Дрижирук Н.В.

Науковий керівник: Сухарев П.М.

 

Метод левериджу як ефективний спосіб оптимізації структури прибутку й капіталу підприємства

Створення і функціонування будь-якого підприємства спрощено являє собою процес інвестування фінансових ресурсів на довгостроковій основі з метою одержання прибутку.

Процес управління активами, спрямований на зростання прибутку, характеризується у фінансовому менеджменті категорією леверидж.

У діловому світі інформація про ефективність формування й використання капіталу розглядається як найважливіша частина фінансової звітності підприємства.

 Метою даної статті є дослідження і модифікація підходу до оптимізації структури прибутку й капіталу за допомогою методу левериджу й розробка пропозицій про його  вдосконалення.

 Проблемами формування капітулу та оптимізації його фінансової структури займались і займаються багато науковців. Вагомий внесок в дослідження цього питання внесли такі вітчизняні і зарубіжні вчені, як І.Бланк, О. Завгородній,

 В. Ковальов, М. Коробов, Н. Костіна, Л. Лігоненко, В. Сідун, А. Шеремет, Е. Брігхем, Д. Ван Хорн, Р. Каплан, Ф. Модільяні, М. Міллер, С. Росс та інші.

  Раціонально побудована звітність підприємства є основним джерелом для користувачів і важливим інструментом управління. Звітність відображає й дає можливість оцінити результат діяльності, прогнозувати напрямки, що дозволяють оптимізувати структуру капіталу й збільшувати його вартість. Для оптимізації структури капіталу й підвищення ефективності управління ним використовується метод левериджу. В економіці він  трактується як певний чинник, невеличка зміна якого може призвести до істотної зміни результативних показників. Існують три види левериджу, обумовлені шляхом перекомпонування і деталізації статей звіту про фінансові результати, - фінансовий, виробничий, виробничо-фінансовий. [1]

Виробничий леверидж показує потенційну можливість впливати на величину доходу за допомогою зміни обсягу виробництва й структури поточних витрат. Об'єктивна оцінка виробничого левериджу припускає визначення рівня беззбитковості, тобто того обсягу продажів, при якому підприємство не буде мати ні збитків, ні прибутку.

Виробничо-фінансовий леверидж враховує розмір виручки, виробничі й фінансові видатки, чистий прибуток. Він характеризує залежність темпів приросту чистого прибутку від темпів приросту обсягу виробництва.

Фінансовий леверидж показує можливість впливати на прибуток підприємства за допомогою зміни обсягу й структури довгострокових пасивів. Фінансовий леверидж залежить від співвідношення власних і позикових коштів, характеризує взаємозв'язок між чистим прибутком і величиною доходу до виплати податків і відсотків:

ФЛ = Інп/івд,

де ФЛ - рівень фінансового левериджу; Інп -індекс (темп зміни) чистого прибутку, Івд – індекс валового доходу.

Існує декілька моделей визначення ефекту фінансового левериджу, найбільше розповсюдження з яких отримали тільки дві — "американська" та "європейська".

В основу "американської" моделі розрахунку ефекту фінансового левериджу по­кладено підхід, що базується на визнанні за фондовим ринком пріоритету в прийнятті фінансових рішень. Цей показник є складним у розрахунках і інтерпретації. Крім того, у цьому випадку порівняння в просторі ефекту фінансового левериджу є можливим лише за умови однаковості розмірів базових величин валового прибутку підприємств торгівлі, які порівнюються[2].

Як правило, в економічній літературі фінансовий леверидж визначається за мо­деллю, яка ще має назву "європейської" і, на відміну від попереднього методу розрахун­ку, дозволяє визначити безпечний розмір і умови залучення позикового капіталу. Фі­нансовий леверидж у цій моделі визначає додаткову рентабельність власного капіталу, отриману за рахунок використання кредитів, порівняно з рентабельністю капіталу, що профінансований тільки за рахунок власних коштів.

