Право/ 9. Цивільне право

Студентка ЕПФ, ІV курс, група «І» Іваник Діана Олексіївна

Донецький національний університет, Україна

Зміст права на життя фізичних осіб в Україні

Право на життя становить першооснову всіх інших особистих немайнових прав. Конституція України у ст. 27 закріплює положення: «Кожна людина має невід’ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави — захищати життя людини» [1]. Юридичну регламентацію права на життя відображено у ст. 281 Цивільного кодексу України [2]. Аналізуючи цивільно-правову природу права на життя, потрібно зазначити, що це право, як і усі особисті немайнові права фізичної особи, відповідно до ст. 269 ЦК України, є невід’ємним від носія, позбавленим економічного змісту, виникає в особи з моменту народження чи іншого моменту, що прямо передбачений законом, а також належить їй довічно. Відсутність економічного змісту цього права означає, що його, на відміну від майнових прав особи, не можна виразити в грошовому еквіваленті [3, с. 107].

Право на життя — надзвичайно об’ємне поняття, тому необхідно розглянути схеми змісту цього права. Законодавець вводить цілу низку додаткових повноважень фізичної особи, об’єднуючи їх під загальним поняттям «право на життя». Відповідно до ЦК України до змісту права на життя відносяться наступні елементи: 1) заборона позбавлення життя фізичної особи; 2) захист свого життя і здоров’я та інших осіб від протиправних посягань не забороненими законом засобами; 3) неможливість проведення медичних, наукових та інших дослідів щодо неповнолітньої, недієздатної особи чи без її вільної згоди; 4) заборона задоволення прохання фізичної особи про припинення її життя; 5) недозволенність стерилізації щодо неповнолітньої особи та особлива вимога щодо порядку стерилізації недієздатної особи; 6) визначений порядок проведення операцій по штучному перериванню вагітності, штучного запліднення та перенесення зародка в організм жінки. Отже, законодавець регламентував елементи права на життя в одній статті. Аналіз диспозиції правових норм, закріплених у ст. 281 ЦК України, дає змогу стверджувати, що право на життя тлумачиться вітчизняним законодавцем як право на власне життя та право на відтворення життя та передачу спадковості.

Проаналізувавши ЦК України, Сімейний кодекс України [4], Основи законодавства України про охорону здоров’я [5], у структурі права на життя можна виділити групу репродуктивно-генетичних прав – право на материнство (ст. 49 СК), право на батьківство (ст. 50 СК), право на штучне запліднення (ст. 123 СК, ч. 7 ст. 281 ЦК, ст. 48 Основ), право на імплантацію (перенесення в організм) зародка (ст. 123 СК, ч. 7 ст. 281 ЦК, ст. 48 Основ), право на штучне переривання вагітності (ч. 6 ст. 281 ЦК, ст. 50 Основ), право на стерилізацію (ч. 5 ст. 281 ЦК, ст. 49 Основ), право на корекцію (зміну) статевої належності (ст. 51 Основ). Враховуючи можливі результати досягнень біології, до цієї групи прав доцільно віднести також право на генно-інженерне відтворення людини та право на клонування.

До змісту групи права на власне життя можна віднести право на захист життя та право на позбавлення життя іншої людини. До змісту права на власне життя входять можливість захисту власного життя від протиправних посягань (ч. 2 ст. 281 ЦК) та право на усунення загрози життю (ст. 282 ЦК), а також обов'язок забезпечення належного життєвого рівня, необхідного для підтримки біологічного життя людини. Щодо, останнього, то, на жаль, детального закріплення у галузевому законодавстві це право не знайшло, хоча у ст. 48 Конституції України проголошено право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг та житло.

Крім того, до групи прав на власне життя належить право на участь у медичному, науковому та інших експериментах (дослідах). Це пов'язано з тим, що особа (обов'язково повнолітня і дієздатна) свідомо піддає ризику своє життя для досягнення мети певних дослідів, у тому числі і якщо це пов'язано з експериментальними методами її лікування. Розміщення цього права у структурі права на життя підкреслює існування ризику для життя особи. У разі існування такого ризику тільки для здоров'я особи це право необхідно було б розмістити у змісті права на здоров'я, але, на жаль, не можна гарантувати перевагу успіху над ризиком, що створює загрозу життю, яку як «тяжкий наслідок» експерименту зазначає законодавець.

До змісту права на позбавлення життя іншої особи входить надання такої можливості для захисту власного життя, а також життя іншої особи. У законодавстві не наведені випадки можливості позбавлення життя іншої особи, але достатній їх перелік становлять випадки захисту від протиправного посягання, здійснення законного затримання підозрюваної, обвинуваченої особи або підсудного, затримання або попередження втечі особи, яка на законних підставах перебуває під вартою, для припинення та ліквідації бунту, повстання, а також в умовах воєнного часу (під час ведення бойових дій). До цієї групи необхідно також віднести заборону активної та пасивної евтаназії (прохання фізичної особи про припинення її життя (ч. 4 ст. 281 ЦК України, ч. 3 ст. 52 Основ) [6, c. 15-16].

