Вилка Л.Я.

Кафедра суспільних наук та українознавства БДМУ

 Формування громадянської позиції майбутніх лікарів у навчально-виховному процесі медичного університету

 

Одним із найважливіших показників духовно-професійного розвитку особистості фахівця – студента-медика є наявність громадянської позиції, яка свідчить про патріотизм, високу культуру. В умовах сучасної економічної і політичної кризи особливого значення набуває сформованість в медичного працівника громадянських почуттів, уміння протистояти руйнівним тенденціям у суспільстві.

Громадянська позиція має стати фундаментом становлення світогляду майбутнього лікаря. У зв’язку з цим, формування громадянської позиції як генералізуючого фактора професійної підготовки студентів-медиків, майбутньої еліти України, є одним із пріоритетних завдань ВНЗ.

Аналіз наукових досліджень показує, що розв’язання проблеми громадянського виховання молоді спирається  на науковий доробок Г. Костюка, С. Максименка, С. Рубінштейна.

 Філософський аспект формування громадянської позиції особистості представлено в працях В Кузя, М. Стельмаховича, О. Сухомлинської, Г. Філонова; психологічне обґрунтування проблеми формування фахівця-громадянина – у працях О. Алєксєєвої, І. Беха, М. Боришевського, О. Киричука, Т. Яценко.

Методологічні аспекти і загальнотеоретичні основи навчально-виховного процесу у вищому навчальному закладі, спрямованого на формування у майбутніх фахівців громадянської позиції, показано в роботах В. Борисова, В. Вербець, М. Євтуха, І. Зязюка, З. Красноок, Н. Нікітіної, Н. Петрової, І. Прокопенка, а специфіка форм і методів виховної роботи – у працях Л. Дибкової, П. Кононенка, І. Мороз, І. Поліщук, А. Сігової, Г. Чаплицької [2].

Незважаючи на те, що в науці склалися відповідні передумови для дослідження проблеми формування громадянської позиції у майбутніх лікарів, у педагогічній теорії вона не знайшла належного розв’язання. У свою чергу відповідна педагогічна практика немає  цілеспрямованого характеру.

У результаті виникають протиріччя між:

-      соціальним замовленням на особистість студента-медика із сформованою громадянською позицією та відсутністю теоретичного й експериментального обґрунтування виховання такої особистості в університеті;

-      науково-педагогічним потенціалом  університету і недостатнім його використанням професорсько-викладацьким складом у формуванні громадянської позиції майбутніх лікарів;

-      прагнення студентів-медиків до самоформування  громадянської позиції та недостатністю підтримки цього процесу професорсько-викладацьким складом університету.

Розвязання названих протиріч складає проблему дослідження.

Політичні та соціальні процеси, що відбуваються в Україні, спрямовані на утвердження демократичних засад розвитку держави, зумовлюють необхідність відповідних змін у всіх сферах суспільного життя, в тому числі, і в галузі освіти, складовою якої є виховання.

Важливою ланкою системи вищої медичної освіти є її гуманітарна складова - предмети, що формують знання про людину й суспільство.

Це, насамперед, історія і мова, культурологія, філософсько - соціологічні, правові, релігієзнавчі, психологічні, морально-етичні дисципліни, які викладаються на кафедрі суспільних наук та українознавства. Звичайно, їх роль у навчально-виховному процесі недооцінити неможливо. Особливо це стає зрозумілим, коли йдеться про формування світогляду, цілісних орієнтацій, загальної культури і громадянської позиції людини, її патріотизму.

Кафедра суспільних наук та українознавства БДМУ  будує свою роботу на концептуальних засадах відродження та розвитку національної культури, що неможливе без знань про український народ, його світоглядні уявлення, вірування, народну мораль, без знання історії свого краю. Здійснення культурологічної просвіти спрямоване на пробудження національної свідомості української молоді.

Культурологічну освіту молоді фахівці здобувають через опанування курсів: «Історія української культури", " Українська мова за професійним спрямуванням", "Історія України", «Українська мова як іноземна» тощо. Головне призначення цих дисциплін - формування майбутніх фахівців як суб'єктів культури, надання можливості розвитку власної культурної самосвідомості студента, здійснення ним національно-культурної самоідентифікації, прищеплення навичок власної практики культурної самоосвіти: наукового пізнання і духовного вдосконалення.

