Холодна
А.Р.
Донецький
національний університет економіки і торгівлі
імені
Михайла Туган-Барановського
Керівник - Михайленко
Т.В.
МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ДІАГНОСТИКИ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО
РОЗВИТКУ НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ
Проведення ефективної регіональної політики вимагає глибокого аналізу і
діагностики соціально-економічного розвитку регіонів. Предметом аналізу є
зв'язки і залежності економічних явищ і процесів у всьому їх різноманітті. Діагностика
регіонів, ґрунтуючись на результатах аналізу, дає можливість виявляти причини і
величину відхилення економічних процесів у регіоні від встановленої норми на
основі типових ознак. Це дозволяє зробити висновок про правильність обраного
напряму розвитку кожного окремого регіону в залежності від його особливостей,
враховуючи його наявні та потенційні можливості, що є дуже актуальним для України.
Метою даного дослідження є визначення методів діагностики на регіональному
рівні, що зводиться до групування взаємопов'язаних показників, які дають змогу
зробити висновок та розробити систему оперативних і стратегічних заходів для
вирішення як окремого проблемного питання, так і загального оздоровлення
регіону. Цій проблемі присвятили свої роботи такі вчені, як Зеленська С.Г.,
Дмітрієва О.Г., Шнипер Р.І. та інші.
Економічна діагностика регіонів - це визначення стану, виділення
проблемних, депресивних, кризових, а також «перегрітих» і перспективних
регіонів. Діагностика дозволяє визначити надійність регіональних систем,
виявити вузькі місця з метою прийняття адекватних заходів, обґрунтованих
управлінських рішень, для чого вельми важливо з'ясувати взаємозв'язки,
співвідношення між:
·
попитом і пропозицією, що характеризують задоволення
потреб населення в товарах і послугах;
·
природно - ресурсним потенціалом і потребою в сировині та матеріалах,
енергії та інших умовах навколишнього середовища;
·
джерелами формування і видатками місцевих бюджетів, як умова економічної
самостійності та забезпечення комплексного розвитку регіону;
·
наявністю трудових ресурсів і робочих місць,
відображає можливість раціонального використання трудового потенціалу;
·
обсягом інвестицій та виробничими потужностями
будівельної індустрії;
·
концентрацією виробництва та соціальною інфраструктурою;
·
темпами зростання цін і доходів населення; обсягом експорту
та імпорту, тощо [2].
Для проведення діагностики необхідна система взаємопов'язаних вимірювачів,
у якості яких виступають відповідна статистична інформація та індикатори стану
та розвитку економіки регіонів. Найважливішою статистичною інформацією для
проведення діагностики регіону є загальні відомості про регіон, а також
комплекс макроекономічних індикаторів. Загальні відомості про регіон
характеризують географічне положення регіону, природні ресурси, тип
природно-кліматичної зони. При цьому характеризується адміністративно-територіальний
поділ регіону, вказується загальна чисельність, національний склад та щільність
населення, аналізується місце провідних галузей в економіці регіону, а також
відображається: валовий внутрішній продукт регіону, або валовий регіональний продукт
(ВРП), який визначається як сума валової доданої вартості, виробленої за
звітний період інституційними одиницями-резидентами регіональної економіки; прибуток
за всіма видами господарської діяльності; чисельність
безробітних; заощадження і капіталоутворюючі
інвестиції; обсяг роздрібного
товарообігу.
На підставі
вищезазначених даних робиться висновок про значимість даного регіону серед
інших суб'єктів. У комплекс макроекономічних індикаторів для регіональних
економічних систем входять показники, що характеризують виробництво і
використання валового регіонального продукту, зміна рівня цін (інфляції),
динаміку зміни зайнятості та рівень інвестиційної активності (ставка
банківського кредиту) та інші сторони фінансової та господарської діяльності
регіонів. До таких показників по окремих сферах могли б бути віднесені
наступні:
1. У
сфері виробництва: обсяг ВРП; ВРП на душу населення; темпи зростання ВРП;
співвідношення темпів зростання споживання та інвестицій в основний капітал;
зростання експортного потенціалу регіону; індекс фізичного обсягу промислової
продукції (у порівнянних цінах), ступінь зносу основних виробничих фондів;
питома вага збиткових підприємств.
2. У
фінансовій сфері: ставка за кредитами банків; темп зростання інвестицій в
основний капітал; індекс співвідношення ВРП і податкових надходжень в
регіональний бюджет; рівень цін (співвідношення цін поточного і базового
періодів); бюджетна забезпеченість регіону; стан кредиторської та дебіторської
заборгованостей регіону, в тому числі по податках.
