Калиновський Ю.Ю., канд. політ. н., доц.
У сучасному науковому світі значно
посилилась дослідницька зацікавленість комунікативною взаємодією як підґрунтям
різноманітних суспільних процесів. Це пов’язано з тим, що якість, кількість та
інтенсивність міжсуб’єктної комунікації наприкінці ХХ – початку
ХХІ сторіччя набули нових форм, швидкостей та технологічної оснащеності. В
цьому контексті доречним є дослідження суспільної правосвідомості як результату
комунікативно-знакової взаємодії багатьох суб’єктів правовідносин. Таке
розуміння правосвідомості базується на інтерсуб’єктивістській парадигмі і
дозволяє подолати протиставлення суб’єкта та об’єкта правовідносин, характерне,
відповідно, для суб’єктивізму й об’єктивізму. Науковим підґрунтям для вивчення
вищеозначеної проблеми є праці таких вчених, як Р. Барт, Ж. Бодрийяр, Л. Карпенко, М. Кастельс, Т. Мартинюк, Д. Реут, В. Речицький. Вочевидь, що у сучасному
світі особливу роль у створенні комунікативно-символічних мереж та кодів
суспільної правосвідомості відіграють різноманітні засоби масової комунікації.
Всі прояви культури – від гірших до кращих, від самих найелітніших до самих найпопулярнішіх
– поєднуються
в цьому цифровому всесвіті, що зв’язує в гігантському історичному супертексті
минулі, дійсні й майбутні прояви
комунікативної думки. Діючи у такий спосіб,
вони будують нове символічне середовище. Вони роблять віртуальність нашою реальністю. Як слушно
зазначали в свій час Жан Бодрійяр і Ролан Барт, всі форми комунікації засновані на виробництві й споживанні знаків.
Таким чином, не існує поділу між реальністю й символічним відображенням. У всіх суспільствах людство існувало в символічному середовищі й діяло через неї. Тому історично специфічним
у новій комунікаційній системі, організованій
навколо електронної інтеграції всіх видів комунікації (від типографського до мультисенсорного) є не формування
віртуальної реальності, а будівництво реальної віртуальності. Прокоментуємо цю
думку через протиставлення понять “віртуальний” та “реальний”. Віртуальний означає можливий, такий, що може або
повинен виявитися за певних умов. Відповідно, реальний – це фактично існуючий.
Таким чином, реальність, так, як вона переживається, завжди була віртуальною – вона фіксувалася через
символи, які завжди наділяють практику деяким значенням, що відхиляється від
їхнього суворого семантичного визначення. На нашу думку, в цьому контексті
слід провести певну аналогію з правом, яке може діяти – бути реальним, а може
залишатися тільки на папері, тобто нереалізованим, лише можливим для соціальної
практики.
Отже, в свою чергу правова реальність представлена символами та знаками, що опосередковують правосвідомість. Саме ця здатність всіх форм мови кодувати двозначність й відкривати розмаїтість інтерпретацій і відрізняє культурні вираження від формального/логічного/математичного світосприйняття. Складність і навіть суперечливість повідомлень, що продукуються суспільною правосвідомістю, проявляє себе саме через цю багатозначність дискурсивних практик. Увесь діапазон культурних варіацій щодо змісту символів дозволяє взаємодіяти суб’єктам соціального простору між собою у множинності вимірів, як імпліцитних, так й експліцитних. Так, коли критики електронних ЗМІ стверджують, що нове символічне середовище не відбиває реальність, вони підсвідомо посилаються на примітивне до абсурду поняття “некодованого” реального досвіду, що ніколи не існував. Всі реальності передаються через символи. І в людській інтерактивній комунікації, незалежно від засобів, всі символи трохи зміщені щодо призначеного їм символічного значення. У деякому сенсі вся реальність сприймається віртуально.
Фактично будь-які
соціальні відносини, в тому числі й правові, опосередковані, “занурені” у
комунікаційну систему, що має національний та глобальний рівні. Саме через цю
систему ретранслюються символи правосвідомості від одних суб’єктів до інших, що
забезпечує, до певної міри, схоже сприйняття права серед учасників
інтерсуб’єктивної взаємодії. З точки зору відомого дослідника М. Кастельса,
комунікаційна система – це система, в якій сама реальність (тобто матеріальне/символічне
існування людей) повністю схоплена, повністю занурена у віртуальні образи, у вигаданий світ, світ, у якому
зовнішні відображення перебувають не просто на
екрані.
Таким чином, поява нових засобів комунікації відкрила безкраї обрії щодо створення і розповсюдження символів та знаків у правовій (та неправовій) сферах. Вочевидь символічна складова була і є внутрішнім наповненням комунікаційних каналів. На нашу думку, символічна реальність і комунікаційна система являють собою на нинішньому етапі розвитку людства єдину систему, що опосередковує, спрямовує і репрезентує будь-які види діяльності у соціальному просторі. Як зазначає український дослідник В. Речицький, символічна реальність являє собою простір людської свідомості й уяви, в якому всі предмети й явища навколишньої нас дійсності виступають в якості образів, знаків і символів, за допомогою яких ми організуємо свою активність й за допомогою яких здійснюється наша взаємодія з іншими людьми й навколишнім природним середовищем. За такою логікою право також “мислиться” суспільством у вигляді уявлень про справедливість, свободу, рівність, толерантність і “перевіряється” через конкретні події індивідуального й суспільного значення.
Підсумовуючи зазначимо, що символи й значення суспільної
правосвідомості “створюються” як своєрідна квінтесенція народної думки про
право (буденний рівень правосвідомості) та з професійної діяльності
законодавців, юристів, інтелігенції (професійно-теоретичний рівень
правосвідомості). Зазначимо, що зміст правосвідомості визначається умовами формування мислення
про соціальну реальність як правову, а також
сприйняттям феномена права в суспільстві як такого.