Педагогика / 5. Современные методы преподавания

К.п.н. Гапон Ю.А.

Інститут міжнародних відносин

Київського національного авіаційного університету, Україна

ОЦІНЮВАННЯ НАВЧАЛЬНИХ ПИСЬМОВИХ ПЕРЕКЛАДІВ АНГНЛОМОВНИХ ФАХОВИХ ТЕКСТІВ

Невід’ємною складовою розробки виключно всіх навчально-педагогічних систем та моделей організації навчального процесу є, як відомо, чітка характеристика показників, за якими має оцінюватися якість результатів навчальної роботи та визначення шкали оцінок, що відображатимуть різні якісні рівні володіння предметом навчання. Особливого значення ці проблеми набувають в умовах кредитно-модульної системи (ECTS), що передбачає уніфікацію виміру обсягів та критеріїв оцінювання навчальної роботи, які були б об’єктивними та зрозумілими в європейському освітньому просторі.

Переважна більшість відомих нам положень про кредитно-модульну систему, затверджених у різних ВНЗ України, делегують розробку систем оцінювання успішності навчання кафедрам і таким чином закріплюють установку на урахування умов навчання конкретних дисциплін та специфіки видів навчальної роботи, результати якої оцінюються.

Метою нашого вивчення є оцінювання якості повних англо-українських письмових перекладів, виконаних студентами факультету міжнародного права. З цією метою визначимо ті суттєві характеристики поняття «переклад», що слугуватимуть релевантними критеріями оцінювання якості повного навчального перекладу, виконаного у письмовій формі.

Лінгвістична література з проблем перекладу, де містяться дефініції цього виду мовленнєвої діяльності, нараховує величезну кількість різномовних джерел, список яких зайняв би не один десяток сторінок. На практиці існуюча розмаїтість теорій у сприйнятті викладача перекладу стає, у кращому випадку, науково обґрунтованим описом процесу перекладу в усій його багатогранності, що дає відповіді чого навчати, але ще не стало ефективним інструментом визначення критеріїв оцінювання результатів навчання окремих видів перекладу. Спробуємо надолужити це методичне упущене.

Переважна більшість перекладознавців вирізняють дві універсальні ключові характеристики будь-якого перекладу – еквівалентність та адекватність. Лаконічні й достатньо узагальнюючі визначення цих понять містяться зокрема в статті С.В.Сорокіна, де «… еквівалентність визначається як міра відповідності (“близькості”) тексту оригіналу до тексту перекладу на формальному та семантичному рівнях – лексичному, граматичному, синтаксичному, а адекватність – як міра досягнення текстом перекладу комунікативної (прагматичної) мети, закладеної в оригіналі.» [3]. Прикладне значення наведених характеристик для розробки системи оцінювання якості навчальних письмових перекладів фахових текстів полягає в принципово важливому для методики висновку про необхідність комплексного урахування обох нерозривно існуючих сторін перекладу – лінгвістичної близькості тексту перекладу (ПТ) до вихідного тексту (ВТ) та їхньої змістовної (інформативної) та змістової (смислової) відповідності. Очевидно, що саме така двоєдність поняття еквівалентності призвела до того, що, говорячи про переклад фахової літератури, дослідники нерідко підміняють це поняття фактично близьким синонімом «адекватність». Дійсно, згідно наведеного визначення еквівалентність – це характеристика перекладу як певної лінгвістичної структури, яка має контекстуально і комунікативно обумовлені семантичні характеристики різних класів мовних одиниць, що відповідають семантичним характеристикам вихідного тексту. У зв’язку з цим виникає риторичне питання: чи можна уявити ситуацію, коли переклад фахового тексту, який визнається еквівалентним не втілює в собі комунікативний намір автора вихідного тексту і розуміється фахівцем-адресатом якось по-іншому у порівнянні з розумінням оригіналу фахівцем-носієм мови вихідного тексту? Безперечно негативна відповідь переконує нас в тому, що поняття еквівалентності є необхідним і достатнім для визначення критеріїв оцінювання якості навчальних письмових перекладів фахових текстів. Для досягнення цієї мети скористаємося характеристиками еквівалентності, запропонованими Л.К. Латишевим і
В.Н. Коміссаровим.

Л.К. Латишев визнає переклад еквівалентним за трьох умов: 1) «ИТ и ПТ должны обладать (относительно) равными коммуникативно-функциональными свойствами…»; 2) «в меру, допустимую в рамках первого условия, ИТ и ПТ должны быть максимально аналогичны друг другу в семантико-структурном отношении…»; 3) «при всех «компенсирующих» отклонениях между ИТ и ПТ не должны возникать семантико-структурные расхождения, не допустимые в переводе.» [2, с.40].