3. У соціальній сфері: рівень
прожиткового мінімуму; частка оплати праці в ВРП; співвідношення
середньомісячної заробітної плати і прожиткового мінімуму; заборгованість з
виплати заробітної плати, пенсій та допомоги; частка населення з доходами нижче
прожиткового мінімуму в загальній чисельності населення; рівень фінансування
соціальних програм з регіонального бюджету; природний спад і міграція
населення; питома вага офіційно зареєстрованих безробітних і число безробітних
на одне місце; динаміка загальної чисельності населення регіону, активного і
зайнятого населення [1].
Додатковими
і конкретизують характеристиками регіонів і країн в цілому можуть бути різні
макроекономічні показники їх стійкості (нестабільності). Міжнародний банк
реконструкції та розвитку пропонує 26 показників, що характеризують
макроекономічний стан країни (регіону). Міжнародний валютний фонд використовує
для цих цілей 10 ключових макроекономічних показників.
Вся
сукупність індикаторів оцінки розвитку регіонів розбивається на наступні групи:
1) Економічні індикатори: економічний потенціал регіону та його
використання; обсяг і ефективність виробництва; стан регіональних ринків;
інвестиційна активність; енергетична і продовольча безпека, фінансове самозабезпечення
регіону; податкове навантаження і наявність незалежної податкової бази для
формування місцевих бюджетів; показники територіальної структури , концентрації
економічної діяльності, рівня диверсифікації; структура власності в регіоні.
2) Соціальні
індикатори: рівень безробіття і зайнятості в регіоні; динаміка номінальних
і реальних доходів; структура доходів і витрат; співвідношення
середньомісячного доходу і прожиткового мінімуму; споживання матеріальних благ
і послуг; рівень розвитку інфраструктури тощо.
3) Екологічні
індикатори: антропогенне навантаження на територію; рівень викидів
забруднюючих речовин в атмосферу; стан поверхневих водойм і запасів стічних вод
тощо.
4) Демографічні
індикатори, що характеризують інформацію про кількість міського та
сільського населення, про його статево-віковою структурою, працездатне
населення, рівень освіти, щільності населення, сальдо міграції тощо.
5) Індикатори
наявності та використання ресурсів у регіоні, які аналізують наявність і
стан: трудового потенціалу, що відображає чисельність трудових ресурсів,
статево-віковою склад і професійний рівень їх підготовки; природно-ресурсного
потенціалу, що характеризує наявність природних багатств - земельних ресурсів,
лісів, корисних копалин, води, інших видів обмежених природних ресурсів і умов
навколишнього середовища; виробничого потенціалу, аналізує у найзагальнішому
вигляді виробничі потужності: вартісну оцінку капітальних ресурсів,
матеріальних оборотних коштів, ноу-хау та ін; потенціалу інфраструктури, що відображає
показники розвитку соціальної, виробничої, управлінської, екологічної та
ринкової інфраструктури.
Така велика
кількість індикаторів оцінки розвитку регіонів викликає значні труднощі в
забезпеченні їх надійної та достовірної статистичної інформацією, що спонукає
до пошуку і використання найбільш важливих, узагальнюючих, інтегральних
індексів, до яких поряд з вищеописаним індексом розвитку людського потенціалу
можуть бути зараховані: валовий регіональний продукт (ВРП); ступінь забруднення
середовища проживання людей, яка може бути охарактеризована рівнем забруднення
радіонуклідами, ступенем концентрації отруйних речовин у воді, атмосфері,
ґрунті та тощо; рівень зайнятості, що розраховується як відношення кількості
зайнятих у народному господарстві жителів до загальної величини трудових
ресурсів або до числа економічно активних людей тощо [1] .
З
наведеного вище, можемо зробити висновок, що регіональна економічна діагностика
ґрунтується на використанні як загальнозначимих, так і спеціальних показників.
Найважливішим для діагностики є порівняльний метод (порівняння запланованих
показників з фактичними). У самому загальному сенсі порівняння - це
встановлення, виявлення подібності та відмінності аналізованих об'єктів. Число
порівняльних ознак (індикаторів), повинно бути достатньо великим, щоб вирішити
завдання типологізації регіонів, під якою розуміється виділення й угруповання
(класифікація) регіональних утворень. При цьому перевага віддається методам
складних угруповань, коли виділення сукупності регіонів на групи (типи)
здійснюється за двома і більше ознаками-індикаторами, узятим у поєднанні. Так,
можливе здійснення типологізації за поєднанням двох індикаторів, наприклад, що
характеризують рівень економічного і соціального розвитку.
Використані джерела
1. Зеленська С.Г. Інвестиційний потенціал: методи діагностики
економічного розвитку [Електронний ресурс] / ИнВестРегион № 2 / 2007 – с 35- 37– доступ до журналу: http://www.v-itc.ru/investregion/2007/02/pdf/2007-02-10.pdf