Педагогічні науки/ 2. Проблеми
підготовки спеціалістів
Наход С.А.
аспірантка Дніпропетровського університету імені Альфреда Нобеля
Щодо питання
діагностики мотиваційного компоненту прогностичних умінь майбутніх практичних
психологів
Цілеспрямоване
вивчення проблеми формування прогностичних умінь у майбутніх практичних
психологів, визначення ступеня її розробленості в теорії та практиці педагогіки
вищої освіти, виявлення змісту та структури феномену дозволило розпочати
проведення педагогічної діагностики реального
стану сформованості прогностичних умінь, яка надала б інформацію про
дійсний рівень підготовленості студентів до означеного виду діяльності.
Проведений аналіз
наукової літератури дозволив нам визначити структуру прогностичних вмінь
майбутніх практичних психологів, яка складається із мотиваційного, змістового,
операційного, рефлексивного компонентів. Нами було виділено
мотиваційний критерій, що передбачає усвідомлення майбутнім практичним
психологом значення розвитку його прогностичних вмінь у професійному
становленні, бажання підвищити власний прогностичний рівень, тобто відображає
сформованість у студентів мотивів, необхідних для успішного здійснення
прогностичної діяльності.
Нами визначені рівні сформованості мотиваційного критерію [2]:
·
високий
рівень: студенти виявляють позитивний стійкий інтерес до питань прогнозування, усвідомлюють роль прогностичних умінь та
внутрішню впевненість в обов’язковому використанні прогностичних умінь у
професійній діяльності, усвідомлюють можливість досягнення певного результату в
процесі оволодіння прогностичною діяльністю як компонентом майбутньої
професійної діяльності, проявляють активність, цілеспрямованість та самостійність
в процесі сприйняття, засвоєння та використання прогностичних знань та умінь в
практичній діяльності;
·
середній
рівень: епізодично виявляють інтерес до процесу прогнозування, розуміють
важливість цієї процедури тільки для окремих видів роботи психолога, вимагають
імпульсу ззовні для прояву активності в навчальній діяльності, пов’язаної з
оволодінням прогностичними знаннями й
уміннями;
·
низький
рівень: не усвідомлюють значущість прогнозування в професійній діяльності,
байдуже чи негативно ставиться до навчальної діяльності, пов’язаної з цією
процедурою, не прагнуть оволодівати знаннями й уміннями прогнозування.
Отже,
мотиваційний критерій оцінки рівня прогностичних вмінь визначається чіткістю та
глибиною розуміння необхідності використання прогностичних умінь в професійні
діяльності практичного психолога.
Для визначення
мотиваційного компоненту прогностичних умінь у студентів нами було застосовано
наступні діагностичні методики:
1) Методика для
діагностики учбової мотивації студентів, розроблена А.Реаном та В.Якуніним в
авторській модифікації [1], яка призначена для узагальнення мотивів особистості. Учбова діяльність полімотивована, тому
що активність студентів має різні джерела, отже, для нашого дослідження важливо
визначити структуру мотивації учбової діяльності, з метою ефективного
формування прогностичних умінь майбутніх практичних психологів. Розподіл
відповідей за відповідними групами мотивів допоможе визначити схильність студентів
до новаторства, прагнення до оволодіння уміннями, пошуку більш ефективних
методів рішення задач (в тому числі прогностичних), формування великомасштабних
цілей, довгострокових прогнозів, перевагу завдань, які охоплюють більший період
часу та вимагають планування та прогнозування, процесу прийняття рішення.
Так,
діагностика учбової мотивації студентів за методикою А. Реана та В.Якуніна в
авторській адаптації, показала наступні результати: на першому та другому
місцях розташувались мотиви професійного становлення та самореалізації (відповідно 45,8%, 31,4% студентів
експериментальної та 44,9%, 33,5%, контрольної груп). Вказані мотиви
фактично означають сукупність факторів і процесів, які, відображаючись у
свідомості, спрямовують особистість до навчання майбутній професії, а отже,
спонукають до формування професійно важливих вмінь, в тому числі і
прогностичних. Професійна мотивація виступає як внутрішній рухливий фактор
розвитку професіоналізму особистості, тому що тільки на ґрунті її високого
рівня формування можливий ефективний розвиток професійної освіти та культури
особистості, тому, у контексті формування прогностичних умінь майбутніх
практичних психологів, ми вважаємо за необхідно більш детально дослідити цю
групу мотивів.
