Секція: “Право”

Підсекція: “Кримінальне право і кримінологія”

Бурдін В.М.

доцент кафедри кримінального права та кримінології, заступник декана юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, кандидат юридичних наук

До питання про юридичну ознаку осудності

Більшість науковців, досліджуючи поняття осудності, виділяють у ньому дві ознаки – інтелектуальну та вольову. Разом з тим в літературі зустрічаються спроби збільшити кількість ознак у змісті цього поняття за рахунок виділення так званої юридичної або як її ще іноді називають формально-правової чи кримінально-правової ознаки (Ю.С. Богомягков А.А. Васильєв, В.В. Лень, Т.М. Приходько). Відбувається це в зв’язку з тим, що питання про осудність особи вирішується тільки щодо вчиненого нею злочину. Отже науковці пропонують розглядати вказівку на факт вчинення злочину як самостійну ознаку осудності. Окремі науковці намагаються включити в поняття осудності не тільки факт вчинення злочину, але й окремі процесуальні моменти, які з цим фактом пов’язані. Так, Т.М. Приходько вважає, що юридичний критерій осудності включає в себе не тільки факт вчинення злочину, але й наявність доказів вчинення його особою, стосовно якої вирішується питання про осудність. В такому випадку до кримінально-правового поняття взагалі включають процесуальні моменти, що є по суті неправильним. Поняття осудності – це поняття матеріального кримінального права і його визначення повинно подаватися в матеріальному законі безвідносно до факту вчинення конкретного злочину певною особою. Адже само собою зрозуміло, що поняття про юридичні факти, передбачені в кримінальному законі, будуть мати кримінально-правове значення лише в тих випадках, коли ці факти будуть доведені у порядку, регламентованому процесуальним законом.

Очевидно, що вказаний підхід до розуміння змісту поняття осудності в значній мірі обумовлюється двома моментами. По-перше, включаючи до поняття осудності вказівку на факт вчинення злочину, вчені підкреслюють кримінально-правовий зміст цього поняття, що вирішує спір про те, чи може експерт давати висновок про осудність чи неосудність особи. По-друге, за такого підходу виключається можливість постановки питання про осудність особи, яка не вчинила злочину. Справедливості ради треба відмітити той факт, що окремі науковці дійсно вважають правомірним говорити про осудність особи, яка не вчиняла злочину (З.А. Астєміров, А.П. Козлов).

Дійсно за такого розуміння поняття осудності чітко випливають висновки про те, що вирішення питання про осудність чи неосудність особи не входить до компетенції експертів і, крім того, питання про осудність може бути поставлене тільки щодо особи, яка вчинила злочин. Проте, на наш погляд, вказані висновки можуть бути зроблені і без включення до поняття осудності розглядуваної ознаки. Більше того, видається, що така позиція науковців є неправильною. Адже, перш за все, незрозуміло, як можна включати до поняття осудності, яке є своєрідною психологічною характеристикою суб’єкта злочину, ознаку, що позначає зовнішній прояв поведінки людини. Окремі науковці намагаються вирішити цю суперечність шляхом зміни термінології. Так, Ю.С. Богомягков вказує на те, що поняття осудності не охоплює вчинення особою злочину, проте факт його вчинення поняття осудності включає. Без цього факту, на його думку, осудність як юридична конструкція, як кримінально-правовий інститут, перестає існувати, перетворюючись у звичайний психічний стан нормальної людини. Навряд чи твердження про, що поняття осудності охоплює не злочин, а факт його вчинення щось міняє по суті. Адже злочин – це ніщо інше як своєрідний юридичний факт.

В цілому заперечення щодо правомірності включення до поняття осудності такої ознаки як факт вчинення злочину, на нашу думку, можуть бути зведені до таких аргументів:

- По перше, на сьогодні відповідно до законодавчого визначення поняття злочину, яке подається в ч. 1 ст. 11 КК України, осудність є частиною цього поняття, а не навпаки. Тобто поняття осудності та поняття злочину співвідносяться між собою як частина і ціле. Так, однією із ознак поняття злочину є суб’єкт злочину, а осудність є лише однією із ознак поняття суб’єкта злочину. Зрозуміло, що за такого підходу включати до поняття осудності ознаки іншого поняття, яке є більш широким за змістом, неправильно;

- По-друге, осудність – це ознака суб’єкта злочину, яка свідчить про певні психічні можливості людини – можливість усвідомлювати свої діяння та можливість керувати ними. Злочин – це зовнішній об’єктивований прояв поведінки людини. З огляду на це навряд чи правильно включати до поняття осудності таку ознаку як факт вчинення злочину, оскільки це означало б те, що до психічної діяльності особи включаються об’єктивні чинники, які знаходяться за межами цієї діяльності;

- По-третє, необхідно також погодитися з Р.І. Міхєєвим, який вважає, що включення до поняття осудності такої ознаки як факт вчинення злочину по суті призводить до того, що матеріально-правове питання про зміст поняття осудності підміняється процесуальним – про компетенцію юриста, психолога та психіатра при встановленні осудності особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння;

- По-четверте, законодавче визначення поняття осудності містить вказівку на час вчинення злочину, визначаючи тим самим кримінально-значимі часові межі можливості особи усвідомлювати свої діяння та керувати ними. Але це ніяк не свідчить про те, що сам факт вчинення злочину можна розглядати як окрему ознаку поняття осудності. Вказівка законодавця “під час вчинення злочину” не може розглядатися окремо як самостійна ознака поняття осудності як це пропонують робити окремі вчені. Вона повинна розглядатися тільки разом з вказівкою на можливість особи усвідомлювати свої діяння та керувати ними. Вказівка на час вчинення злочину просто обмежує, конкретизує, період протягом якого необхідно з’ясувати чи могла особа усвідомлювати свої діяння та керувати ними. Адже для вирішення питання про осудність особи з’ясовується не просто її можливість усвідомлювати свої діяння та керувати ними взагалі, а саме щодо конкретного злочину. Таким чином, якщо проводити класифікацію ознак поняття осудності, виділяючи при цьому так звану інтелектуальну та вольову ознаки, то вони повинні бути сформульовані таким чином: а) інтелектуальна ознака – під час вчинення злочину особа могла усвідомлювати свої діяння, б) вольова ознака – особа під час вчинення злочину особа могла керувати своїми діяннями.