Право/ історія держави та права

Череватенко І. М.

Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого

Історичний розвиток в документі "Права, за якими судиться малоросійський народ 1743 р." поняття договору та умов його дійсності.

     Договори були основною формою, за допомогою якої здій­снювався „обширний” товарооборот і господарське життя фео­дальної Гетьманщини. На основі проведеного мною аналізу норм зобов'язального права, врегульованого в "Правах" 1743 р., мож­на дійти висновку, що договором вважалася угода двох або кількох осіб при здійсненні якої-небудь правової дії або утримання від її здійснення. Більшість договорів, які укладалися в Гетьманщині були двосторонніми. Проте передбачалися і багатосторонні, але на практиці вони укладалися дуже рідко. Договором вважався вольовий акт, тобто він міг виникнути тільки з волі сторін, який породжував певні права і обов'язки. Договір вважався також однією з підстав виникнення зобов'язань. Однак не кожна угода могла стати договором. Юридичної сили договір набирав за таких умов:

1) при наявності волі сторін, спрямованої на його укладення. Воля виявлялася у їх згоді прийняти на себе певні обов'язки згідно з договором. Саме по собі волевиявлення договору ще не породжувало. Необхідна була здатність до волевиявлення, а її в Гетьманщині мали не всі. Істотно обмежувалися в цій здатності "невільні люди", що становили нижчий стан і були безправними. Для волевиявлення вимагалась також і дієздат­ність, якої не мали неповнолітні, психічно хворі, недорозвинуті, особи зі значними фізичними вадами - глухі, німі, сліпі. Волевиявлення можливе було тільки вищому привілейованому станові "вільним людям", які користувалися повною право­здатністю і дієздатністю та багатьма привілеями;

2) законність договору, тобто визначення правомірності змісту договору, що укладався між сторонами. Договір не по­винен був суперечити чинним законам і народним звичаям. До змісту договору належали елементи, які можна було поділити на необхідні, звичайні та випадкові. Необхідними називались такі елементи, без яких договір не міг виникнути: згода, предмет договору, правова основа (наприклад, товар, ціна у договорі купівлі-продажу). Звичайні - це елементи, без яких договір не втрачав юридичної сили (обов'язок продавця доставити товар покупцеві додому), хоч вони в договорі не передбачалися. Третя група елементів, які не були необхідними, але на вимогу сторін могли в договір вводитися. Вони називалися випадковими. Це, насамперед, умови, строки, накази тощо;

3) дотримання відповідної форми договору. Договір повинен бути оформлений належно. Через це вимагалось дотримання відповідної форми, що передбачалася законом або договором і невиконання якого призводило до визнання недійсності угоди. "Права" передбачали обов'язкову письмову форму для боргових зобов'язань на суму 12 і понад 12 рублів; для дарування, якщо ціна дару вища 100 рублів, а також для всіх договорів, предметом яких є нерухоме майно. Дотримання письмової форми укладення договору забезпечувало вирішення в майбутньому майнових спорів.

4) явка та реєстрація запису до урядових (судових) книг письмових договорів. Це положення з'явилося в Україні одночасно з рецепцією магдебурзького права. Спочатку явка й запис до урядових книг приватно-правових договорів мали на меті зафіксування їх на майбутнє, як доказів у судовому процесі. Але згодом запис набув іншого значення: з одного боку - при записі приватних договорів уряд перевіряв їх форму, право­здатність і дієздатність учасників договору та його зміст, внаслі­док чого записані до урядових книг договори набували значення формальних, нотаріальних актів; при цьому сила посвідчення автентичності договору переносилась з оригіналу на офіційний витяг договору з урядової актової книги. З іншого боку, запис до урядових книг набув значення затвердження договору та визначення моменту його дійсності: приватні договори, неподані до запису, вважались за домашні і не мали повної доказової сили. Цим пояснюється також і той факт, що до запису в урядові книги почали подавати також і офіційні урядові договори, інші акти, наприклад, жалувані грамоти і привілеї, гетьманські уні­версали, навіть судові декрети. З цього приводу "Права" місти­ли детальні правила про явку для запису офіційних державних і приватних договорів, актів. Явка й запис до урядових книг договорів на право власності на землі та інші нерухомості для тих часів заміняли систему запису до поземельних книг. Для історії держави і права України так звані актові книги земських, городських, магістратських, ратушних та сільських судів є цінними джерелами для дослідження і вивчення суспільних відносин у Гетьманщині;

5) мета (предмет) договору і можливість його виконання. Мета - це та матеріальна основа, яка призвела до укладення договору.

"Права" 1743 р. зазначали також, що обов'язок щось дати або виконати, зроблений на словах, жартома або в п'яному стані, не мав законної сили, якщо не був підтверджений письмово. Договори, що мали на меті умови непристойні, суперечні праву і справедливості, або укладені під примусом, як і обіцянка бать­ків подарувати щось дітям, вважалися недійсними. При тлу­маченні договорів, незрозумілі або сумнівні умови належало тлумачити на користь боржника, а не кредитора, наприклад, яка-небудь умова чи предмет зобов'язання визначені двома чи кількома числами, тоді належало приймати до уваги менше число.

"Права, за якими судиться малоросійський народ" 1743 р. детально регламентували договори купівлі-продажу, дарування, позички, обміну, особистого і майнового найму, поклажі, поруки, зберігання та інші.

Використана література:

1.     Гончаренко В.Д. Хрестоматія з історії держави та права України.-Київ, 1997.

2.     Малик Я., Чуприна В. Історія українськой державності.- Львів, 1995.