Право 5
Серебрякова C.П.
студентка IV курсу
Національного
університету державної
податкової служби України
Інтуїція як складова частина
встановлення об’єктивної істини у кримінальній справі
Людська наука може робити великі відкриття шляхом раптових небезпечних стрибків розуму, коли з'являються здібності,
звільнені від важких кайданів суворого розмірковування.
Луї де Бройль.
Відомо, що не в
кожній кримінальній справі вдається з'ясувати істину. Часто істина, скільки б
до неї судді не наближались у процесі, так і залишається обрієм. Або при
недостатніх доказах істина - відносна та суб'єктивна, тому що практично ніколи
не вдається досягти абсолютної достовірності при вирішенні справи, завжди
частина обставин залишається в тіні, і як правило, обґрунтовується рішення на
доказах і їх джерелах, що мають високий ступінь ймовірності.
Суб'єктивна складова істини
насамперед залежить від особистих рис особи, що приймає рішення. Висока
ерудиція, професіоналізм, великий життєвий і професійний досвід та особисті
якості дозволяють їй у низці таких випадків використовувати власну інтуїцію.
На ефективність судового
вирішення справи рішуче впливає якість досудового розслідування, а саме добута
в ході нього доказова інформація. Розслідування у кримінальній справі є одним з
різновидів пізнання, яке нині прийнято називати кримінально-процесуальним
пізнанням. Будь-яка діяльність, а тим більше розслідування у справі, зачіпає
інтереси та права людей, а тому вимагає правильного сприйняття та відображення
у свідомості слідчого об’єктивної дійсності, тобто отримання ним істинних знань
про предмет кримінально-процесуального пізнання – подію злочину. Пізнання
слідчим злочину відбувається за загальними законами світосприйняття, з цього
приводу відомий психолог Б.Теплов зазначив, що інтелект у людини один і єдині
основні механізми мислення. Мислення – це вища форма активного відображення
об’єктивної реальності, яка полягає у цілеспрямованому, опосередкованому і
узагальненому пізнанні суб’єктом суттєвих зв’язків та відносин предметів і
явищ, у творчому створенні нових ідей, у прогнозуванні подій та діянь. Отже,
дії слідчого переважно пов’язані з його розумовою діяльністю: здатністю до
творчого мислення, уявою, судженням та евристикою.
Матеріалістична діалектика
визнає існування такої форми пізнання, яку прийнято називати інтуїцією, як
особливу форму теоретичного розмірковування, у процесі якого відбувається
стрибок у русі мислення. Ідеалісти також визнають наявність інтуїції, але як
щось таємниче, не сумісне з логічним мисленням, як вроджену здатність
індивідуума вгадувати істину,- так звана «інстинктивна» інтуїція: вроджена,
генетично закладена у природі нормальної людини. Саме інтуїтивному відводиться
інколи вирішальна роль.
У слідчій практиці за певними,
навіть незначними матеріалами, слідчим висуваються певні версії як різновид
гіпотез, які є продуктом результатів мислення за законами логіки. Хоча
поштовхом для такого гіпотетичного мислення може слугувати інтуїтивне бачення
умовної версії, яке співставляється з певними обставинами вчинення злочину та зібраними
матеріалами, що базується на
інтелектуальних здібностях слідчого та його професійному досвіді. Природа
слідчої інтуїції, як й у інших сферах людської діяльності, має ще одну важливу
ознаку,що відрізняє її від версії (наукової гіпотези). Інтуїтивний умовивід не
базується на будь-яких доказових конкретних фактах, що свідомо слугували
основою для інтуїтивного мислення. Звідси побутує вислів: «Довести не можу, але
відчуваю, що...»
Саме як не підконтрольну законам логіки,
де умовиводи передбачають сувору послідовність мислення, розглядають інтуїцію.
Зокрема М. Строгович писав, що інтуїція протиставляється логіці, вона підказана
надчуттями, натхненням, непояснюваними імпульсами. Інша коаліція науковців при
дослідженні інтуїції акцентують увагу на тому, що вона є все-таки результатом
логічної діяльності, але не простеженої суб’єктом процесу раціонального
логічного мислення.
Така категоричність не зовсім доречна.
Це є нічим іншим як інтуїцією про інтуїцію, адже важко сприйняти те, що не
доведено наукою на даному етапі суспільного розвитку. Конкретніше може йтися
лише про деякі основи, що є підставою для інтуїтивного умовиводу, застосування
інтуїції у слідчій діяльності, оскільки вони є перевіреними і відповідають
реальній дійсності.
Ми в жодному разі не намагаємося романтизувати слідчу інтуїцію, у чому
погоджуємося з дослідниками цього питання стосовно того, що вона потребує
логічного осмислення та доведення у ході слідства. Беззаперечним є й те, що в
основу доказування слідчий повинен покласти юридичні факти, а не інтуїтивні
умовиводи. Слід чітко визначити, що інтуїтивне мислення не є якоюсь окремою
особливою формою пізнання обставин вчинення злочину. Інтуїтивні умовиводи
слідчого є тільки певним поштовхом до логічного осмислення відповідних положень,
висунення лише робочих цілеспрямованих версій, планування та здійснення заходів
зі збирання фактів з метою юридичного підтвердження (навіть істинних)
умовиводів інтуїтивного мислення.
Навіть незначне превалювання інтуїтивних
положень над законами логіки чи фактичними даними
неприпустимо ні з точки зору законів логіки, ні вимог закону щодо встановлення
істини у справі. Саме в такому ракурсі слід розглядати значимість ролі інтуїції
у пізнавальній діяльності осіб, які розслідують кримінальну справу або
розглядають її в суді.
Серебрякова С.П.
Заявка
на участь у конференції «Науковий простір Європи-2007»
ім'я Світлана
По
батькові Петрівна
Місце навчання: Національний університет державної
податкової служби України
Курс IV
Тема доповіді: “Інтуїція як
складова частина встановлення об’єктивної істини в кримінальній справі”
Координати для
контакту:
Індекс 72314
Адреса вул.О.Невського,
буд.230, м.Мелітополь,Запорізька обл.
Тел: 8(0619)435743
8(066) 5429072