Педагогические науки / 2. Проблемы подготовки специалистов

к. пед. н., доцент Абсалямова Я.В.

доцент Національного авіаційного університету, м. Київ, Україна

Стандартизація фахової підготовки викладача

ВНЗ в умовах Болонського процесу

Як відзначено в Національній доктрині розвитку освіти [1], підготовка особистості до успішної професійної діяльності в ХХІ столітті потребує продуктивних умінь, що в умовах реформування вищої школи можливе лише за умови перетворення її на особистісно орієнтовану, коли навчальні предмети, які є основою професійної підготовки, не просто співіснують у рамках програм підготовки, а взаємообумовлюють та взаємодоповнюють зміст освіти. Таким чином закладається база для подальшого індивідуального розвитку фахівця. У системі особистісно орієнтованої післядипломної освіти та самоосвіти відбувається подальше поглиблення професійних знань за спеціальністю, розвиток фахових умінь і навичок. Це стосується і викладача ВНЗ.

Досліджуючи самореалізацію викладача ВНЗ у професії як характеристику життєвого шляху особистості у контексті фахової сфери від початкового становлення професіонала під час навчання у базовому ВНЗ до виходу на пенсію і визначаючи дане явище як процес реалізації у професії потенціалу людини, що постійно розвивається, тобто як реалізацію її індивідуальності за допомогою власних зусиль і взаємодії з іншими людьми, на користь собі та державі, ми звернули увагу на важливість стандартизації фахової підготовки вітчизняного викладача в умовах реалізації Болонського процесу. Стандарти мають сприяти створенню спільної системи поглядів на надання вищої освіти та забезпечення її якості в межах Європейського простору вищої освіти (ЄПВО), незважаючи на те, що розробка механізму стандартизації європейської освіти відбувалася в рамках національних освітніх систем і сформувалися різні підходи до процесу стандартизації у національному контексті кожної країни.

В умовах інтеграції України до європейського освітнього простору та прагнення країн-учасниць Болонського процесу, до числа яких входить Україна, до гармонізації національних систем освіти, зараз відбувається активне реформування освітньої галузі, що підтверджується положеннями Національної доктрини розвитку освіти України у ХХІ столітті (2001 р.), Національною стратегією розвитку освіти в Україні на 2012 – 2021 роки, Державною національною програмою «Освіта» («Україна ХХІ століття»), Державною програмою «Вчитель» (2002 р.), до основних завдань яких входить розробка та впровадження державних стандартів освіти різних освітньо-кваліфікаційних рівнів.

Наша держава нині має систему стандартів вищої освіти, яка складається з державного, галузевих та стандартів вищої освіти ВНЗ.

Державні стандарти освіти встановлюють вимоги до змісту, обсягу і рівня освітньої та фахової підготовки; вони є основою оцінки освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня громадян незалежно від форм одержання освіти та містять: перелік кваліфікацій за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями; перелік напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у ВНЗ за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями; вимоги до освітніх рівнів вищої освіти, вимоги до освітньо-кваліфікаційних рівнів вищої освіти.

Галузеві стандарти вищої освіти містять освітньо-кваліфікаційні характеристики випускників ВНЗ; освітньо-професійні програми підготовки; засоби діагностики якості вищої освіти.

Стандарти вищої освіти ВНЗ включають перелік спеціалізацій за спеціальностями; варіативні частини освітньо-кваліфікаційних характеристик випускників ВНЗ; варіативні частини освітньо-професійних програм підготовки; варіативні частини засобів діагностики якості вищої освіти; навчальні плани; програми навчальних дисциплін.

Важливим кроком на шляху до стандартизації результатів освіти стала розробка рамки кваліфікацій ЄПВО (РК ЄПВО), як міжнародно зрозумілого, цілісного та структурованого опису кваліфікаційних рівнів, через який можуть бути виражені та співвіднесені між собою в узгоджений спосіб всі кваліфікації [2]. Для рівнів РК ЄПВО дескрипторами виступають знання, навички і компетентності, що поступово ускладнюються від базових загальних компетентностей у здійсненні роботи під прямим наглядом у структурованому контексті на першому рівні, до знань в найбільш передових галузях роботи або навчання, найбільш передових і спеціалізованих умінь та компетентності у демонстрації сталого авторитету, інновацій, професійної інтеграції на восьмому.

Висновок. Позитивним зрушенням у виході освіти України на міжнаціональний рівень є той факт, що даний процес нині узгоджується з вимогами стандартизації професійної підготовки фахівця в умовах Болонського процесу, реалізуючи положення компетентнісного підходу до стандартизації професійної підготовки викладачів. Професійна підготовка викладача ВНЗ є результатом здобуття, насамперед, вищої освіти відповідно до державного стандарту вищої освіти, галузевих стандартів вищої освіти та стандартів вищої освіти ВНЗ, яка забезпечує його фундаментальну наукову та практичну підготовку, рівень якої фіксується через надання відповідної кваліфікації, у даному випадку – магістра, що є реалізацією сучасних галузевих стандартів підготовки викладачів на основі єдності та узгодженості змісту дисциплін, чим забезпечується досягнення оптимального результату у підготовці фахівців.

Література:

1. Про Національну доктрину розвитку освіти: Указ Президента України від 17.04.2002 №347/2002 // Вища освіта в Україні. Нормативно-правове регулювання. – К.: ФОРУМ, 2003. – С. 51-94.

2. Захарченко В.М. Європейські метарамки кваліфікацій та Національна рамка кваліфікацій України [Електронний ресурс] / В.М. Захарченко. – Режим доступу: http://www.tempus.org.ua/uk/korysna-informacija/prezentaciji/614-zaharchenko-21-06-2013/download.html