С.П. Гриценко

Київ

Українська побутова лексика латинського походження

Київського періоду

Словниковий склад мови, на відміну від її звукової системи та граматичної будови, більш тісно пов'язаний з історією виробництва, побуту, культури, науки, суспільних відносин та інших сфер життя суспільства. В той час як фонетичні та граматичні елементи мови кількісно обмежені, а їх організація відзначається високим рівнем стабільності, лексико-семантичний рівень містить незрівнянно більшу, а головне, практично необмежену кількість окремих елементів. Невизначеність меж словника зумовлюється безперервністю його розвитку, рухливістю і мінливістю, постійним його поповненням новими словами і втратою застарілих слів, а також різноманітністю і неоднорідністю складу лексики, якою послуговуються різні носії мови.

У розвитку української літературної мови важливе місце займають лексичні запозичення; як відомо, процес запозичення є одним із шляхів поповнення словникового складу будь-якої мови упродовж усієї історії її існування. В.Т. Коломієць [3] стверджує, що відносна кількість запозичень у кожній мові приблизно однакова. Особливо це помітно на матеріалі іменників, з яких у кожній мові приблизно третина припадає на запозичення.

Мова	Кількість зафіксованих неологізмів-іменників	Кількість запозичень
Російська	2709	812=30%
Українська	1143	384=33,59%
Білоруська	432	125=28,93%
Польська	1529	485=31,72%
Чеська	1157	384=33,2%
Словацька	982	430=43,78%
Болгарська	828	260=31,4%
Сербо-хорватська	351	167=47,57%

Зауважимо, що серед прикметників і дієслів запозичення трапляються значно рідше; переважна більшість неологізмів, належних до цих частин мови, творяться у слов'янських мовах власними словотворчими засобами від своїх чи від запозичених слів.

Об'єктом дослідження даної роботи є українська побутова лексика, яка своїм корінням сягає латинської мови. Зауважимо, що назву побутова лексика ми розуміємо широко – назви тих понять, реалій, які пов'язані з повсякденним життям людини. Такі назви, як правило, не входять у термінологічні підсистеми, що вимагало б спеціальних знань мовців тієї чи іншої вузької сфери професійної діяльності людини.

Ще давні пам'ятки Київського періоду засвідчують наявність латинізмів. [2, 114] Так, серед назв, пов'язаних з живою природою, дослідники відзначають ряд латинізмів. Зокрема, іменник тмин < кюминъ походить від лат. cuminum, що своїм корінням сягає грецької мови. Ця лексема фіусується в "Євангелії" XII ст. [Ср. 1, 1420]. Словник староукраїнської мови; "Лексіконъ" Є. Славинецького та А. Корецького-Сатановського, Словник Білецького-Носенка не фіксують лексему тмин/кюминъ. Однак "Словарь української мови" Б.Грінченка та ЗЮЗО [1, 116] фіксують лексему тмин.

У сучасній українській мові є нормою літературної мови іменник роза < рожа, походить від лат. rosa. Цю лексему фіксує така пам'ятка як "Премудростіи Соломона" [Ср. 3, 140]. О. Шрадер пов'язує лат. rosa з культурою рожі, яка поширилася і на північ Європи. [5, 695] Словник староукраїнської мови не фіксує лексему роза. Словник Білецького-Носенка подає слово рожа і як семантичний відповідник до нього – лексему роза [СБН, 314]. Б. Грінченко подає також дві лексеми: роза [СГ, 4, 30] і рожа [СГ, 4, 29], зауважуючи, що лексема роза – має одну значення, а рожа – багатозначне слово, однак стрижневе значення тотожне семантиці лексеми роза. У сучасній українській мові слово рожа зі значенням 'троянда' фіксується у говорах, а слово роза сприймається як калька з російської мови при наявності літературного троянда.

Іменники кіт, кішка – латинські за походженням. Ще в давньоруську добу була запозичена лексема cattus, яка внаслідок певних фонетичних та морфологічних змін набула вигляду котъ і котъка, що були споріднені з двн. чеськ. kot і kotwa [Ср. 1, 1303]. Ці лексеми фіксуються у пам'ятках "Житіи Андрея Юродивого" (XV-XVI ст.), "Временнику Георгія Амартола" (XIV-XV ст.).

Латинська термінологія в сфері матеріальної культури дуже нечисленна і стосується головним чином таких галузей, як їжа, одяг і взуття, хатні й господарські речі та заняття. В кожній із цих галузей давні пам'ятки мають невелику кількість термінів латинського походження, однак деякі неоднозначно трактуються сучасними лінгвістами.

В пам'ятках засвідчені латинізми на позначення напоїв. Так, наприклад, назва молодого виноградного вина мъстъ, мьстъ походить від лат.mustum. Ця лексема зустрічається в "Апостоль" (XIV ст.) [Ср. 2, 213]. Однак вона не стала широковживаною і не фіксується жодним словником та писемною пам’яткою пізнішого періоду.