Важливість культурологічної освіти в системі ВНЗ закріплена в статті 11.3, статті 22.2 Закону України "Про вищу освіту" (від 17 січня 2002 року),  у яких ідеться про верховенство загальнолюдських духовних цінностей, органічний зв'язок освіти з національною історією, культурою, традиціями, про кристалізацію державницького світогляду - усвідомлення належності до українського народу, розуміння національних інтересів, суверенне мислення, державницький підхід до складних подій сьогодення.

Курси "Історія України", "Українська культура", а також курс "Українська мова за професійним спрямуванням" в БДМУ якнайкраще відповідають завданням патріотичного та державницького виховання. Вони дають багатий емпіричний матеріал, безліч прикладів самовідданої праці національної еліти та представників народу задля досягнення державної незалежності України, свободи та добробуту націі, розвитку національної культури, доведення її до міжнародних стандартів. Імена народних поводирів та героїв сьогодні відомі кожному українському студенту, деякі з них на сторінках історії зажили новим життям, з новими оцінками та висновками щодо їхнього внеску в історичний процес.

Науковцями та викладачами БДМУ рішуче відкинуті намагання деяких сьогоднішніх політиків та публіцистів принизити образ Богдана Хмельницького, який завжди був, є і буде розцінюватися як один із найвидатніших політичних діячів України. Якщо на початку 90-х років при вивченні біографії гетьмана І.С.Мазепи у навчальному закладі наголос доводилося робити на з'ясуванні причин зради його цареві Петру І та відповіді на питання чи була це зрада українському народові, тепер акценти перенесені на інші проблеми. Інтерес студентів викликає розгляд динаміки внутрішньої та зовнішньої політики великого гетьмана, який спромігся 22 роки правити Україною у мирі та злагоді, сприяв розвиткові освіти та мистецтва,  щедро  підтримував українську  православну церкву, високо підніс авторитет гетьманської влади.

Патріотизм у всіх країнах завжди ґрунтувався на позитивних, оптимістичних сторінках історії народу і держави, на героїчних вчинках, що могли б стати прикладом для наступних поколінь. Жодна державна нація у світі не може дозволити собі підривати та послаблювати національний дух народу. Виховання молоді ведеться на історичному позитиві, який звеличує націю і державу, стверджує її моральність, розум та могутність. При цьому, як правило, мовчанкою обходяться поразки та приниження нації, а якщо про них і згадується, то лише для того, щоб зробити об'єктивні висновки на майбутнє.

Перед викладачами предметів українознавчого циклу стоїть складне завдання: не лише надати студентам певний обсяг знань, а й прилучити їх до здобутків національної та світової культури, часткою якої та носієм      Інформації про яку є українська мова. На важливість вивчення мови для становлення фахівця вказують слова Л. Виготського: вищі психічні функції, такі як понятійне мислення, логічна пам'ять, моральні, естетичні, інтелектуальні засади формуються та розвиваються на основі мови та за її допомогою [1].

Великого значення  у формуванні громадянської позиції студентів-медиків надається на заняттях з предмету «Українська мова за професійним спрямуванням». Мета курсу - формування необхідної комунікативної компетенції в сфері професійного й наукового спілкування в усній і письмовій формах, навичок практичного володіння в різних видах мовленнєвої діяльності, підвищення загальнокультурного та інтелектуального рівнів особистості. Цей курс - безумовний прорив у викладанні мови, бо він відповідає вмотивованості студентів. У конкретних обставинах двомовності наша ситуація є перехідною від умотивованого використання мови до невмотивованого.

Чи можливо органічно поєднати конкретну національну, рідну мову з інтелектуальним і духовним розвитком особистості лікаря? Чи взаємозалежні вони? - Так, якщо у вихованні братимуть участь люди, які усвідомлюють, що як зовнішня, так і внутрішня краса особистості - від її розуму, а розум потребує постійного підживлення, яке може дати, насамперед, рідне слово. І мусить воно бути щедрим і щирим. Правдивість не лише у поводженні, а й у мовленні кожної окремої людини — запорука справедливості всього суспільства. Адже успішна участь особистості у суспільних процесах, задоволення власних практичних потреб значною мірою залежить від здатності до ефективної комунікації. Через пізнання і спілкування ми так чи інакше впливаємо на дійсність, змінюємо її, реалізуємо свої творчі можливості в усіх сферах життя.

Отже, формування мовленнєво-комунікативних умінь є одним із аспектів розвитку творчої мовної особистості, яка „виявляє високий рівень комунікативної компетенції, любить, шанує та береже рідну мову, є відкритою для розвитку й удосконалення власного мовлення в усіх його сферах, видах, стилях, жанрах"[3].