В контексті досліджуваної проблеми перша умова означає, що в комунікативно-функціональній моделі навчальної перекладацької практики студента такі елементи як реально вмотивовані комунікативна інтенція перекладача і комунікативна інтенція адресате перекладу відсутні, що й обумовлює необхідність досягнення максимально можливого співпадіння комунікативно-функціональних властивостей ВТ і ПТ, тобто точного відтворення вихідних інтенцій в тексті перекладу завдяки збереженню відносної рівності змістовної, змістової та стилістичної інформації.

З точки зору проблеми оцінювання якості письмових перекладів фахових, текстів, друга умова еквівалентності ВТ і ПТ – максимальна рівноцінність семантико-структурних характеристик не суперечить (на відміну від цілком справедливої думки Л.К. Латишева стосовно перекладу художньої літератури), першій умові еквівалентності: між фахівцем-автором вихідного тексту та (в умовах навчальної аудиторії) уявленим фахівцем-адресатом перекладу об’єктивно, на професійному (термінологічному) рівні, відсутні протиріччя емоційно-оціночного характеру, обумовлені лінгвоетнічними бар’єрами та різними національно-культурними традиціями. Незважаючи на значну стилістичну відмінність англомовних юридичних текстів, історично обумовлену специфікою англосаксонського прецедентного права, саме спільність термінологічного апарату автора ВТ і адресата перекладу забезпечує комунікативно-функціональну еквівалентність ВТ і ПТ. Єдиним протиріччям, що міститься у вимозі забезпечити комунікативно-функціональну еквівалентність і одночасно зберегти семантико-структурну ідентичність полягає у необхідності «компенсувати» (термін
Л.К. Латишева) таку «нестиковку» за допомогою перекладацьких трансформацій, які забезпечуватимуть узуально правильне вживання в ПТ слів, сталих зворотів, граматичних форм і синтаксичних конструкцій і надаватимуть ПТ еквівалентні лінгвостилістичні і структурно-жанрові характеристики. Саме з огляду на необхідність усунення такої суперечності ми приймаємо застереження Л.К. Латишева, що міститься у запропонованій ним третій умові еквівалентності перекладу – уникнення неприпустимих семантико-структурних розбіжностей між ВТ і ПТ, використовуючи «мотивированные переводческие трансформации» [2, с.39].

Поряд з семантичною, структурною та стилістичною еквівалентністю,– що є показниками якості перекладу, врахування третьої умови еквівалентності, сформульованої Л.К.Латишевим, надає методиці навчання перекладу ще один дуже важливий критерій оцінювання якості (еквівалентності) письмових перекладів фахових текстів – вмотивованість перекладацьких трансформацій, тобто комунікативно виправдане цілеспрямоване уникнення об’єктивно можливого мовного (нетермінологічного!) паралелізму заради переходу від семантико-структурного калькування ВП до комунікативно-функціонального еквіваленту у вигляді ПТ при вичерпному збереженні комунікативно-функціональних властивостей ВТ.

Методично значущою для подальшого уточнення критеріїв оцінювання якості навчальних письмових перекладів юридичних текстів також слід визнати теорію різних типів еквівалентності, розроблену В.Н. Коміссаровим, зокрема двох останніх, четвертого і п’ятого типів, коли зберігаються не тільки смислові (змістові) відтінки лексичних одиниць, комунікативні наміри, характеристики ситуації та способи її опису, а й максимально можлива близькість значень співвіднесених синтаксичних одиниць, тобто коли «сохраняются сведения не только «для чего», «о чем» и «что» говорится в тексте оригинала, но отчасти и «как это говорится».» [1, с.70]. Близькість значень співвіднесених синтаксичних одиниць ВТ і ПТ дослідник позначає як паралелізм синтаксичної організації і, спираючись на проведені перекладознавчі дослідження, характеризує це як вкрай важливий фактор, що забезпечує інваріантність синтаксичних значень оригіналу і перекладу, дозволяє співвідносити і структурно ототожнювати окремі змістовні елементів цих текстів і у такий спосіб здатен надавати перекладу юридичного тексту правовий статус оригіналу, тобто робити переклад аутентичним. При цьому, якщо цього вимагають жанрово-стилістичні норми мови перекладу, автор не виключає необхідність синтаксичного варіювання, коли під час перекладу одночасно змінюються синтаксичні структури, порядок слів і тип синтаксичної єдності.