У давніх писемних пам'ятках знаходимо латинські назви одягу, головного вбрання, взуття та прикрас. Оскільки об'єктом оспівування, возвеличення в Київський період були князі та їх оточення, то й серед запозичень на позначення назв одягу зустрічаємо номінації вбрання для знатних осіб. Більшість цих слів уже вийшла з ужитку. Зокрема *кързьно, *корьзно, *корзно 'дорогий княжий плащ' походить від с.-лат. crasina, crusina. Цю лексему фіксує Лаврентіївський літопис та багато інших пам'яток. Слід зауважити, що не всі мовознавці погоджуються з цією етимологією. Зокрема, О.Г. Преображенський вважає етимологію неясною, порівнюючи дн.-руськ. *кързьно зі ст.-нім. chursinna. [4, 354] А.О. Соболевський категорично стверджує, що *кързьно є запозичення, але не з германської мови. [2, 116] Він зазначає, що *кързьно мало значення не просто vestis pellicea, а 'пальто певної форми'.

На позначення дорогого княжого одягу вживалися лексеми котыга, кочь, які пізніше вийшли з ужитку. Ці слова походять від лат. cotuca < cotta. На думку О.Г. Преображенського ця лексема зазнала впливу германського посередництва. [4, 372] Вона фіксується багатьма писемними пам'ятками, серед яких "Ізборнік Святослава 1073 р.", "Мстиславове Євангеліє" [Ср. 1, 1303] та ін.

Але не всі слова латинського походження, які фіксуються (та й не фіксуються) писемними пам'ятками, на сучасному етапі вийшли з ужитку. Прикладом цього може бути лексема кошуля, яка походить від лат. casula, що означає 'плащ з каптуром'. Латинське casula вживалося для номінації поняття 'хатина, намет', а пізніше – 'плащ із каптуром'. Casula є демінутивною формою нар.-лат. casa (< *cat-j-a) – 'хата, курінь', яке, очевидно, зводиться до інд.-євр. *kat- 'сплітати, скручувати'. Цю лексему ми знаходимо в "Сінайському Патерику" (XI ст.). З часом цей латинізм був посилений польським впливом, що позначилося і на семантиці: > 'рубаха, сорочка' [СГ 2, 297].

Давні пам'ятки фіксують латинські лексеми на позначення головного вбрання. Укр. капелюх походить від лат. cappa 'одяг, шитий із сукна'. Пізніше, внаслідок занепаду редукованих та оглушення приголосних, лат. cappa > укр. *капелюкъ > укр. капелюх. Ф.О. Нікітіна вказує, що цей латинізм в українську мову міг потрапити через посередництво іт. cappelluccio чи пол. kapelusz, діал. kapeluch. Ця лексема збереглася в сучасній українській мові, звузивши семантичне значення, конкретизувавши його – 'головне вбрання'.

Серед назв побутових речей ми маємо кілька латинізмів, які фіксуються пам'ятками Київського періоду: *дьльвь, *девль, *дельва (<*дьлн) < лат. dolium – 'бочка' [Ср. 1, 651], *коробъ < лат. corbus [Ср. 1, 1288], *лагвица < лат. lagellum 'чаша, посуд' [Ср. 2, 2].

Отже, невелика група латинізмів, зафіксованих писемними пам’ятками Київського періоду стосується майже всіх сфер життя: жива і нежива природа, матеріальна культура (їжа, одяг, хатні й господарські речі та заняття), духовна культура, суспільні відносини, політична структура. Незначна їх кількість потрапили на схід через старогерманське чи грецьке посередництво. Ці найдавніші запозичення виступають як мовне свідчення закріплення набутих і осмислених знань про світ. Адже мова є своєрідною звуковою книгою, у якій відбиті усі шляхи понятійного сприйняття світу людиною на різних історичних щаблях її розвитку.

Важко не погодитися у цьому контексті зі словами Ф. Буслаєва [1, 541] про те, що запозичені слова, як очевидні свідки ранніх дописемних зв'язків наших предків з іншими народами, мають особливо велике значення для історії мови, побуту, релігії, моральних понять, промислового й політичного ладу тієї епохи, від якої крім цих слів, можливо, дуже мало збереглося інших даних.

Список умовних скорочень

СБН – Білецький-Носенко П. Словник української мови – К., 1966.

СГ – Словарь української мови. За ред. Грінченка Б. – К., 1907, т. 1; 1908, т. 2; 1909, т. 3, т. 4.

Ср. – Срезневский И.И. Материалы для словаря древнерусскаго языка по письменнымъ памятникамъ. - С-Пб., 1893, т.1; 1909, т.2; 1912, т.3.

ЗЮЗО – Записки Юго-западного отдела Императорскаго Географическаго Общества. - К., 1874, т. 1; 1875, т. 2.

Список літератури

1. Буслаев Ф.Иностранные слова в славянских наречиях. – ЖМНПр., 1867.

2. Ковалів П. Лексичний фонд літературної мовм Київського періоду X - XIV ст. – Нью-Йорк, 1964, т. II

3. Коломієць В.Т. Розвиток лексики слов'янських мов у післявоєнний період. – К., 1973.

4. Преображенский А.Г. Этимологический словарь русского языка. – М., 1959.

5. Schrader O. Reallexicon der indogermanischen Altertumskunde. 2. Aufl. Hbg. Von A.Nehring. – Berlin, 1929..

1.