З огляду на зазначене вище, переконані, що основою формування мовленнєвої компетенції (та й загалом професійної) у процесі навчання має бути розвиток комунікативної особистості студента з великим пізнавальним досвідом, стійким прагненням удосконалювати і збагачувати власне мовлення, наслідувати певний мовленнєвий ідеал.

Відповідно до принципів єдності навчання, виховання й розвитку, гуманізації й демократизації сучасної освіти, знання національної культури (звичаї, традиції, література, мистецтво та ін.), рідної мови, історії, державного устрою, інших предметів гуманітарного циклу сприятимуть формуванню спеціаліста, який одержує високе звання Майстра, Професіонала. До авторитету у питаннях фаху ставляться з повагою й довірою, до його голосу неодмінно дослухаються, очікують порад, а приклад, набутки - запозичують. На таких людях триматиметься не лише професія, а й суспільство, розвиток Української держави. Чим більше у професійному середовищі знавців своєї справи, тим міцніші й надійніші традиції та основи вітчизняної медицини.

Знання своєї культури та її історії - не тільки по­казник інтелігентності й духовної зрілості  молодих людей, а й важлива передумова їхнього подальшого поступу.

Виховні заходи, завдяки яким студентська молодь прилучається до духовних цінностей українського на­роду, проводяться у процесі аудиторних занять (лекційних, семінарських, практичних тощо) або в позааудиторний час - це залежить від завдань, що їх викладач ставить перед собою.

У кожній конкретній ситуації, коментуючи  мов­ний або літературний матеріал, викладачі можуть  зосе­реджувати увагу студентів на тих моментах, які найбільше сприяють їх духовному збагаченню, вихо­ванню в дусі патріотизму, формуванню національних світоглядних позицій, вчать чесності, порядності, культури поведінки, вчать  самостійно мислити й приймати рішення, з повагою ставитися до традицій, звичаїв і духовно-культурних цінностей українського народу, виховують працьовитість, прищеплюють лю­бов до своєї країни, до обраної професії, до рідної мо­ви, посилюють інтерес до навчального процесу та са­мостійної роботи тощо. Усе це забезпечує підготовку для Української держави фахівців високого про­фесійного та інтелектуального рівня.

Виразне виховне спрямування мають тематичні заняття з української мови, приурочені до знаменних дат, пов'язаних з життям і творчістю видатних ук­раїнських діячів: письменників, мовознавців та ін. Наприклад, тематичні заняття, присвячені Шев­ченківським дням, дають можливість не тільки пока­зати студентам надзвичайно важливу роль, яку відіграв Тарас Шевченко у формуванні й розвитку української літературної мови як її основоположник, його великий внесок в українську й світову культуру, а й наочно продемонструвати, яких висот може досяг­ти людина завдяки самоосвіті й трудолюбству.

Не меншу увагу слід приділяти і позааудиторним заходам. Вони істотно доповнюють планові заняття з української мови.

Українська держава нині стоїть перед безліччю проблем. З великим запізненням, порівняно з іншими народами та державами, розпочався процес державотворення, пошуків власного шляху розвитку, переоцінки вікових національних догм та звичаїв. Власне, відбувається процес формування сучасної державної української нації замість нації бездержавної, підлеглої. Перед нею стоїть завдання -  сформувати  власний, відмінний від інших націй, світогляд, збагачений загальнолюдськими цінностями, навчитися відстоювати їх у боротьбі з державним нігілізмом, деполітизацією життєвої позиції, бездуховністю, плекати віру в непереможну силу позитивного поступу у розвитку українського народу та державності. Саме на це має бути спрямовано патріотичне та державницьке виховання в усіх навчальних закладах країни.

 

ЛІТЕРАТУРА

 

1.            Алексєєва О.В. Формування громадянської позиції сучасної молоді. /О.В.Алєксєєва – Педагогіка і психологія №64, Академія педагогічних наук України. Проблеми виховання. К.2004. – С31-35.

2.            Бех І.Д. Моральний розвиток особистості в історико – педагогічному осмисленні / І.Д.Бех. – Рідна школа, 2006. – С.16 – 19.

3.            Забалоцька О.О. Актуальні питання громадянської освіти і виховання студентської молоді. Гуманізація навчально – виховного процесу: збірник наукових праць / О.О.Заблоцька за заг. редакцією проф. В.І.Синченка. – Слов’янськ: видавничий центр СДПУ, 2007. – С.121 – 127.