Педагогические науки/2. Проблемы подготовки специалистов

К. пед. н., доцент Сімкова І.О.

Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут», Україна

Особливості формування перекладацької компетентності

В результаті аналізу різних моделей фахової компетентності перекладача (ФКП), ми дійшли висновку, що погляди на склад ФКП різняться внаслідок відмінностей у визначенні та класифікації компонентів компетентності перекладача. Це призвело до появи двох основних тенденцій моделювання ФКП: теоретичної та практичної. Теоретичні моделі (К. Шефнер, О. Фокс тощо) були спробами підвищити рівень фахової компетентності перекладача, за рахунок визначення компетентностей, які слід розвивати у вищезгаданих фахівців, основою для створення таких моделей слугували в першу чергу вихідні положення методики і педагогіки.

Ці моделі мають ряд спільних рис, особливо щодо вирішення перекладацьких завдань. С. Шебьокова [2] критикує теоретичні моделі, стверджуючи, що в них по-перше, трансференційна субкомпетентність та комунікативна субкомпетентність описують схожі риси, а по-друге, що трансференційна субкомпетентність схожа з технічною і в такому значенні, може розглядатися, як складова комунікативної субкомпетентності. На думку, С. Шебьокової, М. Меліса і А. Уртадо Альбіра, трансференційна субкомпетентність відіграє вирішальну роль під час перекладу, тому саме вона об'єднує інші субкомпетентності і повинна вважитися надкомпетентністю. Тому С. Шебьокова [2] розробила нову модель ФКП, яка, на нашу думку, відіграє роль посередника між теоретичними й практичними моделями.

В останні десятиліття, практичні експериментальні дослідження проводилися для вивчення процесу перекладу і структури перекладацької компетентності. В межах таких досліджень розглядалися: процес письмового і усного перекладів, роль лінгвістичних та інших знань у процесі перекладу, стратегії прийняття перекладацьких рішень, роль креативності й уваги у процесі перекладу, часовий інтервал між отриманням інформації перекладачем і початком її перекладу, аналіз довготривалих пауз підчас усного перекладу, обсяг пам'яті тощо. Практичні дослідження в галузі письмового перекладу базувалися на методі вербалізації думок (TAP), над яким працювало декілька авторів, зокрема, В. Льошер (1991), Дж. Фрейзер (1993), А. Атарі (А. Atari, 2005).

Згідно з Д. Джайлом (2009) перші практичні дослідження в галузі синхронного перекладу були взаємопов'язаними дослідженнями мови, мовлення та психології й зосереджувалися на швидкості перекладу, усному перекладі з опорою і без, сегментації речень, швидкості говоріння мовця, антиципації тощо.

Починаючи з середини 90-х років практичні дослідження носили міждисциплінарний характер, в результаті ми отримали: 1) використання методу «TAP» під час дослідження письмового перекладу; 2) порівняння діяльності перекладачів-початківців, досвідчених фахівців та білінгвів, які не є перекладачами; 3) відображення когнітивних процесів, які мали місце під час перекладу; 4) аналіз компонентів фахової компетентності перекладача.

Практичні моделі базувалися на спеціальних дослідженнях (тестування, опитування, спостереження за учасниками експериментів), результатом яких було створення оптимальної структури ФКП. До практичних моделей належать модель робочої групи РАСТЕ, модель групи експертів ЕМТ (European Master’s in Translation), модель С.Д. Кембела і модель С. Гьопферіх в рамках проекту TransComp.

Дослідження перекладацької компетентності (ПК) набуло більшої зацікавленості з боку перекладознавства в 1990 році. На сьогодні не існує єдиного поняття "перекладацька компетентність", оскільки, серед зарубіжних авторів, навіть, сам термін має багато різновидів: перекладацька компетентність (translation competence), трансляційна компетентність (translational competence), перекладацькі знання (translational knowledge), перекладацькі вміння (translation skill).

Вважається, що до сфери перекладознавства термін компетентність (competence) було введено Ґ. Турі [3]. Однак, необхідно зазначити, що перші спроби визначення поняття були зроблені в кінці 1970-х (В. Уіллс, 1976; Б. Харріс, 1978; В. Коллер, 1979), у своїх визначеннях вони оперували поняттями прикладної лінгвістики та її теоріям оволодіння мовою, посилаючись на мовну та білінгвальну компетентності. Тому, ПК визначалася як сума законів мови. Однак, як пояснює Е. Пім [1, c. 483], ці ідеї були мінливими, оскільки ПК та її компонентний склад можуть змінюватися, внаслідок зміни, як інформаційних технологій, що постійно розвиваються, так і соціальних вимог.

З історичної точки зору, саме відмежування прикладної лінгвістики від перекладознавства спричинило перші дослідження складу ФКП. Слід зазначити, що незважаючи на численні спроби визначення компонентного складу ФКП, він все ще залишається досить широким, а кількість компонентів – поняттям відносним.

Порівнявши компонентний склад структури фахової компетентності перекладача в різних моделях, ми дійшли висновку, що в кожній з них наявна ПК, однак вона має різні назви. Наприклад, В.Н. Комісаров називає її професійно-технічною і визначає як наявність специфічних знань, навичок і умінь, необхідних для виконання саме цього виду діяльності. Знання містять у собі розуміння задач перекладацької діяльності, основних положень теорії перекладу, принципів перекладацької стратегії й основних технічних прийомів перекладацької діяльності. Г. Турі, А. Уртадо Альбір, А. Нойберт називають її трансференційною компетентністю і визначають як здатність переносу значень і смислу з однієї мови в іншу. Н.М. Гавриленко називає її базовою і визначає, як готовність і здатність використовувати в процесі перекладацької діяльності сукупність процедурних і теоретичних знань в області перекладознавства. Д. Келлі називає її інструментальною.

У деяких моделях до перекладацької компетентності (або її аналогів, перерахованих вище) відносять додаткові компоненти, наприклад, прагматичну компетентність – готовність і здатність перекладача розуміти висловлювання відповідно до ситуативних умов і комунікативних намірів джерела, і використовувати в ТП мовленнєві засоби з урахуванням характеристик реципієнта і комунікативної ситуації, у якій буде використовуватися текст.

Таким чином, можемо зробити висновок, що ПК є невід'ємною складовою ФКП і може бути визначена, як сукупність знань про загальні принципи перекладу і навичок та вмінь, необхідних для здійснення різних видів перекладу.

Литература:

1. Pym A. Redefining translation competence in an electronic age / A. Pym // In defence of a minimalist approach. – Meta: XLVIII, 2003. – 4. – P. 481-497.

2. Šeböková S. Comparing translation competence / S. Šeböková. – Brno: Masaryk University, 2010.

3. .Toury G. Descriptive Translation Studies and Beyond / G. Toury. – Amsterdam: Benjamins, 1995.