Формула розрахунку ефекту має два складових елементи: диференціал фінансово­го левериджу, який характеризує різницю між рівнем економічної рентабельності активів і середньою ставкою відсотку за кредит, та коефіцієнт (плече) фінансового левериджу, який характеризує обсяг позикового капіталу, що припадає на одиницю власного капі­талу торговельного підприємства, тобто характеризує силу дії фінансового левериджу.

Також існує інший підхід до розрахунку ефекту фінансового левериджу за цією моделлю, який, замість показника середньої розрахункової ставки відсотку за кредита­ми, містить показник середньозваженої вартості позикового капіталу [3]. Він є більш точним і має принципове значення для застосування цієї моделі у процесі оптимізації фінансової структури капіталу з позиції ефективності його використання.

В даний час  важливого значення набуває питання визначення елементів капіталу, які не­обхідно враховувати для розрахунку ефекту фінансового левериджу.

Так, в економічній літературі, поряд із думкою щодо виключення кредиторської заборгованості з розрахунків середньозваженої вартості капіталу, також існує думка про її виключення під час визначення ефекту фінансового левериджу. Але торговельні підприємства несуть як певні витрати, пов'язані із залученням і використанням креди­торської заборгованості, так і отримують від її використання певні вигоди. Тому витра­ти торговельного підприємства з обслуговування кредиторської заборгованості слід відносити до витрат фінансового характеру й враховувати для визначення ефекту фі­нансового левериджу. Аналогічно необхідно враховувати й непрямий дохід.

Під час розгляду оптимізації фінансової структури капіталу за критерієм ефективності його використання цікавим є розгляд оригінальної методики розрахунку ефекту фінансового левериджу, запропонованої  М.А. Дядюкою, яка базується на визначенні показника "нетто-результату від експлуатації інвестицій під­приємства" [4]. М.А. Дядюк, під час дослідження компонентів, які слід включити до розрахунку нетто-результату від експлуатації інвестицій (окрім витрат на залучення фінансових кредитів, витрат і непрямого доходу від кредиторської заборгованості товар­ного характеру), розглядає питання, пов'язане з урахуванням витрат на оренду майна, та вводить цей показник у знаменник "американської" моделі розрахунку ефекту фі­нансового левериджу, тим самим значно розширяючи поняття "прибуток до сплати по­датків і відсотків".

Виходячи з вищесказаного, можна зробити висновок, що використання методу левериджу в управлінні структурою прибутку й капіталу має   важливе значення для будь-якого підприємства. Це позволяє підприємствам самостійно визначати доцільність залучення різних видів капіталу, проводити комплексу оцінку оптимальності структури капіталу та здійснювати її оптимізацію з метою досягнення стратегічних і тактичних цілей розвитку підприємства.

  Перспективами подальших досліджень у цьому напрямі є розвиток методичного інструментарію формування оптимальної структури капіталу підприємства, що дозволяє ефективно управляти процесом формування їх капіталу, використовуючи всі джерела коштів, які перебувають в їх розпорядженні, і приймати  правильні управлінські рішення щодо формування цільової структури капіталу, які сприятимуть підвищенню ефективності діяльності підприємства в цілому. 

                                                        Література 

1. Калініченко З. Використання методу левериджу в управлінні структурою прибутку й капиталу // Економічний аналіз. – 2008. – Випуск 2(18)

2. Безгінова Л.І., Власова Н.О. Ефект фінансового левериджу як критерій оптимізації структури капіталу торгівельного підприємства //  Вісник Дон дует. – 2005. - № 3(27). – С. 112-117

3. Финансовый менеджмент: теория и практика: Учеб./ Под ред Е.С. Стояновой. – М.: Перспектива, 2000.

4. Дядюк М.А. Экономическая оценка и определение приемлемого уровня операционно-финансового риска в предприятиях розничной торговли: Дис. Канд. Эконом. Наук: 08.07.05. – Х.,2002.