер. Це обумовлюється наступним: прагненням кожної держави реалізувати та захистити власні національні інтереси, що направлені на формування та накопичення національного інформаційного потенціалу в умовах глобалізації світових інформаційних процесів; необхідністю не лише розвивати й посилювати національний інформаційний потенціал, але й захищати від широкого спектру існуючих та потенційних інформаційних загроз; існуванням реальної потреби в захисті всіх суб’єктів інформаційних стосунків від можливих негативних наслідків упровадження та використання інформаційних технологій; наявною можливістю інформаційного тиску на Україну, навіть інформаційної агресії з боку розвинутих країн світу з метою одержання односторонніх переваг в політичній, економічній, військовій та інших сферах, а також інформаційного впливу на свідомість і підсвідомість індивідів, на сім’ю, суспільство й державу, що загрожує національній безпеці країни.

Слід додати, що інформаційна безпека особистості характеризується рівнем і якістю її інформування щодо реального стану справ у всіх сферах життєдіяльності, захищеністю її психіки і свідомості від небезпечних інформаційних впливів – маніпулювання, дезінформування, спонукання до самовбивства, образ тощо.

Адекватний з методологічної точки зору підхід до проблем інформаційної безпеки повинен починатися з виявлення суб’єктів інформаційних відносин та інтересів цих суб’єктів, пов’язаних з використанням інформаційно-комунікаційних технологій. Загрози інформаційної безпеки – це зворотний бік використання інформаційно-комунікаційних технологій. Тобто, суб’єктами інформаційної безпеки слід вважати ті органи і структури, які займаються її забезпеченням. Це можуть бути органи не лише виконавчої, а й законодавчої та судової влади. Тоді об’єктами небезпечного інформаційного впливу і, отже, інформаційної безпеки можуть бути: свідомість, психіка людей, інформаційно-технічні системи різного масштабу і призначення. Якщо говорити про соціальні об’єкти інформаційної безпеки, то до них можна віднести: особистість, колектив, суспільство, державу, світове співтовариство.

Таким чином, трактування проблем, пов’язаних з інформаційною безпекою різних категорій суб’єктів, може істотно відрізнятися. Спектр інтересів суб’єктів, пов’язаних з використанням інформаційно-комунікаційних технологій, можна розділити на наступні категорії: забезпечення доступності, цілісності і конфіденційності інформації і підтримуючої інфраструктури. Мета заходів у сфері інформаційної безпеки – захистити інтереси суб’єктів інформаційних відносин. Інтереси ці різноманітні, але всі вони сконцентровані навколо трьох основних аспектів: доступність, цілісність та конфіденційність. У цьому контексті інформаційну безпеку можна трактувати і як відсутність неприпустимого ризику, пов’язаного із заподіянням прямого або непрямого (в тому числі майнового, фінансового) збитку підприємству, установі (фізичній особі), викликаного порушенням конфіденційності, цілісності та доступності інформації.

Література:

1. Нижник Н. Р. Національна безпека України (методологічні аспекти, стан і тенденції розвитку) / Н. Р. Нижник, Г. П. Ситник, В. Т. Білоус ; Укр. Акад. держ. упр. при Президентові України, Акад. держ. податк. служби України. — К. : Преса України, 2000. — 304 с.

2. Dziundziuk V. Possibilities and Threats Caused by the Development of Information Society // Research papers of Kaunas University of Technology “Public Policy and Administration”. ― 2010. ― Nr. 33. ― P. 9–22.

3. DoD Directive TS-3600.1, "Information Warfare (U)," December 21, 1992 (http://cryptome.sabotage.org/dodd3600-1.htm);

4. Convey M. Terrorist use of Internet and Fighting Back//Materials of the conference Cybersafety: Safety and Security in a Networked World: Balancing Cyber-Rights and Responsibilities. Oxford., 2005;