Вагомим
показником для опитаних категорій студентів визначились утилітарні мотиви (26,8%
експериментальної та 28,3% контрольної груп), тобто майже третина студентів
відмітила їх як значущі. В цьому випадку, коли важливі зовнішні, утилітарні
мотиви, учбова діяльність таких студентів має формальний характер, вона
орієнтована не на засвоєння нових знань, формування нових умінь, а на успішне
складання сесії будь-якими способами. Успішна учбова діяльність, в цьому
випадку, розглядається, перш за все, як необхідність для отримання стипендії,
диплому. За такої мотивації в учбовій діяльності відсутній творчий підхід,
самостійна постановка учбових цілей. Студенти намагаються в короткий сесійний
період механічно завчити великий об’єм учбового матеріалу та якомога швидше
«скласти» його викладачу.
Надалі розподіл мотивів
в експериментальній та контрольній групах відрізняється. В експериментальній
групі за ступенем значущості по спадаючій встановлені навчально-пізнавальні
мотиви (19,5%), мотиви уникнення невдач (18,5%), мотиви престижу (12,5%) та
соціальні (12,3%). В контрольній групі: соціальні мотиви (21,7%),
навчально-пізнавальні мотиви (20,8%), мотиви престижу (18,9%), уникнення невдач
(15,8%). Отже, в експериментальній групі, мотиви кожного п’ятого студента пов'язані зі змістом навчальної діяльності і процесом її
виконання. Їх значущість свідчить про орієнтацію студента на оволодіння новими знаннями, уміннями,
навчальними навичками. Ця група мотивів свідчить про орієнтацію студентів на оволодіння способами добування знань: інтерес до прийомів самостійного придбання знань, до методів наукового
пізнання, до способів саморегуляції
навчальної роботи, раціональної
організації власного навчального праці;
відображають прагнення студентів до самоосвіти, спрямованість на самостійне вдосконалення способів добування знань.
Щодо соціальних мотивів, треба відзначити їх значущість в
контрольній групі студентів. Соціальні мотиви пов’язані із різними видами
соціальної взаємодії з іншими людьми, та виражаються у прагненні зайняти певну позицію у відносинах із оточуючими,
отримати їх схвалення. Вплив з боку суспільства формують у таких студентів
почуття обов’язку, яке змушує його отримати професійну освіту та стати
громадянином, необхідним для своєї країни та сім’ї.
Що стосується мотиву
прагнення престижу та мотиву уникнення
труднощів (невдач), для студентів з більш високою мотивацією престижу властиве
прагнення отримати високий соціальний статус. Мотиви уникнення труднощів
пов’язані із усвідомленням можливих неприємностей, які можуть виникнути в
результаті невиконання діяльності.
Аналізуючи результати діагностики за методикою «Мотивація професійної діяльності» К. Замфіра в модифікації А. Реана, необхідно наголосити,
що досліджуваний мотиваційний комплекс являє собою тип співвідношення між собою
трьох видів мотивації: внутрішньої (ВМ), зовнішньої позитивної (ЗПМ),
зовнішньої негативної (ЗНМ). До найкращих, оптимальних комплексів слід віднести
наступні типи співвідношень ВМ>ЗПМ>ЗНМ та ВМ=ЗПМ>ЗНМ. Найбільш гіршим
мотиваційним комплексом вважається співвідношення ЗНМ>ЗПМ>ВМ. Крім того,
ми враховували не тільки тип мотиваційного комплексу, але і наскільки один тип
мотивації перевершає подібний за ступенем вираженості. Результати дослідження
дозволяють нам зробити наступні висновки: 42% студентів експериментальної та
47% студентів контрольної групи мають оптимальний сформований мотиваційний
комплекс, що свідчить про задоволеність та розуміння значущості обраної
професії. 5% респондентів мають найбільш гірше співвідношення компонентів
мотиваційного комплексу та 29 % знаходяться на межі до цього.
Таким чином, встановлений загальний
рівень сформованості мотиваційного компонента прогностичних умінь у студентів
(експериментальна група: низький рівень – 35,8%, середній - 49,5%, високий – 13,9% студентів; контрольна
група: низький - 38,2%, середній -
51,1%, високий – 10,7% студентів), є недостатнім і вимагає вдосконалення в процесі навчання у
ВНЗ. Отже, необхідно так організувати учбову діяльність студентів по формуванню
прогностичних уміннь, щоб вона була сповнена різними реальними та змодельованими
проблемними ситуаціями, які носять прогностичний характер та будуть сприяти
виникненню мотиву, потім стимулювати його повторення та перенос у нові умови.
Література:
1.
Бордовская, Н. В. Педагогика. Учебник для вузов/ Н. В.
Бордовская, А. А. Реан. – СПб : Питер, 2000. – 304 с.
2.
Регуш, Л. А. Психология прогнозирования: успехи в
познании будущего / Л. А. Регуш. – СПб., Речь, 2003. – 352 с.
3.
Фетискин, Н. П. Социально-психологическая диагностика
развития личности и малых групп / Н. П. Фетискин, В. В. Козлов, Г. М. Мануйлов.
– М., 2002. – С. 98-102.