Останнім часом у літературі намагаються вивести та нормативно закріпити право фізичної особи на смерть як складової права на життя чи як окремого суб’єктивного права. При цьому сутність цього права здебільшого зводиться до легалізації самогубств, евтаназії тощо. На сьогодні не склалися соціальні передумови закріплення цього права. Адже, легалізуючи таке право фізичної особи, їй повинна бути надана можливість реалізації цього права, надана узаконена можливість вибору — «жити чи не жити». Безперечно, що далека думка, наче у випадку тотальної заборони фізичні особи не розпоряджатимуться своїм життям, однак також є впевненість у тому, що наявність такої узаконеної спонукаючої згоди суттєво збільшить кількість самогубств, евтаназій тощо. І тому необхідно більше схилятись до оптимістичної думки, висловленої в літературі, за якою невизнання за людиною права на смерть автоматично перетворює право на життя на обов’язок жити.

Таким чином, до змісту права на життя не можна відносити право на смерть та право на самогубство, оскільки існування цих прав взагалі неможливе. Особисті немайнові права мають позитивний характер, і межа суб'єктивного права на життя — це певна встановлена міра поведінки. Якщо така межа не визначена у правовому акті або договорі, то вона визначається загальною засадою – цінністю конкретного блага. У даному випадку це благо життя, яке повністю заперечує у ціннісному сенсі смерть, що благом ні у якому випадку бути не може [7, c. 72-73].

Характеризуючи зміст права на життя, потрібно зауважити, що закон не визначає конкретних активних повноважень суб'єкта—володільця цього права. Вважається, що таких активних повноважень є два — це повноваження володіння життям як немайновим благом та повноваження щодо користування життям способом, що не заборонено законом. При цьому, необхідно зауважити ще раз, що повноваження з розпорядження життям через вказані вище причини не слід вводити до змісту права на життя. До негативних повноважень слід віднести можливість вимагати від усіх та кожного не порушувати відповідне суб'єктивне, право чи іншим чином не перешкоджати його реалізації, а також вимагати правового захисту чи здійснювати його самостійно у разі такого порушення чи перешкоджання. При цьому, що стосується негативних повноважень права на життя, а точніше захисту права на життя, то тут потрібно зробити таке застереження. Право на захист життя фізичної особи, як складова загального права на життя, може реалізовуватись й іншими особами, шляхом вчинення будь-яких не заборонених законом дій, що спрямовані на захист цього права. Наприклад, в порядку необхідної оборони вчиняються відповідні дії, що спрямовані на захист права на життя інших осіб [8, c. 47-48].

Тому з огляду на вище наведене можна визначити право на життя як особисте немайнове право фізичної особи щодо володіння та користування незабороненим законом способом власним життям, а також захисту власного життя та життя інших осіб у межах, що передбачені законодавством.

Отже, право на життя є найбільш важливим і найбільш невивченим особистим немайновим правом. Це дослідження є спробою визначити в найбільш загальних аспектах його саме як особисте немайнове право. Право на життя є доволі складним за своєю конструкцією та включає в себе низку активних та негативних повноважень. Однак невиписаність змісту цього права в чинному законодавстві може спонукати до думки, що активні повноваження, які становлять його зміст, є настільки широкими, що не можуть підлягати виключній законодавчій регламентації. Проте це право не можна водночас вважати і необмеженим (абсолютним), оскільки воно все ж таки має загальні межі, які встановлено цивільним законодавством для всіх різновидів цивільних прав (ст. 13 ЦК України). Внутрішнє ж наповнення цього права (його зміст) беззаперечно змінюватиметься з огляду на розвиток сучасної науки та техніки, зокрема, передбачається суттєва корекція повноважень, які становлять зміст цього права з розвитком медицини, генетики, трансплантології, психології, психіатрії, біоетики тощо [8, c. 48].

Література:

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №30. – Ст. 141.

2. Цивільний кодекс України: Закон України від 16 січня 2003 року // Офіційний вісник України. – 2003. - №11. – Ст. 461.

3. Федюк Л. Право на життя у цивільному законодавстві // Право України. – 2004. - №9. – С. 107-109.

4. Сiмейний кодекс Украïни: Закон України вiд 10 сiчня 2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. - №21-22. – Ст. 135.

5. Основи законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - №4. – Ст. 19.

6. Пунда О. Система немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, у законодавстві України // Підприємництво, господарство і право. – 2003. - №9. – С. 14-17.

7. Соловйов А. Деякі аспекти «права людини на смерть» // Підприємництво, господарство і право. – 2003. - №4. – С. 71-74.

8. Стефанчук Р. Право на життя як особисте немайнове право фізичної особи // Юридична Україна. – 2004. - №7. – С. 44-49.