Поряд з високим ступенем паралелізму в структурній організації ВТ і ПТ, максимальною співвіднесеністю їхнього лексичного складу та збереженням у перекладі всіх основних змістовних компонентів оригіналу останній, п’ятий, тип еквівалентності передбачає нормативно (узуально) обумовлену структурно-семантичну сполучуваність слів з іншими одиницями лексичного складу ТП, а також максимально можливу спільність денотативного і конотативного аспектів семантики слів ВТ і ПТ; мірою такої спільності вченим визначається необхідність відтворення у перекладі «…коммуникативно наиболее важных (доминантных) элементов смысла, передача которых необходима и достаточна в условиях данного акта межъязыковой коммуникации» [1, с.79].

Проведене попереднє дослідження поняття еквівалентності перекладу дозволило сформулювати наступні ключові характеристики як критерії оцінювання навчальних письмових перекладів фахових текстів:

1. Семантична еквівалентність:

1.1. мовленнєва доцільність спільності окремих сем, що утворюють значення співвіднесених слів ВТ і ПТ;

1.2. денотативна відповідність загальної, міжгалузевої та вузькогалузевої термінологічної лексики;

1.3. конотативна відповідність лексики емоційно-оціночного характеру;

1.4. узуально (нормативно) виправдане вживання в ПТ лексичних сполучень (стійких словосполучень).

2. Структурна еквівалентність:

2.1. правильність орфографії;

2.2. правильність пунктуації;

2.3. паралелізм синтаксичної організації перекладу структурно і комунікативно інваріантних синтаксичних структур ВТ;

2.4. комунікативно обумовлена відмова від об’єктивно можливого структурного (синтаксичного) паралелізму;

2.5. комунікативно виправдані трансформації безеквівалентних граматич- них структур ВТ, що не мають однотипних відповідників в мові перекладу.

Мовленнєву діяльність, як і будь-яку дійсність, можна виміряти (оцінити) через кількість і якість. Оцінити – значить узагальнено охарактеризувати, виходячи з кількісних і якісних показників. В нашому випадку кількісні показники ми отримуємо з’ясовуючи рівень семантичної та структурної еквівалентності, яка є своєрідним мовним підґрунтям, на основі якого здійснюється остаточний крок якісного оцінювання навчального письмового перекладу фахового тексту, коли кількість впливає на якість. У нас ця якість – рівень комунікативно-функціональної еквівалентності відтворення у навчальному перекладі інтенції автора ВП завдяки збереженню відносної рівності змістовної, змістової та стилістичної (точність, однозначність, логічна послідовність, стандартизованість термінології, усталених зворотів, кліше, відповідність формату й екстралінгвістичним маркерам ВТ) інформації що міститься в оригіналі.

На практиці інколи мають місце випадки, коли перекладацькі трансформацій, формально правильно виконані замість елементарного семантико-структурного калькування, призводили до перекручення комунікативної інтенції автора ВП або незрозумілої, неоднозначної передачі вихідної інформації. Тому, на нашу думку, варто використовувати додатковий критерій оцінювання якості навчального перекладу – мовну та мовленнєву вмотивованість перекладацьких трансформацій на семантичному, структурному та структурно-семантичному рівнях.

З огляду на педагогічну вимогу реалізовувати не тільки констатуючо-контролюючу, а й виховну і навчальну функцію оцінювання результатів навчання важливо, щоб після перевірки поточних письмових перекладів викладач обговорював зі студентами допущені помилки, аналізував причини виникнення їх (аналіз – передумова об'єктивного оцінювання) та давав студентам індивідуальні завдання на додаткове опрацювання відповідного матеріалу.

Запропоновані в статті критерії відповідають практично усім вимогам до якості педагогічних вимірювань – об’єктивність, надійність, валідність (достовірність, обґрунтованість), точність. Саме ці ознаки слугують викладачеві у якості необхідних і, на нашу думку, достатніх орієнтирів для ефективного оцінювання, лінгвістично і дидактично виправданого визначення оцінки навчальних письмових перекладів фахових текстів.

Література:

1. Комиссаров В. Н. теория перевода (лингвистические аспекты): учеб. для ин-тов и фак. иностр. яз. – М.: Высш. шк., 1990. – 253 с.

2. Латышев Л. К. Перевод: проблемы теории, практики и методики преподавания: Кн. для учителя шк. с углубл. изуч. нем. яз. – М.: Просвещение, 1988. – 160 с.

3. сорокін с. в. Проблема еквівалентності та адекватності перекладу видо-часових форм у газетних текстах (на матеріалі турецької та української мов).
– Режим доступу: http://ru.scribd.com/doc/232913383/9-Sorokin#scribd (дата звернення:20.01.15). – Заголовок з екрану.