Соломатіна Є.Ю.
Інститут
вищої освіти АПН України
Система фінансування вищої освіти у Франції
Система французької освіти складалася протягом останніх
двох сторіч. Основні особливості системи французької освіти - практично
однакова якість навчання як у столиці, так і в провінції. Ще одна
особливість - перевага
державних навчальних закладів і безкоштовність навчання для всіх, включаючи
іноземців.
Фінансування вищої освіти у Франції здійснюється майже на
90% з коштів центрального бюджету. Їхнім розподілом займається
Головне управління фінансів і адміністрації Міністерства національної освіти.
Всі штатні співробітники вищої школи Франції є державними службовцями й у цій
якості наймаються на роботу не окремими вузами, а міністерством. Їхня заробітна
плата становить близько 70% всіх державних витрат на вищу освіту; приблизно 10%
витрачається на соціальну допомогу студентам (стипендії, медичне страхування,
різні пільги); 2-3% щорічно виділяється на будівництво й інші капітальні
роботи. У безпосереднє розпорядження вузів надходить тільки залишок (17-20%
державних засобів), що проводиться по статті “субсидії вузам” [2].
Більш показово вищезазначені статистичні дані
представлені на рис. 1
Рис. 1. Державні
витрати на вищу освіту
Відповідно до Закону від 1984 р. вузам надана фінансова
автономія у використанні державних субсидій; вони можуть самостійно
перерозподіляти виділені засоби по основних видах витрат і звітувати за них
тільки по завершенні бюджетного періоду. Розподіл субсидій Міністерством
національної освіти здійснюється відповідно до системи національних норм. Ці
норми є основою загальнодержавного механізму розподілу засобів по конкретних
вузах у формі субсидій на функціонування, інфраструктури, викладацьку
діяльність. Ці 3 типи субсидій визначаються виходячи з аналізу кількісних
параметрів, що характеризують масштаби діяльності й конкретних умов функціонування
кожного навчального закладу [3].
У цей час ці норми, що мають вирішальне значення для
регулювання процесу розподілу державних субсидій і їхнього раціонального
використання, всі частіше входять у суперечність із реальними умовами
функціонування вузів і мають потребу в перегляді. Комітет з оцінки вузів вважає,
що існуюча система розподілу субсидій, що цілком залежить від рішень відповідальних
осіб міністерства, не бере до уваги науково-дослідну діяльність і розглядає її
лише як приватний елемент при розподілі викладацьких постів. Однак така
діяльність є одним з найбільш важливих елементів розвитку вузу й оцінки його
діяльності.
Друга проблема, що має скоріше технічний характер,
пов'язана із труднощами й невизначеністю в одержанні даних. Планований
бюджетний рік починається 1 січня, у той час як університетський навчальний рік
починається 1 вересня попереднього бюджетного року. Це сприяє тому, що
зазначені нормативи й вироблені на їхній основі розрахунки використовуються
стосовно до загальної чисельності учнів, а не до чисельності дипломників - саме
цей показник є самим очевидним індикатором “віддачі” університетської системи
[1].
Третя проблема полягає в тім, що розподіл субсидій
здійснюється відповідно до єдиних норм, встановлюваними на майбутній період на
основі минулого досвіду. Вся система нормативів базується на абстрактних
поняттях “квадратного метра” і “навчальної години”, реальні значення яких
досить різні для різних вузів. Знайдеться мало спільного між квадратним метром
старого будинку минулого століття й тільки що побудованого, між витратами на
опалення в містах на півночі й на півдні [4].
Позабюджетні засоби становлять близько 12% загального
фінансування французьких вузів. У цьому обсязі частки основних джерел у
середньому становлять: близько 25% - внески за різні платні курси й інші форми
підготовки; 20% - надходження за контракти по НДР; 15% - доходи від різних
сервісних служб; 14% - вступні внески студентів і аспірантів. Приблизно 2%
обсягу позабюджетних засобів надходять від місцевої влади й у якості прибутків
від фінансової діяльності.
Рис. 2. Основні
джерела позабюджетного фінансування
Навчання в державних вищих навчальних закладах Франції є
безкоштовним, у тому числі й для іноземних учнів. Зі студентів щорічно
стягується так званий вступний внесок, а також певна сума за кожний одержуваний
диплом або посвідчення. Їхні розміри встановлюються міністерством на початку
кожного навчального року. У той же час у приватних вузах (абсолютна більшість
яких становлять комерційні школи) або на платних курсах навчання й підвищення
кваліфікації плата за навчання визначається в розрахунку покриття всіх витрат і
може бути дуже високою.
Державні стипендії одержує незначна частина студентів з
родин з обмеженими матеріальними можливостями. Найбільш широко фінансова
підтримка у формі стипендій або особливих виплат виявляється студентам 3-го
цикли й аспірантам - протягом 1, 2 або 3 років вони можуть одержувати спеціальні
“дослідницькі субсидії”, що виплачуються Міністерством національної освіти.
Аналогічні субсидії та стипендії надаються також провідними науковими
установами, національними програмами, професійними, суспільними й регіональними
організаціями, фондами
[5].
В окремих випадках студентам може бути видана
безпроцентна позичка з умовою погашення не пізніше чим через 10 років після
закінчення навчання. Студенти мають право на відшкодування витрат, пов'язаних з
підготовкою курсових і дипломних робіт, проходженням практики й стажування.
Підводячи підсумки, можна сказати, що, незважаючи на
нагальну потребу у змінах та реформуванні деяких аспектів, французька система
фінансування вищих навчальних закладів має свої безперечні переваги, які мають
бути використані українськими науковцями в процесі трансформації задля
покращення та вдосконалення фінансування української освіти.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Higher education for the XXI century: the lessons of
experience // IBRD, WB, 2004. – 105 p.
2. Les fonctions
principales de l'instruction supérieure // These du Ministère de
l'enseignement, de l'instruction supérieure et de la science FRANCE //
Paris-Lille,
2006
3. Montenue P. Le
système de l'instruction supérieure en
4. Gasskov V. Alternative schemes of
financing training // ILO, 2004. / 151 p.
5. Lateineille M. Les
particularités principales du système de la formation
française // – UNESCO, 2006.