Філологічні науки/ 3.Теоретичні та методологічні проблеми дослідження мови

Шумченко Т.І.

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут»

Речення та принципи його класифікації

Загальновідомо, що речення є найменшою комунікативною одиницею мовлення. Тому постає необхідність вірно трактувати та розуміти його функції та роль, які воно відіграє в нашому мовленні. Сьогодні цілий ряд лінгвістів займається вивченням французького речення, а, отже, й існує велике розмаїття його визначень. Так, наприклад, у В.Г. Гака ми знаходимо « Речення ‒ це мінімальна комунікативна одиниця мовлення. На відміну від слова, яке є одиницею номінації, тобто позначення елемента дійсності, речення здійснює поруч з номінативною функцією й функцію комунікативну» [4, с.266].

Н. М. Васильєва ж, в свою чергу, відзначає, що « З точки зору лінгвістики, речення являє собою предикативну єдність, в той час коли словосполучення є непредикативною єдністю. Предикативний характер речення виражається в тому, що його зміст завжди характеризується з точки зору модальності та часу» [2, с.157].

Речення французької мови, як і будь-яка інша граматична одиниця мовлення, має свою класифікацію. Існує багато класифікацій речення, які основані на різноманітних критеріях [3]. Головними серед них є:

1. Комунікативна мета речення;

2. Його граматична структура [4, с.86].

Згідно з першим критерієм виокремлюють три типи речення:

1. Речення-висловлювання (декларативне, стверджувальне);

2. Питальне речення;

3. Наказове речення.

Речення-висловлювання включає в себе вираження дії, позитивної чи негативної. Воно містить дієслово особової форми в будь-якому способі, окрім імперативу. La figure décrit les différentens interactions entre le véhicule et l’extérieur.

Питальне речення має на меті ставити питання до особи. На відміну від речення-висловлювання, воно передбачає реакцію (тобто відповідь).Quelles sont les contraintes physiques reçues par le véhicule ?

В наказових реченнях октант нав’язує своєму слухачеві певну дію, виражену в різноманітних формах (наказ, прохання, заборона, порада, тощо). Faites-le d’une manière suvante.

Кожен з вище зазначених трьох типів може бути стверджувальним або заперечним реченням, тому що заперечення відноситься до всіх трьох типів. Теоретично ці три типи виключають один одного, тому що комунікативна мета, яка лежить в основі кожного типу, не може одночасно бути твердженням чи питанням, твердженням чи наказом, наказом чи питанням. Однак, в лінгвістичній дійсності, взаємодія між різними комунікативними типами повністю не виключається [1, c.158].

В багатьох граматиках французької мови також виокремлюються окличні речення. Однак останні виражають експресивний аспект висловлювання. Вони можуть поєднуватись з питальним, стверджувальним та наказовим реченнями. Отже, можна зробити висновок, що окличні речення не становлять окремий тип. Вони не мають особливих позначень. У французькій мові єдиною ознакою окличного речення є частинка que. Que de resultats, que de progrès !

Інша класифікація речення базується на кількості та формі головних членів речення. Найчастіше, речення має два головних члена речення: підмет та присудок, виражений дієсловом в особовій формі: Le système d’allumage reçoit un courant électrique.

Але є й такі речення, які мають лише один головний член речення.Observons le système de suspension.

Існують випадки, в яких форма головного члена речення наближує його в більшій чи меншій мірі до присудка. Йдеться про наказові речення (за умови якщо вони мають лише один головний член речення), форма яких відносить їх до присудка: Attends. Attendez. N’attendez pas.

Існують також класифікації речень з одним головним членом речення: згідно з їх функціями та їх синтаксичним значенням (наприклад, екзистанційні, описові, неозначені, вокативні, емотивні, наказові та ін.), згідно з морфологічним походженням головного члена речення (номінальні, дієслівні, прислівникові). Французька мова, як і українська, має різноманітні типи речення. Загалом виокремлюють два типи речення: просте та складне. Але низка лінгвістів виділяє ще типи речення за їх зв’язками [3]. Розглянемо просте речення. Класифікація речень, що мають один головний член, базується найчастіше на його морфологічній природі. Згідно з цим критерієм моноремні речення поділяються на три підгрупи: номінальні; дієслівні; прислівникові.

Номінальні речення, головним членом речення яких виступає субстантив, є найбільш поширеними у своєму семантичному та модальному значенні. Найрозповсюдженішими є екзистанційні речення, які використовуються для опису, в лаконічній формі, людей та подій, об’єктів, дій, почуттів, пейзажів, фактів, що відбуваються в певний момент.

Література:

1. Брандес М. П. Предпереводческий анализ текста / Маргарита Петровна Брандес, Валерий Иванович Проворотов. – М. : НВИ-Тезаурус, 2001. – 224 с.

2. Васильева Н. М. Французский язык: Теоретическая грамматика: Морфология: Синтаксис: Ускоренный курс [учеб. для ин-тов и фак. иностр. яз.] / Наталия Михайловна Васильева, Людмила Петровна Ницкова – М. : Высш. шк., 1991. – 300 с.

3. Виноградов В. А. Введение в переводоведение / Виктор Алексеевич Виноградов. – М. : Издательство ИОСО РАО, 2001. – 208 с.

4. Гак В. Г. Теоретическая граматика французского языка / Владимир Григорьевич Гак. – М. : Добросвет, 2000. – 832 с.